Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Йосип Файчак. Світ вирує
Микола Василенко. Лаодика - царица Селевкидии
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Анатолій Анастасьєв. Борозенське - це з-під лемеша
Микола Братан. Побите серце

Мельникова А. Солярні мотиви в поезії Яра Славутича та Івана Драча // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 22-26. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Солярні мотиви в поезії Яра Славутича та Івана Драча

У сучасній літературознавчій науці на особливу увагу заслуговує проблема вивчення особливостей авторського міфотворення, з’ясування ідейно-композиційної ролі архетипних образів у структурі художнього тексту. На матеріалі української літератури означена наукова проблема останнім часом досліджується досить активно через об’єктивні причини. Нині дійсно назріла потреба у всебічному і глибокому вивченні міфопоетики доробку вітчизняних авторів. У свою чергу, міфопоетика базується на міфологізмі, який є властивістю художнього мислення і реалізується під час творення художнього світу, а значить притаманна кожному талановитому майстру слова. І хоча в одних митців міфологізм присутній як незначний елемент, а в інших він має яскраві ознаки, проте відзначаємо, що у сучасному тексті нерозривно пов’язані між собою художній і міфологічний рівні, мистецька і філософська моделі. Актуальність досліджуваної нами проблеми підтверджується також і потребами розробки нових підходів до студіювання художнього твору, пошуку нових аспектів його осмислення.

Метою нашого дослідження є окреслення міфопоетичних аспектів текстів Яра Славутича та Івана Драча, інтерпретація образу сонця у руслі міфологічного символу та визначення ролі цього образу для розвитку індивідуально-авторської міфотворчості.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання низки завдань: виявити міфологему сонця в поезіях Яра Славутича й Івана Драча; проаналізувати її на рівні міфопоетики художнього твору; дослідити її значення для вираження авторської світоглядної позиції.

Характерними для доробку українських митців стають художні образи, запозичені саме зі слов’янської міфологічної традиції. Вони зазнають нового переосмислення та трансформації в поезії Яра Славутича.

Можемо стверджувати, що співцем створюється власна міфологічна модель світу, яка є певною мірою суб’єктивно-емоційною площиною і займає місце на перехресті в авторській свідомості об’єктивно-реального та міфологічного світосприйняття. Існуючи у цій площині, внутрішнє “Я” ліричного героя страждає від роздвоєності, певного релігійного дуалізму. Апогею це страждання досягає у вірші “Може, справді аж дві душі…”, де виразно протиставляється християнський Бог та “снаговійний” Яр, божество сонця [5, с.153]:

Та благаю, молю обох:

О, не дайте, щоб я збезумнів!

Ось ви стали — і Яр, і Бог,

А мене розриває сумнів [8, с.144].

Місце Яра, Дажбога та Хорса, які також виступали уособленням сонця, в міфологічному сприйнятті слов’ян добре показано автором у циклі “Дажбожі внуки”, циклі “Яр (Intermezzo)” та поемі “Одрад і Доброслава”. У цьому творі першим є розділ зі значущою назвою “Ярилів дар”, який містить трикратне молитовне звертання: “Дай нам радощі, Дажбоже!..” [8, с.5].

Отже, Яр Славутич трансформує образи трьох божеств сонця в один. Це є виявом його власного поетичного світобачення, адже слов’яни завжди їх розділяли: Дажбог виступав божеством родючості та білого сонячного світла, а також оборонцем людей від світу Темряви, Ярило символізував нестримне весняне тепло, світло та непідвладну стихійну силу, світло ж Хорса — жовте, під ним достигають плоди та злаки, і вшановували це божество як дбайливого помічника землеробів та вважали найбільш працелюбним із усіх богів [5, с.154].

Цикл “Північне сяйво” зі збірки “Завойовники прерій” тематично обмежений пейзажно-медитативною лірикою. Тужливі, песимістичні настрої пронизують більшість його поезій. Одним із центральних у “Північному сяйві” є образ сонця. В “Оазі” – це розпечене, караюче сонце пустелі, натомість у “Завойовниках прерій” поет знаходить нові грані інтерпретації. Знову ж таки підкреслюємо, що авторське бачення суперечить традиційному фольклорно-міфологічному сприйняттю сонця як носія тепла, світла, а отже – найвищого блага. У вірші Яра Славутича зимове сонце – символ завмирання природи. Вражаюча пейзажна замальовка пропонується у поезії “Неначе бронтозаврове яйце”:

Неначе бронтозаврове яйце,

Віднайдене в Драмгеллерській долині,

По небу важко, втомлено пливе

Грудневе сонце... [8, с.211].

Варто звернути увагу на асоціації, які пов’язують сонце та скам’яніле яйце викопної доісторичної істоти. Яйце у більшості світових міфологій – символ життя. У казковій прозі українців є згадка, що сонце теж виникло з яйця [1, с.613]. Порівняно з традиційною міфологією, в поезії Яра Славутича ці взаємопов’язані образи-символи набувають нового значення. У цитованій поезії мова йде про бронтозаврове яйце, котре потенційно містило зародок життя мільйони років тому, але з часом воно скам’яніло, життєтворна енергія зникла, а тому може трактуватися як символ мертвої субстанції [7, с.17]. Так само сонце у грудні вже не дарує яскравого світла і тепла, отже, мислиться як позбавлене своїх споконвічних “життєдайних” властивостей. Це сонце пов’язується з завмиранням природи, завершенням річного циклу. У багатьох світових міфологіях можна знайти сюжет викрадення сонця. За даними В. Войтовича, в міфології українців зима інколи змальовується як “фантастичний звір, вона їздить на рябій кобилі, краде Сонце й блискавку і тримає їх у себе” [1, с.190]. Під впливом цього сюжету, а можливо, під впливом спостережень і настрою в уяві поета виникає така картина:

...Жах мене поймає,

Що ці полярні, в лишаях, кущі

Схололе сонце у тенета зловлять,

Замкнуть під сніг у темну глибину, –

І біля входу стане, мов на чатах,

Незримний цербер, крижаний мороз [8, с.211].

