Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Швидун. Стою на перехрестi
Вісник Таврійської фундації. Випуск 1
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Микола Братан. Танго над лиманом
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Микола Братан. Їде батько Махно
Найкраща

Степанида Яківна поспішала на запис телепередачі. Хоча без неї все одно ж не почнуть. У подібних випадках пані Стеха була просто незамінимою. Вона вже звикла бути зіркою провінційного телеекрану й перед об'єктивом абсолютно не губилась. Почувалася, мов риба у воді.

Сьогодні ювілей метра. Обов'язково треба назвати його генієм - і колюча усмішка, якою він нещодавно нагородив Степаниду Яківну (ну, навіть не придумає, чому?), зміниться на милість. Але звідки той холодний усміх? Невже ж це вона і в нього поцупила щось із публікацій і видала під своїм іменем? Ні, не може такого бути. Пані Стеха старанно оминала в довжелезному списку своїх жертв найяснішого метра. Привласнювала працю менш успішних, менш гоноровитих авторів. Звісно, якось воно теє... не дуже гарно паразитувати на чужій друкованій продукції. Але що ж робити, коли своє-власне якось не дуже клеїться. До того ж чужого скрізь лежать цілі гори - бери тихенько та привласнюй! І навряд чи хто причепиться - досить книжечки повидавати малесеньким тиражем та попродавати вчителям по глухих селах. І патріотично - з думкою про національну школу! І прибутково - вчителі хапають до рук кожну книжечку, бо нема інших...

А все-таки, чим же Степанида Яківна могла розгнівати свого кумира? Може, переплутала щось? Може, привласнила якийсь метрів матеріал, підписаний псевдонімом?! Оце так ляп! Як же вона могла?! О Боже! Це ж цілковитий крах! Крах давньої мрії... Та ні! То, певно, всього лиш поганий настрій напався на метра - та й більше нічого.

І Степанида Яківна на якусь мить знову віддалась у полон мрії-візії. Ось вона вже сидить у кабінеті самого метра як нерозлучний з ним секретар. Справдешній ординарець, що й у бій кинеться за свого улюбленця. Ловить кожен погляд, кожен жест. Молиться на августійшу особу Його. А водночас гіпнотизує повторюючи: "Скажи: Ти, Степонько, найкраща! Ти найкраща!"

Саме ці слова вже кілька десятиліть говорила Степанида щоранку вдома перед дзеркалом і таки переконала себе в цій незглибимій істині: "Так, я найкраща! Я найкраща!" В цьому вона вже ніколи не сумнівалась, була певною, як кажуть, на всі сто.

Телезапис проводився в школі - в рідній стихії пані Стехи. Тут кожна парта, кожен стілець, кожне вікно близькі серцю і ніби шепочуть: "Ти найкраща!" І навіть святкова новорічна ялинка, яку вона обвішала своїми-несвоїми книжечками, якось аж зігнулась під тим тягарем і, здавалось, шепотіла чи стогнала: "Ти найкраща!" І Степанида Яківна мимоволі почала пританцьовувати довкола ялинки, цілком погоджуючись: "Я найкраща! Я найкраща!" Але раптом жінка схаменулась, отямилась і швидко познімала книжечки з деревця. А то ще школярі чи колеги-вчителі побачать. Ще щось нехороше подумають... А втім, хай би собі думали. Хай розірвуться від заздрощів, бо вона найкраща...

Ось уже й оператор з тележурналісткою з'явились до школи для запису. І метр аж помолодів од утіхи, що бачить стільки привабливих облич молоденьких учительок та старшокласниць. Але Степаниді Яківні нема серед них конкуренток. Все то юнь, дурненька ще, зовсім недосвідчена. Куди їм тягатись із нею.

Перша скрипка під час телезапису, звісно, належала пані Стесі. Молода тележурналістка щось ніби не з тієї ноги встала сьогодні, губилася, плуталася. А Степанида Яківна упевнено й просто чудово грала відведену їй роль - і господарки мистецької вітальні, і красномовної щебетушки-дотепниці, чиї слова, здавалось, аж до серця кожного присутнього туляться - добрі, щирі, задушевні... Просто з глибини душі...

