Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 2
Іван Немченко. Квітка України
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Микола Братан. Експромти з посмішкою
Олег Олексюк. Затуманені плачем
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Рідна мова; Криничка; Білобережжя
вірші
Бібліографічний опис: 
Крижановська Л. Рідна мова; Криничка; Білобережжя: вірші // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 198-202.

Рідна мова

 

Мово рідна, кришталь на світанні!

Кожне слово – сльозинка дитини,

Промінь Сонця та щире вітання

Посивілим царинам Вкраїни.

 

Ти могутніла в славі Трипілля,

В думах, брязкоті кревних кайданів.

Повставали у душах невільних

Українські слова полум’яні.

 

Ти стрімка, наче злет соколиний,

Крешеш рими з-під ніг аргамаків.

Голоси кобзарів по долинах

В землю впечені ватрою маків.

 

Ти, у святості Божого Слова, –

Теплий подих життя над жнивами…

Ти у шалі Дніпра грозового

Загостряла красу між громами!

 

Не схилялась в ганьбі привілеїв,

А зорила з купальських віночків.

І, ніжніша пелюстки лілеї,

Ти кохала серцями синочків.

 

Слово сяє у кожній родині,

Як Шевченкова дума і воля.

Розквітай же садами Вкраїни,

Мово рідна – майбутнє і доля!

 


 

Криничка

 

Як духмянощі полинуть,

Вийду я із хати,

Білопінної калини

Розгорну я шати.

 

Де смарагдова красуня

Пишно стелить віття,

Там ласкавого відлуння

Чую я привіття…

 

Там чистесенька водичка

Плеще із земельки,

Стародавня там криничка

Кличе, наче ненька…

 

Гляну у глибоку воду,

Усміхнусь, помрію,

Як згадаю любу вроду –

Серце спломеніє!

 

Як тебе я милувала,

Мій коханий лицар,

До коси весну вплітала –

Знає лиш криниця…

 

Може відтоді калина

Так цвіте ошатно,

До води веселки линуть,

Граючи принадно?..

 


 

Білобережжя

 

1

 

Дніпро, який ти гарний, батьку мій!

Коли стою на соколиній кручі,

Глибокий погляд між плавневих вій

Мені у душу ллє красу сліпучу.

 

Моє життя як адамант горить

В смарагдовій Славути нагороді.

З тобою вмита щастям кожна мить

І сяє, наче Сонечко на сході.

 

Сплітаєш у гарячі килими

Відбитий пломінь сяйва золотого

І пристрасті духмяної пітьми

У співах соловейка золотого.

 

Моя любов до тебе – білий птах,

А радість у долонях вітер носить,

Та плутає, бешкетник, в комишах

Русалчині зеленопишні коси.

 

Милую на світанні жвавість хвиль,

Що голубіють очками дитини,

Між верб я п’ю наснагу, творчий біль

Поезії – уповні, до краплини,

 

Що вніжена у літню світлотінь,

Розбурена у шалі блискавиці,

Розплескана в струмінну хвильовінь,

Віншована коронами зірниці.

 

У серці як перлину пронесу

Між злом й добром, на гостроті розмежжя,

Пророчий погляд, велич і красу –

Твій гордий дух, Дніпро Білобережжя!

 

 

2

 

В прозоро-тьмяній порцеляні хвиль

Мережать вруни донний візерунок,

Вирощує туман у виднокіль

Тумани білі сонцю в подарунок.

 

Вмить спалахнуло небо на землі

І розлила рожеву ніжність ватра,

І вияскріла з хмар на тому тлі

Вогнем червоним богатирська варта

 

Й дозором вранці стала на Дніпрі.

Над нею золоті буяли крила:

Піднявся воєводою зорі

У променистій величі Ярило!

 

Роззолотив річки плавневих плахт

І діамантові скарби розкинув.

Розніжився Дніпро і запалав

Лілеями, рубінами калини.

 

А Сонце, розсміявшись, вигравало,

Леліло в листях райдужний покров,

Та всю розквітлу землю цілувало,

Даруючи тепла гарячу кров,

 

І карбувало у сувої хвиль

Таємні мудрощі блискучих стансів,

І вся любов, пронесена крізь біль,

Співала в сонячному консонансі!

 

Так відбивалось полум’я життя

У чистоті глибокостей Славути,

Що ревно зберігав для майбуття

Красу, що серцем розуміли люди.

 

 

3

 

Розніжився Дніпро між берегів,

Духмянощами серпня оповитий…

Володар Сонце небо перегрів

Й велично залишає трон зеніту,

 

Кипить в мереживі сріблястих верб,

Розпечений уповнь червоним гнівом,

Що ніч тихцем карбує чорний герб

Вже тінню довгою підступно зліва.

 

Кохану землю владар милував,

Всю заціловану теплом й розквітлу,

Сміявся, як востаннє розсипав

Між кронами дерев веселки світла,

 

Пишноту пестив виноградних лоз,

Пухнасту мерехтливість полуниці.

Горіха листя міддю зайнялось –

Стоїть у латах величезний лицар!

 

У небі тьмяно загустів сапфір,

А в плавнях вирував злотавий пломінь,

Застигли береги, як хвилі з гір,

Не встигши розплескатись в яру повінь.

 

Окраєць неба довго ще білів,

Неначе личко мрійної красуні…

Володар Сонце бився і світив –

Ще гралося смарагдове відлуння!

 

І тихим подихом зітхань земних

Прозорий ластився до верб серпанок…

Сюрчаннями завзяті цвіркуни

Все кликали такий жаданий ранок.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)