Згасле сонце в аналізованій та деяких інших поезіях збірки асоціюється з передчуттям апокаліпсису: “зяє крізь голе гілля / Сонця погашена мідь” [8, с.212] і вже цілком вражаючий образ – “гасне сонце – кривава рана” [8, с. 214].

Натомість письменник мав принципово відмінний задум, його цікавила історія героя, котрий рішуче й доволі успішно виборює собі місце під сонцем.

Солярні, сонцепоклонницькі мотиви проймають усю творчість І. Драча – від першої збірки “Соняшник” до почорнобильської “Храм сонця”. Відчайдушний реформатор і новатор у сфері поетики (“Художнику – немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі...” [4]), митець водночас виступає тут і продовжувачем традицій.

“Протуберанці серця” – так Іван Драч називає свою збірку, ідейно-змістовим центром якої стає однойменний вірш, де перекинуто асоціативний місток від серця до сонця:

Так б’ють з сердець протуберанці

– Повстанці сонця... [3, с. 82].

Ця метафора стає своєрідним наскрізним образом-символом, що передає потужну активність розумового й почуттєвого, наукового й естетичного осягнення сокровенних таємниць буття, самооновну, воскрешальну енергію Всесвіту.

Справжня вартість поета визначається не тільки тим, що він творить сьогодні, не тільки енергією його поступального руху по висхідній, а й живучістю. І в цьому зв’язку Драчева поема “Ніж у сонці” нині звучить не менш злободенно, аніж у 60-х роках ХХ століття, коли вона з’явилася.

Про неї чимало говорилось і писалося в різних аспектах і тональностях. На нашу думку, ключ до її розуміння схований в оцій поетовій тезі: “Сонце – це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності і т. д. Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина” [2].

Одна з найхарактерніших рис поетики Івана Драча – відтворення в контрастних образах драматизму світосприймання людини, що реально відчула свою належність до космічного буття, до вселенського безміру, світового розуму, а відтак ще більше – нерозривну єдність із земною колискою. Ліричний герой тієї ранньої віршованої трагедії замислюється над найголовнішим: “Що маю нести в сиві, сині далі? Пшеничну ласку в молодих руках Чи чорний рак водневих вакханалій, Що серце їсть п’яти материкам?” [3, с. 124]. Пройшовши крізь випробування і спокуси, відкинувши “вічного чорта” сумнівів, він вирушає рятувати сонце правди, найсвітліших поривань:

На золотім щиті палаючого Сонця

Умру я переможцем.

Прощавайте! [3, с. 137].

Отже, сонце в контексті Драчевої поеми – то не стільки небесне світило, джерело енергії нашої галактики. Це скоріше морально-естетична категорія, символ і знак ідеалу, тих світлих, поривних і чистих начал, що є в кожній людині. Це те вище, облагороджуюче, до чого має прагнути кожен, якщо він хоче називатись людиною [9].

Реалізація солярного мотиву у творчості вищезгаданих поетів відбувається за допомогою використання колористичних образів. У кожного, твердить І. Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна верховина, у вічному русі до якої ми очищаємось од випадкового, від суєти суєт, стаємо вищі і красивіші. І ті жахи, що в часи появи “Ножа у сонці” трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, нині вже стали жорстокою реальністю.

Слід зазначити, що збірка “Завойовники прерій” яскраво засвідчила зростання майстерності Яра Славутича. Саме під час створення циклу поет глибше зацікавився звукописом і колористикою. Особливе місце у своїй ліриці він надав солярним мотивам. На відміну від І. Драча, який майже всю свою творчість присвятив інтерпретації солярного образу та розробці сонцепоклонницьких мотивів.

 

Література

1.     Войтович В. Українська міфологія / В.Войтович. – К.: Либідь, 2002. – 663 с.

2.     Драч І. Вірші та поеми [передм. І.М. Дзюби] / І.Ф. Драч. – К. : Днiпро, 1991. – 212 с.

3.     Драч І. Вибрані твори: в 2-х т. – Т. 1: Поезії / І. Драч. – К. : Дніпро, 1986. – 351 с.

4.     Драч І. Лист до калини: поезії / І. Драч. – К. : Веселка, 1994. – 286 с. 

5.     Коротєєва В. Язичницькі та християнські образи у поезії Яра Славутича / Вікторія Коротєєва // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник. – К.- Херсон: Просвіта. – Випуск 5. – 2008. – С. 151-156.

6.     Кравців Б. Протуберанці серця і кредо Івана Драча / Б. Кравців // Сучасність. – 1966. – № 1. – С. 5-25.

7.     Скорина Л. Натхненний “Славень орачам старим…” (Особливості художнього світу збірки Яра Славутича “Завойовники прерій” / Людмила Скорина // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник. – К.- Херсон: Просвіта. – Випуск 3. – 2007. – С. 7-22.

8.     Славутич Яр. Поезії та поеми: 1937–2004 / Яр Славутич. – Едмонтон: Славута, 2004. — 660 с.

9.     Энциклопедия символов, знаков, эмблем [Електронний режим] / К.М.Королев. – СПб.: Мидгард, 2006. — 600 с. – Режим доступу: http://mirknig.com/knigi/kultura/1181484873-enciklopediya-simvolov-znakov-emblem.html.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)