- Серед нас сьогодні Геній! Ви чули ж бо, люди?! Яке це щастя бути тут, поряд з великою людиною! Мати рідкісний шанс доторкнутися до такого архівисокого гостя, потиснути йому руку!.. Хіба може ще хто-небудь на цілому світі написати ось таку геніальну річ? Ви тільки послухайте! - і пані Стеха з розчуленою і солодкаво-догідливою міною почала читати:

Я засинаю - жабоньки співають,
Я прокидаюсь - жабоньки: кум-кум...
Вони мені натхнення навівають,
Від них я повен щонайвищих дум!..

- А чому не "ква-ква"? - прошепотів здивовано Сашко Невіра до своєї сусідки по парті Тетянки Звіробійчик. - У нас жаби завжди квакають...

Степанида Яківна ніжно посварилась пальчиком на учня, що порушив урочисту тишу. Мала гострий слух, тож чула не тільки про що говорять на гальорці в класі, а й у сусідніх кімнатах...

- Які геніальні рядки! Вони вже просто зараз просяться на музику. Зізнаюсь, що хоч я і не маю хорошої музичної освіти, але поклала цю геніальну річ на музику. Бо поезія нашого Генія і музика - речі невіддільні... Зараз наші милі діточки проспівають цей неповторний романс для нашого незрівнянного метра.

Підвелися два гарнюсеньких дівчаточка. Схожі одна на одну, як дві крапельки роси на світанні, наче дві квіточки в лузі. Метр просто танув на очах, наче сніг навесні. І полинула прекрасна мелодія і не менш прекрасні рядки:


Я засинаю - жабоньки співають,
Я прокидаюсь - жабоньки: кум-кум...

- А чому не "ква-ква"? - вперто допитувався на гальорці хлопчик у своєї однокласниці. Але вона нахмурилась і ніжно сварилась на нього пальчиком - саме так, як це робила пані Стеха.

- Геніально! - поглядом похвалила вчителька свою улюбленицю за такий доречний жест.

На якусь мить учителька згадала, як ця кмітлива школярка якось підійшла до неї за порадою і просто заявила:

- Степанидо Яківно! Я хочу зайняти перше місце в обласному конкурсі дитячих наукових праць. Хочу бути найкращою! Що б ви мені порадили?

Пані Стеха тоді з любов'ю погладила дівча по голівці, подумавши: "Хоч і не рідна моя дитина, а вся в мене!" Вона тоді запропонувала учениці тему і кілька книжок для опрацювання за передовим методом жонглювання. Один розділ перенести з однієї книги, інший - з іншої - і так далі. Пожонглювати цим матеріалом - і праця готова.

- А хіба так можна?

- Ще й як!

- А ви ж вичитаєте мою працю?

- А навіщо? Автори цих книжок уже сто разів вичитували все до цяточки і комоньки. Треба берегти свій час! - повчально зазначила пані Стеха.

- Добре!..

Але повернулася з конкурсу Тетянка ні з чим. Вреднюче журі виявило ефект жонглювання і повиставляло суцільні нулі замість високих балів.

Та дівчина аж ніяк не впадала у відчай. Сказала своїй мудрій виховательці:

- Не завжди ж буде такий склад журі. Ще прорвемось!..

- Вся в мене! - пораділа вчителька.

І після того не раз Степанида Яківна виловлювала на вулицях отих клятих членів журі і так їх батькувала, що, мабуть, гикається й досі…

А вшанування ювіляра тривало. Стихли акорди пісні.

Пані Стеха пролебеділа до юних співачок, що соромливо приймали на свою адресу оплески:

- Спасибі вам, любі діточки, за такий пречудовий спів. Ваші янгольські голосочки зробили мій романс на вірш нашого геніального гостя справді класичною річчю. Я впевнена, що тепер це пісенне диво звучатиме не раз і на телебаченні, і на радіо, а може, полине і в близьке та далеке зарубіжжя... Отак! Знай наших! - аж вигукнула Степанида Яківна під кінець задовгої тиради і підморгнула публіці.

