Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Усе царство — за коня!
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Анатолій Суганяк. Атом любові
Микола Василенко. Лаодика - царица Селевкидии
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Дупляк М. Без вини винуваті // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 279-285. — Рец. на кн.: Ярослав Грицков’ян. Без вини винуваті: Моє життя та український студентський рух у Польщі 1955-1965. — Кошалін, 2010. — 175 с.
Без вини винуваті
Ярослав Грицков’ян. Без вини винуваті: Моє життя та український студентський рух у Польщі 1955-1965. — Кошалін, 2010. — 175 с.
На книжковому ринку появилася цікава своїм змістом книжка історично-мемуарного змісту, присвячена подіям українського студентського руху та молодої інтеліґенції в післявоєнній Польщі. Вона доречно й авторитетно висвітлює один із розділів історії українського Закерзоння після ганебної депортації українського автохтонного населення з рідної землі на польські понімецькі землі шляхом операції “Вісла” з метою його швидкого винародовлення та швидкої ліквідації як національної меншини. На цьому тлі вирішується доля першої хвилі молодих українців на польському засланні, які вже покінчили вищі навчальні заклади або ще в студентські роки шукають своєї національної ідентичності та роблять перші спроби виходу з конспірації і стихійно творять так зване “культурне підпілля”.
Автор книжки на той час був одним із провідних членів українського студентського руху. Його свідчення додають цьому періодові в житті українців прозорості та переконливої інтерпретації, спертої на джерельні й архівні матеріали. Йдеться тут про тих адептів і студентів польських шкіл, які “пережили трагедію акції “Вісла”, зазнали чимало біди, трагедій, морально-патологічних упосліджень депортованого українського населення”, яке стало жертвою збірної відповідальності в основному за те, що після кількасотлітнього спротиву полонізації, зберегло свою культурну спадщину та любов до Батьківщини — до України.
Молодь, що підростала, швидко вивчивши польську мову, бажала здобути вищу освіту та бажану спеціальність. Одначе, ця молодь не хотіла бути чужим погноєм. Вона бажала перш за все пізнати своє минуле, а тому, що таких можливостей в умовах суцільної дискримінації та переслідувань українців під Польщею не було, приходилось використовувати й нелеґальні джерела та можливості, якщо такі були. В половині 50-их років у польських вищих школах студіювало біля 300 студентів українського роду, а особливо в таких містах, як: Краків (45), Ольштин (25), Вроцлав (30), Ґданськ (42) і Щецін (60).
Перед в академічному русі вели патріотично настроєні випускники та студенти, які усвідомлювали суть і небезпеку наявного незавидного життя своїх земляків під окремим наглядом органів державної безпеки. Оці найсвідоміші та найвідповідальніші студенти й молоді інтеліґенти, “незважаючи на переслідування й утиски, вирішили протистояти тоталітарним настановам” влади щодо українського населення. Спочатку йшлося про те, щоб наладнати товариське життя молоді та студентів, приєднати законспірованих друзів до свого товариства та додати їм більшої сміливості й відваги, щоб триматися своєї культурної спадщини, щоб захищати її та свою національну гідність.
Як колишній студент Ягайлонського Університету, автор так про це пише у своїй передмові до книжки: “Ті, що здобували освіту і мешкали в містах, збиралися в гуртах, сягали по свою літературу (також заборонену), читали вірші і співали пісні, заохочували молодь до вивчення рідної мови, організовували розважальні вечори та приватки. А головним завданням була підготовка в площині організаційно-творчій, для схоплення усього студентства”. Саме ці паростки української молодої інтеліґенції й увійшли в історію польських українців під назвою “культурного підпілля” ще до Першого З’їзду Українського Суспільно-Культурного Товариства в 1956 році.
Першим про себе заявив чи не “Гурток молодих українців” у Кракові, який відразу взяли на приціл органи державної безпеки, які вбачали в таких і подібних спробах небезпеку для режимного плану швидкого ополячення запроторених українців. Одначе, молодим українцям ішлося не про підпільну та небезпечну працю, а про леґальні та напівлеґальні зусилля у рамках панівної політичної системи. Цей рух, за словами провідника й творця нових сил протесту Мирослава Трухана, ”мав бути організованим, не творячи організації”. Такий задум був дуже виважений, обережний і передбачливий. Як можна було сподіватися, служби державної безпеки негайно заворушились. Будь-яка спроба українців згуртуватися викликала в них підозріння. Проти горстки української академічної молоді посилилась репресивна система політичного нагляду.
На основі тепер уже розсекречених матеріалів Служби Безпеки з 50-их років, що зберігаються в Архівах Національної Пам’яті у Варшаві, автор робить оправдані висновки, “що рух цей в історії українського населення в Польщі був одним з найбільш вагомих зрушень п’ятдесятих-шістдесятих років”. Оці зрушення і є в центрі уваги вдумливого автора цієї публікації. Це, тим більше, що досі про наявність у п’ятдесятих роках українського “культурного підпілля” написано мало. Та й чимало українців на польському засланні не були свідомі його наявності, хоча могли бути учасниками стихійного національного себевияву.
