Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Бериславщина: рік 1903
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
с. Хрестівка

 

Історія села Хрестівка

Хрестівка - село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру і за 33 км від залізничної станції Каланчак на лінії Херсон-Джанкой.

Перша згадка про Хрестівку в історичних джерелах датується 1909 роком. У липні 1923 року в селі виник ТСОЗ "Хлібороб". Проти німецько-фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни бився 81 житель села. 53 чоловіка нагороджені бойовими орденами й медалями СРСР. Уродженця Хрестівки В.М.Шелеста удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Загинуло 28 чоловік.

 

Гришко Катерина Іванівна, 1926 р.н.

Я народилася в смт. Чаплинка. В село Хрестівка на постійне місце проживання приїхала в 1930 році. Батько працював міліціонером, мати - на фермі дояркою. В 1932 році мені виповнилось 6 років і я пішла до нульового класу. Крім мене, в родині було ще троє дітей. Сестри старші, а братик на рік молодший.

Жили ми в маленькій землянці, на теперішній вулиці Леніна. Батьки працювали з ранку до ночі, але заробітну плату отримували двічі на рік - частково грішми, частково хлібом на трудодні. Заробітки отримвали невчасно. Всі, хто тримав на той час якесь господарство, сплачували великі податки державі. Наприклад: господар тримає корову, то йому доводилось молоком сплачувати податок, установлений державою. Я зараз не пам'ятаю, у якому співвідношенні, але добре знаю, що господар і його родина не бачили того молока. Єдине, що їм могло залишитись від корови - теля. Завдяки цим податкам держава знімала із селян останню одежину.

Дуже тяжко на той час було вижити великим, багатодітним родинам, в яких непрацюючих осіб було більше, ніж працюючих. Так голодомор 1932-1933 року не минув і нашу родину. Батьки на зарплатню в колгоспі отримували хліб в малій кількості, для сім'ї із шістьох осіб цього було замало. Не вистачало до отримання наступного заробітку.

Як зараз пам'ятаю: мама отримане ділила із розрахунку до отримання нового хліба. Кожного дня ми могли з'їсти по одному невеличкому коржику з муки, висівок та трав'яних домішок, та на обід, заварену на воді мучку, що мала назву "кандьор". Ми не могли насититись такою їжею - нас завжди переслідувало почуття голоду. Кожен член нашої родини отримував однакову пайку, лише батькова пайка була трішки більша, так як він був чоловіком і багато працював.

Коли мама нас кормила, завжди сипала кожному порівно, але окремо. Стежила, щоб із жадоби до їди ми не поспішали, не позапікали шлунки. Кожного дня ми чекали на мить, коли нас покличуть до столу.

Хати тоді топили соломою, яку брали на заробітну плату. Ми, діти, днями збирали курай (перекоти поле), щоб мама могла чогось наварити в печі.

Від недоїдання організм у нас був дуже слабкий. ми часто хворіли на різні хвороби (скарлатина, кір). Діти, які хворіли на тиф, рідко залишались живими. Лікувались народними методами, адже на той час в селі медицини фактично не існувало.

В моєї тітки, батькової рідної сестри Кулик Марії Харитонівни було п'ятеро дітей і хворий чоловік. Працювала вона одна, тому заробіток у неї був дуже малий і хліба отримувала лише на себе. На цей хліб неможливо було прокормити родину. Спочатку помер її чоловік, а пізніше двоє дітей.

Вони дуже голодували. Я не пам'ятаю їхніх імен, бо була ще малою, але добре пам'ятаю, що тітка збирала і насіння щириці, і якісь корінці, траву для приготування їжі. На той час кожен день був радістю. І всі ми мріяли, що настане літо, після жнив будемо збирати колоски. По селу дуже багато ходило дітей з інших сел - просили їсти, мама по можливості пускала до хати погрітися і зачастую ділила свою пайку їжі. Хоч нам і самим не вистачало їжі, та мама завжди жаліла голодних дітей і дійшло до того, що від безсилля стала непритомніти. Тоді батько став слідкувати за харчуванням мами, боявся її втратити.

Дуже багато сиріт померло взимку від голоду і холоду. Вони вмирали не дійшовши до сел: в степах, полях.

Щоб вижити, люди їли все, що можна: котів, собак, щурів, тушканчиків - виживали, хто як міг.

За своє життя я пережила два голоди 1932-1933 років та 1946-1947 років. Я розумію, чому був голод після війни: розрухи, пограбування, але й досі не можу усвідомити, чому в урожайні роки 1932-1933 був голод?

Дай Бог, щоб людство більше ніколи цього не пізнало.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)