Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Голодомор 1932-1933 років на Бериславщині
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Микола Братан. Семенівське шосе
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9

До телевізії у Попруги за останні роки було майже негативне ставлення. А все - через рекламу. Ото лише тоді, як приїздить до нього і знімає охоронця соснового бору, себто його, давній друг, товариш і братан - справдешній тобі козарлюга Олег Пироженко, з яким не одне барило вкутали за роки знайомства і товаришування, після того він, хочеш, не хочеш, вмикає "Скіфію", подивитися на себе збоку, чи не помітно, що були під мухою і він, і телевізійники. В оператора зазвичай руки тремтять і відзняті кадри неприємно скачуть, люди подумають, що то він, Попруга, втрачає рівновагу свого розкоханого тіла.

Цього дня він таки зневажив рекламу і ретельно дивився "Таврійські новини" - була на те причина. Статися мають в регіоні кадрові зміни, його це буцімто і не обходило, а проте цікаво знати, що ж то за рокіровка в керівної політичної сили на теренах родинного Білобережжя. Слово не почув свого часу від того ж таки Пироженка, запало воно йому в душу, від телевізійного друга довідався і про кадрові перетурбації - подзвонив по мобільнику, сказав, щоб дивився улюблений канал, цікаві є новини, а заодне нагадав, щоб чекав їхню бригаду на погостини - відзніматимуть післяпожежні заходи у його володіннях.

Пожежа, не було б їй добра, мало не окошилася для нього втратою посади, - на його дільниці пожар був не такий і значний, як де-інде, але він мав інший, не менший прогріх: коли на гасіння пожежі прибув сам гарант, охоронець лісу був як хлюща п'яний, лежав у ванькирчику в чіпких обіймах бютівської активістки, яка, власне, і спричинила кир (гарна рима - ванькир), зарані передчуваючи черговий політичний злет своєї кумирки, української Жанни д'Арк, не смійся, блін, так воно і є, так і буде, вона одна-єдина порятує свій народ.

- А який народ -її? - запитав Попруга.

- Ти на що намекаєш, націоналіст довбаний?!

- Який же я націоналіст? У мене батько з циганів, а мама з Курська.

- Кончай базар! Не тягни резину, бери мене, у мене це...

- Шаленство?

- Сам ти шаленство! Голодна кров, чув таке? По телебаченню було.

- Не чув. Поясни.

- Що ж тут поясняти. Як тебе побачу, нараз відчуваю голод. Ніби зроду не злягалася...

Потамувавши бунт голодної крові, під п'яну руч це тяглося довгенько, вона у знемозі солодко потягнулася і небавом заснула на його крутому плечі, а тут раптом - посланець від самого чільника МНС - "Гей, хто в лісі озовися!. Ліс горить, гасити нічим!..".

Нестор Шуфрич був у збудженому стані, однак, забачивши його зачумлену мармизу, докинув незле:

- Іди проспися, чоловіче, бо, чого доброго, від твого дихання пожежа тільки посилиться. Президент прилетів, не потрапляй йому на очі.

- Щиро дякую, - промимрив у вічі високого начальства і поїхав nach Hause, де голодна кров спала й за вухом не вела, прикривши пухленькою долонькою не менш пухкенький узгірочок поміж пружних стегон.

Пожежу гасили чотири дні і три ночі, він, протверезівши, теж долучився до боротьби зі стихією, той же Нестор Шуфрич, загледівши його серед тих, що орудували лопатами на межі вогняного валу, завважив:

- Пий, але діло розумій.

- Спасибі, більше не повториться.

- Пожежа чи кир?

Виявляється, він знав це чудернацьке слово, від якого, певне, походить: киряти, кирюха, ванькир. Хоча при чому тут спаленька в його лісовому осідку, - вдома, у селі, такої не було, там спальня розлога, мов гарба, наповнена пахким сіном, - згадається ж таке в незгодину, коли валяться долу обвуглені сосни.