У Кракові, як пише Я.Грицков’ян, “найбільш чисельною групою були студенти медицини, філології та політехніки. Слід додати, що ця молодь, після тотального знищення нашої інтеліґeнції в роки війни і післявоєнного українсько-польського конфлікту (боротьба на Закерзонні), в основному стала її новим ядром”. У цьому ж місті “Гурток молодих українців” знайшов притулок у Товаристві Польсько-Радянської Дружби, що приміщувалось у палаці Потоцьких. Там їхня діяльність набрала офіційного характеру. Дуже потрібними й популярними на той час були знамениті “Маланки”, на які приїздила свідома молодь з інших міст — Варшави, Лодзі, Катовиць, Щеціна, з далеких сіл тощо. Студенти влаштовували також доповіді та дискусії, що притягали молодь. Цей гурток існував до часу створення владою УСКТ, якому було офіційно дозволено плекати культурні надбання українців.
Виявилося, — пише автор, що й поза межами академічних міст молодіжні групи й поодинокі особи, охолонувши від удару акції “Вісла”, щораз відважніше спонтанно вписуються в гуртки “таких самих культурних кодів”. На його думку, “винятковість краківських процесів — у їхньому активному, самостійному студентському піднесенні. Мета залишилась старою — досягти, можливо повну, інтеґрацію українських студентів, включити в їх дії старше покоління, розширити свої впливи на інші осередки. Перші кроки в цьому напрямі були здійснені саме в Кракові”.
У Щеціні діяла неформальна група українських студентів і молодої інтеліґенції, яку очолював Мирослав Трухан. Як студент україністики, пам’ятаю про піклування наших старших друзів про потреби студентів, а це була велика моральна, а деколи й матеріальна підтримка. Старші заохочували молодших активізуватись у праці української громади та шанувати й захищати свою національну гідність і добре ім’я українця.
У Щеціні відбувалися також принагідні, дозволені й недозволені, студентські зустрічі, велися дискусії про культурні події тощо. На думку автора, “М.Трухан тверезо дивився на ситуацію українців у Польщі. У своїх поглядах був поміркованим і обережним. Прагнув скріпити студентство та молоду інтеліґенцію, боротися за поступ і українізацію шляхом роважливих дій, леґально, пам’ятаючи про те, скільки горя і нещастя перенесла наша громадськість у 1947-1954 роках”. Від себе можу впевнено додати, що студенти шанували й поважали Мирослава Трухана за його освіченість і розумне слово.
Створення УСКТ в 1956 році українці в Польщі прийняли з радістю та надією на покращення їхнього життя, а свідома молодь, студенти та інтеліґенція поповнили ряди першої в повоєнній Польщі організації українців. Одначе, органи безпеки противилися будь-яким українським зцентралізованим студентським гуртам, бо бачили в них “загрозливі для держави націоналістичні діяння”. Вони ніколи не дозволяли створення спілки українських студентів.
Я.Грицков’ян не без причини заперечує думку, що весь культурницький рух українців у Польщі належить УСКТ. З думкою про те, щоб об’єднати студентів українського роду, 5-го травня 1957 р. в Щеціні скликано представників усіх більших академічних осередків, щоб намітити концепції об’єднання на принципаx “наукового товариства меншого розміру”. За даними “Нашого cлова”, на форум прибуло 40 студентів, зокрема 22 делегати
з-поза Щеціна. Студенти навіть планували видавати в Кракові окремий місячник “Наша мета”. Таємний співробітник СБ так опісля звітував своїм хлібодавцям: учасники хотять відірвати культурну діяльність ”від здорового партійного стержня”, нападають на ”Наше слово” за його антинаціоналістичну поставу, закликають до контактів з українськими студентами на Заході, а в загальному, пропонують організувати окpемі “Гуртки знання і літератури”, всупереч статутові УСКТ.
Щоб перехопити ініціативу, в лютому 1958 року УСКТ скликало нараду студентів і створило Студентські секції, а до складу Президії Головної Управи УСКТ і Допомогової Комісії введено представника молоді. Учасники наради згодом звернулися до української молодої інтеліґенції та студентів із закликом масово вступати в члени УСКТ та включатись до праці в організованих секціях. Одначе, явно організовані Студентські секції УСКТ також трапили під нагляд СБ. У біографії студентів вписувалися різні звинувачення — націоналізм, зв’язки з закордоном, контакти з українською еміґрацією. Списки членів і їхні провідники опиняються в засекречених “течкаx” спецслужб. Не дозволено й видавати в Кракові український місячник “Наша мета”.
Я.Грицков’ян цікаво розповідає про Всесвітній фестиваль молоді та студентів, що відбувся в 1957 році в Москві та про свою участь у ньому; про зустріч з цієї нагоди з українською молоддю з-за ”колючої границі”.
