Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Танго над лиманом
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
Наталя Коломієць. Я щаслива
Голос Батьківщини
Микола Братан. Шоста заповідь
с. Шевченко

 

Історія виникнення села Шевченко

(Розповідь записана зі слів Трохима Дмитровича Шевченка - син Шевченка Дмитра Мусійовича).

Мій батько, Дмитро Мусійович, мав багатодітну сім'ю. щоб прогодувати сім'ю з 9 осіб та одягати її, необхідні були кошти. Батько змушений був пускатися в мандри, щоб заробити їх. Так він дістався до Асканії-Нової. Не одне літо він проводив на пекучих полях асканійського поміщика. Іноді з непоганим заробітком повертався додому. Крім гостинців і грошей приносив з далеких країв цікаві розповіді про південні степи. Намагались уявити чудернацькі колючі кураї та тендітний ковиль-траву. А ще батько розповідав, що пшениця також росте гарна, аби лишень дощі.

Великий Жовтень відкрив нову еру в житті згорьованого народу, дав нові надії. Багатодітним сім'ям дали можливість шукати рятунок на півдні України. Такі надії привезли і шефи з Києва у наш Бориспільський район на Київщині. Була названа місцевість, що знаходилась поблизу Асканії-Нової.

Громада вибрала 5 ходаків у Херсонські степи, щоб детально ознайомитись з місцевістю. Батько входив до п'ятірки обранців громади.

В березні 1926 року 52 сім'ї з Бориспільського району приїхало в степи Херсонщини. Біля села Маячани було виділено земельні участки для переселенців.

А навколо лише кураї та ковила. І куди не глянеш - степ та й степ. Жодного деревця немає. Незабаром наші шефи з Києва вирили артезіанський колодязь. Взялися будувати собі житло. За тогочасними зразком почали будувати, а точніше, ліпити землянки. Першу землянку збудували в 1926 році. За нею з'явилися інші.

Назва села виникла якось напівсвідомо.

Ще коли їхали поїздом у степи Херсонщини, про назву не думали. Та ось на станції Алєксєєвка нас запитали, в яке село ми їдемо. Ось ми і сказали, що село називатиметься Шевченко. В честь правдошукача, поета-демократа і співця долі народної Т.Г.Шевченка. Ця назва швидко з нами зжилася. Долі переселенців і нашого улюбленого поета якось переплелися. Така ж безрадісна юність, такі ж важкі роки життя під пекучим сонцем. З 52 сімей, які приїхали сюди, до кінця 1930 року із приїжджих сюди людей залишилось лише 9 сімей: Шевченків (2 сім'ї), Карпенків, Фарбунів, Лизунів, Терещенків, Буцул, Куценків-Кудрі, Розумних. Прижилися до 1930 року лише 52 людини. Звідси починається так зване корінне населення села Шевченко.

Ніколи не забути перші роки господарювання. На кожну сім'ю виділили по 20 десятин землі. На перший погляд, це велика радість: своя земля, своє поле. А це достатки, віра в краще життя. Все ніби так. Але понині не можу забути, як лише однією парою волів обробляли цю землю. І вдень, і вночі доводилось працювати. Стомлювались люди. Валилась з ніг худоба. Інколи посушливі роки забирали весь урожай хліборобів, знецінювали всю працю. Лише велика сила волі утримувала нас та віра в те, що тут колись буятимуть сади, колоситимуться буйні пшениці.

Сама по собі визріла необхідність згуртуватись.

В 1933 році вже був організований колгосп. Але ця згадка дещо запізніла, бо перші кроки колективізації приходяться на 1931 рік. Першим головою колгоспу був Карпенко Павло Федорович. Колгосп назвали "Маяк соціалізму". Голова зумів урятувати людей від голодної смерті в 1933 році, притримавши частину зерна в господарстві. 1932 рік був більш-менш урожайним і дав змогу дещо зекономити.

До 1987 року с.Шевченко відносилося до складу Новонаталівської сільської ради. З 1 січня 1987 року утворено Шевченківську сільську раду, до складу якої увійшли села: Шевченко, Маячинка та Рогачинка.

 

 

Єрмолаєва Марія Федорівна, 1920 р.н.

Коли їй було 5 місяців померла мама. Батько одружився на іншій жінці. Сім'я була дуже велика - одинадцять чоловік. Харчів в домі майже не було. Збирали різні гриби, їстівну траву, з цвіту акації варили кашу.

Якось батько дістав муки і мачуха спекла млинчиків, порівну поділивши між всіма дітьми. В той час до двору зайшов хлопчик і попросив їсти. Мачуха дала йому млинчиків, він жадібно їх з'їв, вийшов із двору і тут же вмер. Це було жахливо - люди вмирали, як мухи.

А активісти ходили по селу і забирали у людей останнє збіжжя, яке люди ховали щоб вижити.

Ми дуже бідували - тяжко згадувати той час. Сльози застилають мені очі.

Не дай Бог таке страхіття пережити знову.

 

Осипенко Мотрона Лук'янівна, 1916 р.н.

Я народилася в с. Григорівка Чаплинського району в сім'ї бідних, дітей було 4. Рано померла мати, батько одружився на іншій жінці, але мачуха була доброю. Коли почався голод, то середню сестру забрав дядько до себе у м. Сімферопіль, старша сетра вийшла заміж і проживала у с.Молочному, а мене віддали на навчання у с. Червоний Перекоп. Там я жила у хазяйки, допомагала наньчити дітей і навчатися у школі. Годували нас чорним хлібом і давали якусь юшку. Ми бачили як машинами кожного дня вивозили мертвих людей, це було дуже страшно.

Мені вдалося вижити, вижили і мої сестри, які прожили ще довго. Ці жахливі події згадувати дуже тяжко, і коли я це згадую, я дуже плачу.

 

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)