Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Інна Рижик-Нежуріна. Мить
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Микола Василенко. Лаодика - царица Селевкидии
Микола Братан. І краса, і держава
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 7
Ігор Проценко. Цвіт вишні
Ліхтарний квартирант

Горобчика звали Чивком. Сіренький. Непосидючий. А ось його невеличке гніздечко під старою солом'яною стріхою. А поряд тих гніздечок - повно. І звідусіль наче дражняться:

- Чив-ко! Чив-ко!..

Горобчик був дуже гоноровитий. Ну й що з того, що він такий маленький. Ось ще підросте трохи, то стане і поважним, і шанованим. Каже якось сусідам:

- Який я Чивко? Я - Чив Чивович. І хай усі мене звуть саме так. І не інакше...

- Дивись який! - захихотіли довкола.- Чив Чи-во-вич! Чив Чи-во-вич! А що ти зробив такого, щоб тебе вважати статечним горобцем?..

- А він навчився багато балакати та й більше нічого. Ба-ла-кун, ба-ла-кун...

Задумався Чивко. Виявляється, що мало себе назвати так чи інак. Треба ще й заслужити таке імення.

- Думай, Чиве! Думай! - шепотів не раз собі.

А проте ніякі гадки не рятували горобчика в цій ситуації. Приходили-прилітали до пташиної голівоньки, як безтурботні метелики, покрутяться та й відлинуть, не лишивши й сліду.

Минали дні й тижні. А Чивко все ніяк не мів придумати: ну чим би вразити-подивувати горобину громаду, усе підстріхове царство?! Аж похудав од зажури. Та трохи підріс, подорослішав...

А нагода з'явилась зовсім несподівано. Просто неждано-негадано. Чив одразу зрозумів: оце і є та можливість виділитись, щоб усі його зразу заповажали.

Сталося таке. На хутірець прийшли електромонтери і до стовпів з давно обірваними дротами прилаштували нові. А далі ще й ліхтар почепили якраз побіля клуні. Гарненький такий. З решіткою.

Чивко ніколи ще не бачив такого дива, але одразу ж збагнув, що в тій металевій решітці можна вибудувати гарненьке гніздечко. Певно ж буде не гірше, ніж у хвалькуватих горожан, що іноді залітали з недалекого містечка.

Щойно монтери встигли відійти, як Чивко спурхнув з низької солом'яної стріхи і залетів до решітки великого та просто чудового ліхтаря.

- Ні в кого не буде такого гарного гніздечка, як у мене! - подумав. А потім радісно защебетав на всю потугу. Щоб чули всі мешканці горобиного царства:

- Це моє! Тут буде моє нове помешкання. Зроблю квартиру - просто люкс. Горожани позаздрять...

Одні тому дивувалися. Інші не звертали ніякої уваги на Чивкові витребеньки. Треті позаздрили: і чого нікому з них не пощастило? Чому їх не осяяла така думка? Це ж треба: житиме у високості, дивитиметься завше на всіх зверху вниз, навіть крил не трудячи...

Тільки старенький дідусь-горобець похитав головою і застеріг:

- Синку! Ти б не дуже поспішав. Здавна кажуть: сім раз відмір, але раз відріж. Ти ж не знаєш добре, що то за чудасія. Чи не завдасть вона тобі лиха?!

- Та не завдасть!..

- Я ось пригадую, що раніше тут, на хуторі, жила велика людська родина. Ще була маленька дівчинка Ганнуся, яка дуже любила слухати казочку про немудрого горобчика "Біда навчить". Мені теж була до вподоби ця гарна казочка. Я навіть ім'я авторки назавжди запам'ятав - Леся Українка. Така чудова письменниця... Але про що ж я хотів сказати? Еге-ге... Старий уже став... А, таки згадав. Коли ці люди жили тут, на хуторі, то на одному з стовпів висіло трохи інше диво, що ночами світилося, його люди називали лампочкою. Але ніхто з птахів не наважувався до неї підлітати. Боялися... Може, й це подібний світильник...

- Ой, не лякайте, будь-ласка! Це зовсім інше. Вибачте, мені треба працювати ...

І Чивко не гаяв часу. Швиденько назбирав і соломки, і пір'ячка. Таку гарненьку квартиру собі облаштував між решіткою та світильником ліхтаря, що де там іншим. І не снилося! Про рідну солом'яну стріху горобчик геть забув...

Сидить днями цілими у гніздечку. Так йому любо та мило. Тільки позирає гордо згори вниз. Та інші горобці давно вже призвичаїлись до появи нової квартири Чивка та й не звертали більше на нього уваги. Пишається - то й нехай собі пишається.

Гніздечко у Чивка широке та просторе. От тільки хазяєчки в ньому ще нема. Вже й приглянулась було горобівна-горожанка, що зі своїми родичами прилітала якось на хутір. Та щось більше вона не навідувалась, а кидати новенької квартири заради пошуку в містечку нареченої-чужаниці не хотілось. Ще поки повернеться, то знайдеться який-небудь шпак та займе звільнене гніздечко. Спробуй тоді його випхати звідти.

