Лана Світ. Per aspera ad astra; «Мені здається, я уже жила...»; «Уран і Гея, Небо і Земля...»; «Дозрілим гарбузом скотилось сонце...»; Неповторність

* * *

У кущах причаїлися роси,
Захіхікали квіти нонетом.
Русонеба володарка осінь
Поцілується з лісом-брюнетом.
І потягне смолою та димом
Із прадавніх степів і земель.
Перевернуті тишком незримо
Зарум’яняться скирти осель.
В глибині пресинявого неба
Засвітився великий квадрат,
Перестигле цвітіння Денеба
Вже не сипле промінь променад.
І принишкну я разом зі світом,
Позіхну і розслаблю ноги.
Десь світанок очима закліпав,
Перемотаний осінню в тогу.
Чи не можна сказати Цефею,
Щоб мені він поправив плащ?
Поцілунок зірвати з Орфея
З допомогою ліри і пращ?
Як же добре, що осінь плине
Між людей, і дерев, і комет!
Ми сміємось, а в космосі лине,
Вирина й потопа Ганімед.
У кущах причаїлися роси,
Захіхікала квітів родина.
Русонеба володарка осінь
Попрощалася з лісом-блондином…

* * *

Лишився останній крок,
Щоб подолати рубіж,
Та сонця жовтий пісок
Під серце вже тулить ніж.
І розриває тіло
На струни і на смички
Яскраво замайоріли
Нового життя стрічки.
Але ж воно так далеко!..
А серце гризе печаль…
Прощайте, рідні лелеки
І мороком вкрита даль…
Шепоче мені тривога
На вухо свої пісні.

І страшно, і радісно трохи
Лишатись надовго одній.
У невідомі ріки,
І у чужі міста,
Манять чиїсь повіки,
Кличуть чиїсь вуста.
Буду я схожа на скрипку
В пісеннім житті своїм.
Я зараз співаю і хрипну,
І тану, як вранішній дим.
Сповіддю серце полегшу,
Виллю страхи і болі.
Хочу почути, як вперше,
Голос сумної тополі.
Давно вже звели курок,
Але признаюсь собі ж,
Що важко зробити крок,
Щоб подолати рубіж.