 |
 |
 |
 |
 |
 |
І був тоді січень...
І люта зима
Себе поєднала з катами.
Сплюндровано, вбито, могили нема...
- Синочку, це ти? - Так, я, мамо.
- Синочку, синочку, а де ж ти поліг?
- Не знаю я, мамо, не знаю.
Лиш згадую холод пекучий і сніг…
Той сніг жаром-кров'ю палає
А ще пам'ятаю я землю свою,
Яку так хотів захищати…
Як ворог поцілив у долю мою,
Земля мені стала за матір.
- Синочку, ти мій, відтоді й дотепер
Чекаю тебе біля хвіртки.
Не вірю я в те, що ти згинув, помер.
Сни навівають щемні рани,
Вітчизною здобуті у бою.
Біль матері їдкий, кривавий,
Сочиться знову на вівтар,
Іде війна разючою ходою,
У чорній куряві здійнято стяг.
"У грізний час злочинно буть байдужим,
Довбаймо нашу скелю до кінця,
Віддаймо свої сили Батьківщині", -
Газета "Нова Рада" заклика.
"Записуйтесь до "Куреня Стрільців", -
Андрій Омельченко згуртовує "бійців"
...I у вечірній сніжній хуртовині
Зів'яв навіки славний цвіт країни!!!
Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав
Пишіть реферати та курсові.
При передруці посилання залишайте на місцях!
