Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сергій Гейко. Церков величність
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Микола Василенко. Усе царство — за коня!
Микола Братан. Знову експромти
Голос Батьківщини. Випуск 5
Іван Немченко. Військова хитрість
Лана Світ. Вірші: Слово до читача; Люблю життя; Мабуть, Господь мене створив для праці; Учитель живе, поки вчиться; Шалений ритм захоплює щодня; Я подолянка; Бузкова таїна; Молитва жінки; Розмова перед дзеркалом // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 153-159.
Вірші
Спадщина

СЛОВО ДО ЧИТАЧА


Я жінка, що дарує вірші
Відкритим серцем і душею –
То кращі, то, можливо, гірші,
Та тільки Вас я визнаю суддею.
Для мене це не хобі, не робота,
Не відпочинок, не розвага.
Це стан душі, її найвища нота,
А іноді ще й мужність і відвага.
Ніколи не шукаю рим,
Вони живуть завжди в мені.
Диктують їх життєвий ритм,
Проблеми вічні і земні.
Їх шепчуть вітер, квіти, річка.
Виспівують їх солов’ї,
І ясні зорі, й темна нічка,
Що в вірші перейшли мої.
Я хочу зрозуміти шум гаїв
І мову комашини у траві,
І обійняти думкою наш дивосвіт…
З надією й любов’ю Ваша Лана Світ.
01.07.02



ЛЮБЛЮ ЖИТТЯ


Люблю життя, люблю людей…
Та в повсякденній крутанині
Кудись лечу, не підіймаючи очей,
Вже стільки років, але нині
Я хочу світові освідчитись в любові,
Відкрити сокровенне і таємне.
Як донор перелити йому крові.
І зберегти все сутнє й невід’ємне.
Цю землю, на якій я народилась,
Мою родину, близьких і далеких.
Вклонитись долі, що нещастям не скорилась,
Дослухатись до клекоту лелеки.
Зустріти сонця неповторний схід
І провести його за виднокрай.
Замилуватись, як дозрів червоний глід
І перешіптується з небом зелен гай.
Подяку скласти вітру і дощу,
Хоч іноді мене додолу гнули.
І терена колючому кущу,
Через який я зорі осягнула.
Росою вмитись на лункім світанні,
Босоніж вийти в поле по стежині…
Почуть слова так довго ждані
І щастя віднайти не завтра, нині.
Сказати людям, як я їх люблю!
Відчути, що любов моя взаємна.
Радіти, як в дитинстві, що живу,
Як б’ється джерелом вода підземна.
Сприйняти серцем шелестіння трав
І одиноку тополину долю.
Торкнутись самоцвітів без оправ
І підкоритись лагідному морю.
Люблю життя, люблю людей…
Кидаю виклик повсякденній плутанині,
Не відпущу привітну посмішку з очей
Довіку і віднині.
12.08.02




* * *


Мабуть, Господь мене створив для праці,
Бо тільки в творчому натхненні я щаслива.
Хай криво посміхнуться до розваги ласі,
Мене чекає незасіяна ще нива.
Я маю стільки розпочатих справ!
Мої думки рояться в незбагненних планах!
Якщо Господь мені вже крила дав,
То не для відпочинку на Канарах.
Коли найважча справа добіга кінця
І розумієш: “Краще — не зробити!”,
Як радісно! Й піднесеність оця
Найсміливішу мрію може оживити.
Я тільки в праці відчуваю власне “Я”.
У ній живу, вмираю, воскресаю.
Не знаю, чи вона для мене, чи для неї я?
Але як добре, що нема їй ні кінця, ні краю!
01.12.02



УЧИТЕЛЬ ЖИВЕ, ПОКИ ВЧИТЬСЯ

Моїм батькам і всім Учителям присвячую

Учитель живе, допоки вчиться –
Так є, було і буде сотні літ.
Мабуть, тому і не страшиться
Древа Пізнань колючих віт.
Він море світла має увібрати,
Щоб передати учням іскру Знань,
Щоб передумане віддати
З любов’ю, щедро, без вагань.
І світло вірити — озветься
У душах юних і завзятих
Тепло та щирість його серця,
Бажання дивосвіт пізнати.
О, невмируща наша Мріє!
О, невичерпність Сподівань!
Учитель вчиться — є Надія,
Є провідник в Країну Знань.
08.12.02



