Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Молода муза. Випуск 3
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Микола Василенко. Архітектура планиди
Липа // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 47-50.
Липа

Мої перші листочки. Се ля ві.

 

«Липа» — мій перший літературний твір, який я написав вже розмінявши шостий десяток літ. Вчитися у мене не було можливості, не дивлячись на те, що освіта в СРСР була безкоштовною. Освіта то безкоштовна, а штани грошей стоять. У колгоспі їх не платили, а за трудодні не придбаєш.

Не кожен мав можливість вчитися. Сільські діти навіть на штани грошей не мали. Селяни були радянськими кріпаками. Я й середню школу не закінчив, поїхав на шахту працювати. І лише за часів Брежнева я заочно закінчив технікум зв’язку.

А вже коли у кінці 80-х повіяв вітер перемін, я теж захотів сказати своє слово. Та тільки як це зробити? Райком компартії, скрізь при владі комуністи, можуть і посадити. Щоправда, анекдоти вже ходили різні, але друковане слово під жорстким контролем. І я вирішив так написати, щоб розумні зрозуміли, а дурням вічна пам’ять. Вони завжди були є й будуть.

І я написав коротенький твір під назвою «Крісло». Разів з двадцять я його переписував, все не так, самому не подобається. Нарешті відніс у районну газету «Слава праці» і його надрукували! Але й після цього я його ще разів з десять переробляв. І зупинився на варіанті під назвою «Липа». Пропоную прочитати.

 

Бригада ликарів лико не дерла і не в’язала. Простоювала. Не було кому вказувати, як липове лико дерти. Та ось кадру в бригадирське крісло підібрали, Ваню Підхолуйного.

Він слухняний. Коли слухає начальство, віддано в очі дивиться, завжди погоджується: «Так, так… Геніально, правильно, єдино вірно». Партійні внески своєчасно платить. На свята портрети партійних вождів носить. Ніхто не хоче, а він носить. А як проходить мимо трибуни, то обов’язково вільною рукою помахає і голосно крикне: «Слава партії! Слава секретарю нашому!». Загалом, самий відданий, самий передовий, самий ідейний.

А що в липовій справі лико не в’яже, — не біда, не святі горшки ліплять. Навчиться і він липове лико дерти. Головне, щоб був відданим партії, був своєю людиною. Ваня Підхолуйний саме таким і був.

Сів Ваня в крісло і відразу став Іваном Івановичем. Поворушився поволеньки — нічого, не те, щоб дуже простірно, але ж краще, ніж на табуретці у ленінській кімнаті, де він марно намагався осилити Капітал.

Тепер він начальство. От тільки якби заступник не підсидів. В нас так: якщо заступник розумний, можуть кожної миті посадити у крісло вже його, а ти — гуляй, Ваня. Отож, заступника слід підбирати самому і обов’язково щоб був дурнішим. Бо хто ж мене розумного на дурня поміняє? Щоб бути незамінним, потрібно, щоб не було ким замінити. У нас так всі керівники й чинять.

І Іван Іванович Підхолуйний взяв собі в зами Альошу Бовдуренка. Тепер план і вал по липовому лику поперли валом. Бригада липових ликарів вийшла в передовики. На щоглі біля райкому на її честь майорить червоний прапор. На районній дошці Пошани красуються портрети липових ликарів. Всі отримують получки, прогресивки, а Підхолуйний і Бовдуренко персональні премії.

Подивилися зверху, лико деруть, а липа, з якої деруть лико, росте, цвіте і процвітає. Молодець Іван Іванович! У липовій справі виявився справжнім липовим королем. Геній липових справ! Такому й простір. І бригаду липових ликарів розширили до липового цеху. Начальником липового цеху, само собою, став Іван Іванович Підхолуйний.

Підріс Підхолуйний, підросла ще на один поверх і його контора, збільшився і штат: зам, пом, бух, інженер по ТБ, і т.д. і т.п. Але чим вище стоїть крісло, тим більше претендентів на нього. Віддано заглядати в очі Першому завжди є кому. Тому постійно слід пам’ятати: підсидять, обов’язково підсидять. А кого поставлять? Ось у чому заковика. Василь Моторний останнім часом щось почав висуватися. Скоротити! Обійдемося без всяких Моторних, Шустряковських та Розумовських.

І Підхолуйний скоротив Моторного «за власним бажанням». Справа не хитра, пару наказів за порушення трудової дисціпліни — і пиши заяву, а то гірше буде. На його місце він призначив Гершка Тупориленка. Цей, здається, лика не в’яже, зате ніколи нічого проти не скаже.

І знову дерли липу. Вже ту липу обдерли, як липку, а липа все одно цвіте і процвітає.

Росла липа, ріс Підхолуйний, росли і всі його заступники. Зрозуміло, чим нижчі, тим дурніші.

Тепер тов. Іван Іванович Підхолуйний вже директор фірми «Липа». В його кабінеті біля столу літерою Т стоїть крісло. Ах, яке крісло! Просторе, мяке, з подушечками під лікті, спереду різьблені грифони, чи то дракони, які підкреслюють силу, рішучість і владу володаря, що сидить у тому кріслі. Позолота на різьблених ніжках підкреслює багатство, а висока, як у царських міністрів, спинка — його велич і високопоставленість. А колір крісла – вогонь! Аж іскри сиплються з дорогого хутра, оксамиту і ще чогось ніжного та приємного.

Сидів би в ньому, сидів аж до самої пенсії, а то може й після того років кільканадцять, бо ж замінити ніким.

Хто там ще є розумний? Скоротити! Ох уже ці розумники! Скрізь носа сунуть. «Навіщо це лико? Для чого ця липа? Хіба не можна без липи?». Та липа для того і липа, щоб з неї лико дерти.

У фірмі «Липа» справи йдуть колесом. Фірма лико не в’язала. Вона його переробляла на високоякісний компост для підживлення липи, з якої дерли лико. Від того підживлення липа перла валом.

Скрізь сама липа.

Справа поставлена на рівні. Замкнутий цикл. Безвідходна технологія. Планова система. Соціалістичні стимули. Перехідні червоні прапори і прапорці, вимпела і вимпелочка, значки і значечки, Похвальні листи і прапор на щоглі біля райкому. Все поставлено так прекрасно, а вони, ликарі, не хочуть лико в’язати. Що ти будеш робити!

Як у анекдоті про Чапаєва получається:

«Товаришу Чапаєв, у військовій частині все в порядку, тільки Бобик здох. – Чому здох? – Конини об’ївся. – Якої конини? – На пожежі коня заганяли. – Яка пожежа? – Штаб згорів. – Як штаб згорів?! – Та Фурманов цигарку не погасив. – Так він же не курить! – Ага, і ви б закурили, якби Вам доповіли, що біляки прапора дивізії вкрали».

Ага, все добре, тільки бобик здох.

І у Підхолуйного теж все в порядку. Лише збитки неймовірні. І керманич почав задумуватись. «Щось не так виходить, як мріялося. Якась ланка слабує. Потрібна перестройка. Щось всі розумні поставали, а лико в’язати ніхто не хоче. Соцзобовя’зання не виконують. Зустрічний план теж. Молодь Кодекс молодого будівельника не знає. Гімн «Партія наш рульовий» не співають. Політично не свідомі. Перестройка, тільки перестройка врятує. Але що і як перестроїти? І комунізму: бути чи не бути, ось у чому питання».

Стали перестроюватися.

Підхолуйні так і не зрозуміли, що кадри, як і все інше, можуть проявити себе лише при конкурентній боротьбі, бо конкуренція — рушій прогресу. Все інше – липа. 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)