Oкреме місце у книжці займає справа провідного європейського вченого-україніста проф. Олекси Горбача та контактів з ним української інтеліґенції з Польщі під час його перебування у Кракові. Про це довідуємось тепер також із звітів секретних служб, що слідкували за тими контактами. До речі, проти контактів з українською діаспорою різко виступали редактори “Нашого слова” — комуністи Микола Щирба та Адріян Гошовський, які зводили на професора Горбача всякі партійні наклепи. Проф. Горбач постійно був під наглядом органів державної безпеки. Авантюра з його “шпигунськими пристрастями” охоплювала надто всіх, хто спілкувався і зустрічався з ним. Користаючи з післяжовтневої відлиги, О.Горбач подбав про поставку до бібліотеки Ягайлонського Університету чималої кількості еміґраційних видань. Надсилані видання обережно передавались і в Україну. Олекса Горбач, немов добрий батько, нагадував своїм землякам про їхні обов’язки супроти Батьківщини. Про це свідчать опубліковані в цій книжці листи вченого до Я.Грицков’яна.
На ґрунті польського жовтня оформилася також допомога земляків з-за океану українським студентам у Польщі. “Речниками й ініціяторами цієї допомоги були д-р Олекса Горбач із Марбурґу та д-р Ярослав Ганилевич, який очолював тоді Українську Харитативну Службу в Мюнхені. Явно допомагали їм у цьому З’єднаний Українсько-Американський Допомоговий Комітет (ЗУАДК) і цілий ряд організацій з допомоговими комітетами в Канаді і США”. На той час, коли українці на польському засланні не одержали від поневоленої Батьківщини не те що допомоги, але й співчуття, навіть невеличка матеріальна та фінансова поміч від земляків із вільного світу була для них великою моральною підтримкою. Приїхавши згодом до Америки, автор цієї статті віднайшов квитанції від посилок студентам в архівах Організації Оборони Лемківщини (ООЛ). Згодом справа харитативної допомоги студентам в оцінці влади стала “проявом націоналізму” та викликала занепокоєння партії. Проти прихильників допомоги почались репресії, арешти та спроби завербувати студентів до співпраці зі службами безпеки проти своїх колеґ і друзів. Траплялося, що з різних причин слабі духом і характером ішли на співпрацю зі службами безпеки, аякже. Відомо ж бо, що й між апостолами Христа трапився зрадник Юда. Про підлу працю ренеґатів і донощиків довідуємось тепер з нововідкритих архівів. Автор розповідає про одного з них, якого колись називав найближчим приятелем.
Всесильне Міністерство внутрішніх справ покарало півторарічним ув’язненням фактичного творця “культурного підпілля” Мирослава Трухана, покарало й інших українців. Придушено репресіями та погрозами його активних помічників — Степана Заброварного та Михайла Козака. За допомогою студента-сексота знейтралізовано краківський осередок, а його провідника змушено виїхати на провінцію. Широкoму наглядові піддаються студенти україністики в Щеціні і Варшаві та студенти, які виїхали на навчання в Київському університеті.
На думку автора книжки, “українське студентство і молода інтеліґенція не проґавили ні крихти часу, щоб нести нашим родинам вільнолюбні тенденції, відстоювати iдеї, які рано чи пізно мали реалізуватися на практиці і несли ідейну еволюцію своїх попередників, прихильників націоналізму”.
Дуже цікаву своїм змістом книжку Я.Грицков’яна збагачує бібліографія та іменний покажчик. Свої матеріали автор ілюструє дев’ятьма чорно-білими світлинами та сімома фотокопіями документів. Рецензентами книжки були професори історичних наук Роман Дрозд та Ігор Галагіда. Мовного редактора не названо, але авторська мова гарна, літературна, хоч у книжці трапляються дрібні недоліки, на які бажаємо вказати, а саме:
а) полонізми: адрес зам. адреса, повшехний зам. загальний, почтовий зам. поштовий;
б) англіцизми: без пресінгу зам. без примусу, волонтер зам. доброволець, персвадувати зам. переконувати;
в) русизми: учбовий зам. освітній, магазин зам. крамниця, совєтський зам. радянський;
г) мовні: бутьте зам. будьте, хибаль зам. хіба, близь зам. близько;
ґ) правописні: Ню-Йорк зам. Нью-Йорк, західня Німеччина, зам. Західня Німеччина, cхідня Німеччина зам. Східня Німеччина;
д) друкарські: полці зам. полиці, розброїти зам. роззброїти, О, іроніо! зам. О, іроніє!;
е) відсутність відмінювaння прізвищ, що кінчаються на — o: Ореста Захарко зам. Захарка, о. Миколи Денько зам. Денька, Михайла Юречко зам. Юречка.
Всупереч оцим недолікам, книжка читається легко, не втомлює; авторські висновки вдумливi, точні й переконливі. Публікація збагачує літературу з історії українців під Польщею, в тому числі й літературу з історії Зaкерзоння та післявоєнного польсько-українського конфлікту. Вона зацікавить кожного інтеліґентного українського читача, який хоче знати минуле свого народу, а особливо зацікавить учасників представлених подій та нащадків українського автохтонного населення Закерзоння.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)