Всі схвально загомоніли, та за мить замовкли, схиляючись перед авторитетом високого гостя.

Пані Стеха витримала паузу й продовжила:

- А тепер попросимо нашого дорогого метра розповісти про його подальшу творчу працю. Чи буде продовження цієї хвилюючої теми, яку ми щойно озвучили в неповторному, просто геніальному романсі?..

Гість-ювіляр, розімлілий від похвал та втіхи, зовсім не комизився й одразу почав декламувати свій найновіший шедевр під назвою "Жабоньки-2".

Публіка була в неймовірному захопленні, аж ревіла від шаленого захвату. А десь на гальорці Сашко Невіра все тероризував свою сусідку Тетянку питаннями:

- А чому пані Стеха величає гостя метром? Краще б уже називала кілометром або мегаметром... Було б сильніше сказано!..

- А що за це буде нашій учительці? Їй дадуть якесь крісло в кабінеті метра?..

Степанида Яківна врочисто вшановувала гостя, та водночас чула уривки питань з гальорки. "От кляте чортеня! От гаспидський Невіра! Ось я тобі ще влаштую!.." - думала про себе, а вголос натомість розливалась такими словесними солодощами, що здавалось зараз сюди злетяться всі бджоли й оси з цілого міста смакувати мед...

Через якийсь тиждень пані Стеха пафосно й урочо займала своє особисте кріселко в кабінеті метра. Звісно ж, як це прийнято-заведено в американських фільмах, принесла з собою велику коробку з речами і довго розставляла їх на новому робочому місці. Зі школою вона не розлучалась. Вирішила, що кувати сталь, а з неї виковувати своїх ближніх такими, як треба їй, можна і слід робити в обох місцях. Її мрія збулась. Хоча й далеко не остання. А якою буде наступна мрія Степаниди Яківни? Про це вам краще розпитати у жабоньок. І тих, що кажуть: кум-кум. І тих, що кажуть: ква-ква. Яка, зрештою, різниця? Адже й одні й інші навіки увічнені в геніальних шедеврах геніального метра - пані Стеха якось ненав'язливо підказала йому, що жабоньки здатні не тільки на модуляцію кум-кум, а ще й на ква-ква. Від безмірної вдячності за таке безкорисливо подароване відкриття тисячоліття шеф почав носити секретарку-ординарця на руках. Носить і досі, наспівуючи їй геніальний романс про маленьких зелененьких мешканців болота.

Цікаво, а чи й досі Степанида Яківна обвішує новорічну ялинку своїми-несвоїми книжечками? Ще й як! І не одну! Бо видає продукції все більше та більше. Вона ж найкраща! Окнижується астрономічними темпами.

Але є й прогрес у ялинковому дійстві. Пританцьовують тепер довкола святково прибраних лісових красунь разом пані Стеха та метр. А що ж він шепоче своїй соратниці? Вгадаймо з трьох разів.

- Найкраща!

І шеф розчулено обіцяє Степаниді Яківні проштовхати її шедеври у найпрестижніші й найбезсмертніші видання сучасності. Усміхнена пані мило дякує йому, але про себе думає: "Обійдуся й без тебе. Та я при бажанні доведу будь-кого з редакторів до білої гарячки і поверну справу так, як треба мені. Обійдусь і без сопливих. Це ж треба: ме-е-е-тр! Та який з тебе метр, коли ти вже без мене метра не здолаєш, кроку не ступиш. Якось лише натякнула, що кину секретарську посаду, так він і побілів, і пополотнів - ледве не розридався. "Та я жартую!" - сказала тоді. А втім, може, вже час копнути пана метра під його августійші сідниці - та хай собі котиться з престолу. Може, вже прийшов час для переходу до матріархату? Ні, ще трохи почекаю. Милий він, усе-таки, і який наївний. Ме-е-е-тр!.." - мекнула вона й зареготала.

...Якщо комусь із вас доведеться десь на вулиці побачити жіночку - гарну й рухливу не по літах, і вона милується своїм відображенням у дзеркальних вітринах крамничок, то це незрівнянна і неповторна пані Стеха. Підійдіть і почуєте:

- Я найкраща!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)