За метушливими клопотами вогнеборця він геть забув, що ж сталося напередодні. Застрелено народного депутата, пригнався Абрек з напівживим ягням і невідь-куди зник, не заявляється. Чи не згорів у пожежному вировищі, так ні, не може бути, вовка ноги не лише годують, а й рятують.

Увечері він припав до "Таврійських новин", мов до чарки на похмілля. Про кадрові зміни - ані слова, навіщо тим трудящим масам знати про службові розбирання, є інші проблеми, яким ні кінця, ні краю - зарплати, пенсії, пільги, приватизація, інфляція. Попруга передчував: пожежа призведе до того, що ліс подешевшає, нагріти руки на лісорозрідженні годі й мріяти.

Після сяких-таких новин - з міста і села, пішли повідомлення з фронту туризму, з виставки доісторичної зброї в історичному музеї, домашніх футбольних матчів, він уже хотів вимкнути телевізор, як раптом: "У селі Саманівка Придніпровського району сталася дивна пригода. "В село із лісу вовк забіг", викрав цуценя, що його народила собака-вовкодавиця". Оце так подія. Для чого й навіщо вовкові - цуценя? Нудно самому проживати в лісі а чи в забур'яному полі, в лісосмузі. "Пошуки крадія-вовка ніяких наслідків не дали. Хто що-небудь знає про це - повідомте в нашу редакцію".

Вимкнувши телевізор, Попруга вийшов з кімнати, запалив підготовлені для вечірнього шашлику дрова і заходився нанизувати на шампур кавалки жирної свинини. Вогнище весело потріскувало, пахло - уже стільки днів минуло, - горілою деревиною, духом понівеченої хвої.

Озвався мобільник. Пироженко - без зайвих слів:

- І зміни є, і змін катма. В секреті братія трима.

Він полюбляв каламбурити, особливо як вип'є. Найвизначнішим було таке: "Так осушімо ж срібну креш, щоб я в тобі уздрів мужчину. Сьогодні з нами ти не п'єш, а завтра зрадиш Україну".

Після віршованої інформації - коротке, як "будьмо".

- Завтра жди.

Не встиг мобільник відключитися, як з-за молодих загущених сосонок вивалилася мармиза недавньої пропажі, а за ним - та ж так і є, цуценя! Значить, це про Абрека щойно повідомив блакитний ящик.

- Привіт, з'явився, не запилився!

- До кого ти там вітаєшся? - озвався Пироженко.

- Приїздіть узавтра, цікава новина! - гукнув Попруга, відтворюючи в уяві, як і що прилучилося в степовій Саманівці. Це ж треба: викрасти цуценя! Та й гарне ж, ваговите, як він його пер, чи не покусав загонистими іклами.

Абрек, мов нічого й не було, кинувся до нього, ніби аж зраділо, дивиться в очі, оббризканий відблисками недалекого вогнища, щось по-своєму, по-вовчи зронив, цуценя за ним заскавуліло. Теж не зовсім по-собачи, клекотливо, і теж видивляється на тебе, як своє:

- Що, і у вас - голодна кров? - згадав Попруга філософію бютівки, але в прямому розумінні голоду, не в тому, який мучить її, коли навідується до нього.

Шашлик смажити не довелося, м'ясо проковтнули наввипередки, аж за вухами лящало, а відтак обидва уляглися при вогні, придрімали.

- Наморилися з дороги, бідолаги, це ж скільки до тої Саманівки, десь кілометрів зо ста...

План вималювався певний і невідворотний: гайнути в те саманне село (тепер кам'яне), зустрітися з господарем викраденого цуценяти і сплатити йому гроші за майбутнього охоронця лісу, або ж чийогось палацу - по всьому видко, з нього виросте майбутній вовкодав, що там у нього за мати, а врівні і батько?

Довідавшись про незвичайне викрадення, після щедрого обіду в затінку уцілілих сосен Пироженко зі своєю ватагою погодився зробити крюк і поїхати в сусідній район, аби відзняти карколомний сюжет: вовк-заблука шукає собі напарника, або ж і зміни, тут взагалі щось неясне, чи бува, не цей заблука став причиною загибелі відомого нардепа?