От почув якось Чивко, що красуня-горожанка завітала на сусідній хутір. То й полинув туди - назустріч своєму щастю. Чом би й не посвататись до неї Чивкові? Та як почує красуня про таку незвичайну квартиру, то й хвилинки, певно, не вагатиметься. Одразу ж погодиться поєднати з ним свою долю.

Та тільки марно літав Чивко на той хутір. Туди завітала зовсім інша горобівна. Якась нечупара... Хай таке добро припаде кому іншому!

Повернувся Чивко додому дуже натомлений та й одразу до свого помешкання. Заснув, наче вмер. А й не знав, що вдень до клуні знову навідались монтери та й прилаштували для нового хазяїна чорненьку клацалку на ліхтарному стовпі. Вмикай, коли знадобиться.

Коли стемніло, повернувся на хутір хазяїн та й засвітив ліхтар. А наш Чивко спить собі, як убитий. Аж сниться йому така чудова картина. До їхньої стріхи прилетіла городська красуня та тільки й знає, що поглядає на стовп з його незрівнянною квартирою та все гарненько розпитує:

- А хто ж то живе в такому прекрасному гніздечку?

А всі довкола - і старі, й малі - розказують навперебій:

- Та це наш Чив Чивович там живе! Та тільки сам як палець. От би вам із ним побратись. Така б пара була розчудесна...

- А я й не проти... Бо чула вже не раз про славного Чива Чивовича... Та якось ніби й бачила... Справжній красень! З таким рай і в курені, не те що в такій дивовижній квартирі...

Від таких слів Чивкові стає гаряче. Його аж у піт кидає. Нарешті горобина мрія здійснилась! Він хоче від радості заспівати-защебетати. Ось зараз він пурхне до своєї милої та обійме її крильми... Але що ж це таке? Пече просто незносно. Невже такий палючий вогонь кохання?! Пече просто жахливо. Горобець раптом пробуджується й сліпне на хвилю від яскравого світла. Здавалось, що й він, і його гніздо палає вогнем. Та полум'я ще не було. Від пекучо-блискучої несподіванки Чивко метнувся і вдарився боляче об гарячу решітку, обпікся об розпечений світильник і грудкою впав униз - на батьківсько-материнську стріху, про яку останнім часом майже й не згадував. Слідом за ним спалахнуло гніздечко й палаюча солома вкупі з пір'ям посипалась на землю. Один такий полум'яний пучок, розгорівшись у повітрі, впав на стріху поряд з Чивком. Ще мить - і солом'яна стріха з усім сплячим горобиним царством спалахне, мов величезний смолоскип.

- Рятуйтесь! - закричав щосили Чивко, а сам крильми закрив палаючий клубок.

- Тільки б не загорілась стріха! - пронизувала все його єство єдина думка. - Тільки б не загорілась...

Знявся великий переполох. Великі й малі, старі й молоді птахи вихопилися з гнізд, подивовані тим, що надворі вже ніч, а знову стало видно, наче вдень.

Спочатку всі погляди спрямовувались на сліпучий ліхтар, хоча голос, що їх пробудив, звучав зовсім не звідти. Та й ніякої квартири Чивка, ані його самого біля ліхтаря вже не виднілось. Мов ніколи й не було...

Раптом усі побачили на стрісі напівживого-напівмертвого Чивка, що своїм тілом догашував вогонь. Хто був поближче, кинувся на допомогу. Останні іскринки було збито й погашено. Гороб'яче царство з полегшенням зітхнуло.

Чивко трохи очуняв. Обпалений, погорілий, але все ж живий, він відчував у собі якесь піднесення. За своєю знищеною квартирою він анітрохи не жалкував. Був щасливий тим, що вдалось відвернути загрозу від його галасливого роду. Але раптом його так сильно обпекло, що Чивко аж здригнувся. Та то був не вогонь, а відчуття сорому за свою гоноровитість і бездумність.

- От тепер натішаться усякі насмішники... Так мені й треба... - гадав Чивко.

Та ні від кого він так і не почув жодного слова докору чи кпинів.

- Спасибі тобі, синку! - сказав старезний дідусь-горобець.- Дякуємо тобі за порятунок нашої спільної домівки і наших душ. Повертайся до нас. Живи під рідною стріхою - і всі болі та рани твої загояться...

Скоро по тому наш горобчик-експериментатор навіть не помітив, як його почали називати Чивом Чивовичем. Та й чи це головне в житті? А подругу Чивко таки знайшов. Тут же під рідною стріхою. І все дивувався: як же він не бачив такої краси поряд з собою раніше.

- А ти дуже високо задирав свій клюв, то й просто не міг мене бачити! - усміхалась кохана.

Але Чивко не ображався в таких випадках і тільки міцніше пригортав до себе свою обраницю.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)