* * *


Життя іде і все без коректур…
Ліна Костенко


Шалений ритм захоплює щодня.
Галоп, що переходить у стрімкий алюр.
Здається, поспішаючи, фальшивлю я,
Давно веду свою мелодію без коректур.
Спинитись, вговтатись, поміркувати?
А що як потім не наздожену?
Вагання відступають, як солдати,
І я біжу, біжу, біжу…
Щоб не було, не зупинятись!
Потім подумаю, ще встигну, не горить.
Тільки б не впасти, а впаду — піднятись.
Час вилікує, все переболить.
Так мчалась я по бездоріжжю — навмання,
Не помічаючи, що збилася з дороги,
Що віддалялась від мети щодня,
А вірний кінь давно поранив ноги.
Небесні сили, дайте час на змаг,
Щоб віднайти свій шлях, свої стежини
І не промчать по них — відчути смак,
Відчути смак життя за кожної хвилини.
15.07.03



* * *


Я подолянка.
Народилась на Поділлі,
Люблю його за неповторність і красу.
Воно неначе купане в чар-зіллі,
Бо має душу витончену і просту.
Гостинне і привітне, друзям раде,
Готове завжди розділити хліб і сіль.
І норовисте, неприступне, безпощадне
До завойовників і ворогів.
Стара фортеця добре знає,
Скільки страждань зазнала ця земля,
Бо й досі незагойні рани має,
Кровить незаростаюча рілля.
А сивий Збруч несе спокійно води,
Ніби нагадує про споконвічне.
Ні, світ не бачив ще землі такої вроди!
Господь їй долю дав непересічну.
Я подолянка.
Народилась на Поділлі.
Люблю його за душу молоду.
За вміння все доводити на ділі,
Сердечність, незрадливість, теплоту.
16.07.02




БУЗКОВА ТАЇНА


Навдивовижу рано відцвітав бузок.
Здавалось, світ тонув в його духмяному полоні.
Він був героєм ненаписаних казок,
Який завмер у шанобливому поклоні.
Він наче дивомайстер-чарівник
Усіх примусив посміхатись.
І навіть наїжачений похмурий чагарник
Почав біленьким цвітом загорятись.
Самозакоханий нарцис,
Що визнавав лиш власну вроду,
Від заздрощів поник і скис –
Бузок зачарував усю природу.
І гордовито голову схилив тюльпан,
Визнаючи бузкову перемогу.
На його честь кульбаба одягла тюрбан.
А світ німів, тамуючи тривогу.
Бо ця краса така недовговічна,
Така беззахисна і швидкоплинна.
Та водночас, як все прекрасне, вічна
І неповторна, як життя хвилина.
Бузковий колір і бузковий аромат…
Народжені віками у земному лоні,
Тому й тримає нас бузкова таїна
У вічному прекрасному полоні.
27.07.02




МОЛИТВА ЖІНКИ



Молилась тихо жінка перед образами.
Молитва йшла з найпотаємніших глибин.
Слова, що зберігались там роками,
Ішли до господа, призупинивши часу плин.
“Я грішна, Господи, прости мені мій гріх.
Так довго я шукала шлях до тебе!...
Ти ж всемогутній, не прогнівався, а допоміг
Відкрити двері храму і повірити у себе.
Життя мені нанесло стільки незагойних ран,
Не забуваючи їх щедро посипати ще і сіллю.
Як боляче стискає шию дротяний аркан
Безвиході…Невже нема кінця свавіллю?
Лиш світлі сльози чистого причастя
Спасали мою душу і давали сили
Піднятися з колін, чекати щастя
І вірити: воно наповнить і мої вітрила.
Лиш віра, ця твердиня непорушна,
Дала снаги все витримать, не відступити.
І навіть заздрощів зміїна двоєдушність
Вже не змогла ту віру отруїти.
Спасибі, Господи, що дав мені терпіння
Все винести і не зневіритись повік.
Спасибі, що моє знекровлене коріння
Поволі відпустило паростки нові”.
Молилась жінка у пустому храмі,
Тихенько свічка плакала сльозами з воску…
Все поверталось на круги своя в життєвій драмі,
Де вистраждане щастя без примарливого лоску.




Розмова перед дзеркалом


“Невже це я?! Як швидко плине час.
Я навіть не помітила, що вже сивію.
І зморшка-зрадниця в міжбрів’ї пролягла
Непрохана, незвана, а прогнать не смію.
А очі?! Стомлені, сумні-сумні…
Вуста без тіні посмішки, обм’яклі плечі.
Невже це я?” Але мудрець мені:
“Не бреше дзеркало, є очевидні речі”.
Мудрець сказав: “А що ж, я помиляюсь?!”
І я хитаю непокірно головою.
“Ні, брешеш, дзеркало, я не скоряюсь.
Не буду, чуєш, враже скло, не буду я такою!”
І щоки зарум’янились до речі,
В очах заграли вогники іскристі,
Самі розпрямилися гордо плечі,
І сонце грілось у бурштиновім намисті.
Усмішка і лукава, і зваблива
Зігнала зморшки перелякані з чола,
Вернулися енергія та сила –
І знов сама собою я була.
06.05.02

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)