Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Микола Братан. Танго над лиманом
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
с. Павлівка

 

Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932-33 років в Україні
у Павлівці

 

Андрієвський Леонід Олексійович, 1926 р.н.

Наша родина жила незовсім бідно і числилась в середняках, хоча й мала всього навсього 5 десятин землі, але батько не бажав вступати в колгосп як і багато інших односельців, бажаючи працювати одноосібно. Тому батька раз у раз визивали в сільраду на бесіду. Пам'ятаю, батько мене з собою брав (щоб не посадили в підвал під сільрадою, незгодних, щоб поміркували), заходимо в приміщення сільради, посеред кімнати стіл, за столом - представник з району, на столі папери і рядом револьвер.

Представник, одержавши відмову вступити в колгосп, виписує податок, в якому зазначено, в певний термін, здати 2-3 центнери зерна і певні гроші.

Здавши цей податок, батько сподівався, що це все, але через 2-3 дні все це повторювалось і так декілька разів.

В нас вже нічого не зосталось ні зерна ні грошей, і через слідуючу несплату податку, прийшла делегація з міліціонером, щупом провірили ввесь двір (чи не закопано в ямах зерно) за несплату податку (десятого по счету) за місяць, забрали коня, воза, косарку, віялку зерна, молочний сепаратор, коток, тертку полови, 10 ступів і красиву фарфорову керосінову лампу (яка до речі висіла в сільраді до самої війни).

Вночі під'їхала тачанка і намагались забрати і батька, але ми підперли двері і закрили вікна і невпустили їх в дім.Коли вони від'їхали, батько зібравши необхідні речі майнув в Крим через Сиваш в г.Сімферополь де і почав працювати.

Ми діти, а нас 4, зостались з матір'ю без засобів на існування, самому старшому було 9 років. Їли лободу, голубів які ще в нас були, варили юшку з телячих шкур, які висіли в курнику на бантинах обгажених курячим послідом і які зберігались вже декілька років. В матері опухли ноги, але ми вижили дякуючи за допомоги добрих людей.

В серпні 1933 року батько повернувся в село, вступив в колгосп, в якому хто працював, варили кандьор. Вся наша сім'я за цей кандьор працювали від сходу до заходу. В нас дітей після занять канікул не було, всі працювали в колгоспі, допомагаючи батькам заробить трудодні. На трудодень платили мізер зерна і 10 копійок грішми яких не віддавали.

 

Андріївська Ольга Потапівна, 1934 р.н.

 

Хоча сама вона не пережила ці страшні роки, але сім'я була їхня велика - дев'ять дітей і розповідає що чула відстарших дітей і матері. Працювала мати тяжко, грошей не платили, тільки щітали трудодні. Їли коржі з макухи, варили мерзлі буряки, картоплю, а хліб давали такий, що з нього текла вода і різали той хліб на дев'ять кусочків. Літом було легше пережити голод, були вишні та всяка трава. Але в ті страшні роки всі вижили, бо село було дружнє.

 

Баранецька Любов Кас'янівна, 1910 р.н.

 

Наша родина жила дуже бідно. В сім'ї було дев'ять дітей. Батько і мати ходили на найману роботу, але все одно ледве зводили кінці з кінцями.

В 1932 році життя стало нестерпним через голод. Хоча батьки працювали в колгоспі, в кінці року їм нічого не нараховувалось. Щоб вижити доводилося їсти ховрахів, мишей, їжаків, собак, горобців. Варили юшку з їжаків.

Із одинадцяти чоловік сім'ї залишилось лише троє: дві сестри і брат.

Шестеро дітей, тато і мама попухли із голоду і померли в тяжких муках.

Не дай боже перенести жодній людині такий страшний голод, який був в ці роки. Страшніше голодної смерті не має нічого.

 

Гірська Марія Іллівна, 1922 р.н.

Сім'я наша складалася із шести чоловік: батьки і четверо дітей. Наша сім'я сильно не голодувала, тому що була корова. Це була єдина наша годувальниця. Пам'ятаю, як ходили розкулачували людей, забирали останню зернину. Виживали, як могли: їли суслів, варили лободу, берізку. Майже у всіх людей забрали худобу і все добро. Корову нам залишили, мабуть тому, що батько був інвалід війни 1918 року.

 

Кліщевська Марія Олексіївна, 1922 р.н.

Нас в сімї було двоє дітей. Була корова, але не доїлась. Їсти не було що, і ми з братом пішли в комуну, під Каховку. По дорозі їли суслів, траву. В комуні трохи кормили, та жили ми там не довго - брат захворів на дизентерію. Згодом мама нас забрала додому. Було дуже голодно. В 1933 році від голоду помер батько. Ми всі були пухлі, але, на щастя, вижили. В 11 років я пішла на роботу в колгосп, там потроху давали їсти. Брат, після одужання також пішов працювати, і ми, діти, вже могли себе прокормити.

 

Костецька Тіна Павлівна

Розповідає про голодомор із спогадів свого батька Костецького Павла Гавриловича, який народився в 1912 році і проживав в ці роки в селі Павлівка.

Пережив колективізацію та голодомор на власній шкірі. Під час колективізації у людей забирали всю худобу та інвентар для обробітку землі. Хто не хотів віддавати своє добро добровільно - забирали силою. Потім почалося масове винищення худоби. Селян, які чинили опір владі, було відправлено до Сибіру. У 1932 році почався страшний голод. Ми тоді не розуміли, що його створили штучно.

Все зерно, зібране на полях, було вивезено по наказу Сталіна. З хати забирали всі продукти харчування. Люди почали пухнути від голоду. Померлих не встигали хоронити та і не було кому.

Люди збирали лободу, з неї пекли млинці. Варили суп з кропиви. Від такої їжі весь час боліли животи та хотілось блювати. Одного разу привезли жінку на кладовище хоронити. Хотіли опускати в яму, а вона застогнала. Так її і залишили там. Мабуть в жінки було велике бажання до життя, бо вона поповзла по траві і їла її. Так їй вдалося вижити і пережити страшний голод.

 

Марченко Домна Семенівна, 1917 р.н.

Голодомор 1932-1933 років це найбільша трагедія людства за всі часи. Штучний голод який створив Сталін запам'ятається на довгі часи. Вважається, що на Україні під час голодомору загинуло приблизно 10 мільйонів чоловік. Після такої трагедії вижило дуже мало людей.

В той час їли ми лише те, що давала нам корівка. Пам'ятаю, як одного разу мій брат приніс ховраха. Ми ховраха підсмажили на вогні і з'їли. Також робили млинці з сухої трави, обвалювали їх в борошні, пекли та й їли. Довго на таких харчах люди жити не могли, пухли від голоду, вимирали з сім'ями.

В нашому селі діяв закон про п'ять колосків. Пригадую, як брата Лазаря за кишеню колосків ув'язнили на три роки без права листування. Так він там і загинув. А ми рідні нічого не знаємо про його долю.

 

Мороз Валентина Андріївна, 1933 р.н. в селі Строганівка

Розповідає що вся сім'я в голодовку розійшлася по Криму, батько возив на конях горюче з Армянська, жив у селі, було троє дітей, кормили чим попало, товкли в ступці бур'ян, мішали з просом і жарили млинці. Хто в колгоспі працював, ті і виживали, а хто не хотів до колгоспу іти - ті вмирали з голоду. Літом їли пасльон та калачики, взимку буряки та товкли просо і пекли коржі.

 

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)