В Саманівку вони приїхали в повечір'я, хату, в якій незваним гостем побував крадій-вовк, знайшли на краю села без особливої замороки, але господаря не застали - він був у полі, на своїх пайових гектарах, у дворі їх зустріла сердитим гавкотом персиста псиця, сама на прив'язі, а побіля неї - Попруга ахнув, - рідні братики й сестрички викраденого вовком цуценяти. Їх було п'ятеро, одне в одне рославі, широколобі і, вподіб до матері, гавкучі.

Володар цієї не вельми гостинної зграї за кілька верстов од села косив бур'ян, високий, примерхлий, цупкий аж дзвінкучий гірчак, коса з трудом брала його відквітлі зарості, косар умивався гарячим потом і на телевізійників не звертав ані найменшої уваги. Але Пироженко знаходив підхід і не до таких відлюдників.

- Добридень вам, необоримий фермере. Привезли вам підмогу - приймаєте? Ваше поле?

- Чуже, - дав спокій косі, а врівні і собі Віктор.

- А чиє ж?

- Вовче. Це їхній плацдарм для нападу на сільську живність.

- О, добре сказано, - відзначив Пироженко і тут же виклав план унікальної зйомки: поїхати в село, зняти псицю і цуценят, а того, викраденого, вони уже сфотографували в лісі і вовка теж.

- Як? - подивувався Віктор. - Ви контактуєте з вовком?

- Уявіть собі, - мовив не без гордості Попруга. - Прибився з далеких країв, живе у лісових володіннях, нічим не шкодить, ось тільки ця крадіжка у вашій господі... Я, власне, прибув, щоб сплатити вам за причинений збиток.

- Ніякої сплати від вас мені не потрібно, а тільки, раз уже таке сталося, бережіть собача. З нього виросте надійний сторож вашого лісу.

- От якби ще він і від пожеж його стеріг, - скаламбурив Пироженко. А то -

Горели в Раденском леса,
Ах, как горели...
Хвост обожгла себе лиса,
Мы уцелели.

Ось така поезія.

Жарти жартами, а Попрузі раптом спало на думку:

- Щоб не було у вас більше таких крадіжок, продайте мені увесь цуценячий виводок.

- Задарма віддам, - щиро пообіцяв Віктор. - Що ви з ними робитимете? Корейцям продасте - на їхній суп?

- Ні в якому разі! Позаяк у їхній будові тіла щось нагадує вовка, відкрию фірму, яку так і назву "Вовчий клик".

- Вовче ікло, - поправив Пироженко, який терпіти не міг русизмів, ба навіть у класиків, хоча не без винятків. Онде Коцюбинський писав "столова", а не їдальня. Так це ж, їй-право, непогано, зокрема, якщо в тій столовій ловко (гарне слово) страви готують і випити є що.

Поїхали на село, Віктор по дорозі розповів, що у нього є здогад: батько укоханих Попругою цуценят коли б не вовк, який і викрав одне зі своїх дитят, чого доброго, приб'ється ще й за рештою, тож беріть їх, мовляв, поки цілі, при матері.

- Я в боргу перед вами не залишусь, - просторікував Попруга. - Розквитаємось лісом, себто деревиною, вона з горілої сосни он яка файна.

- Ловка, - переклав кінооператор, опецькуватий, одначе рухливий молодик, що над усе шанував свого редактора не лише за професійні якості. Уміє він, куди б не заїхали, зорганізувати учту, і то обов'язково з випивкою. От і зараз прозвучав тонкий і недвозначний натяк:

- За вовче ікло треба щось на чоловічий зуб.

Віктор добродушно усміхнувся, пообіцяв "буде", але перед цим запросив, аби творча бригада поглянула на музей їхнього села, він, щоправда, не відкритий, та матеріалів уже зібрано доста.

- Поглянемо, чого ж, одним оком, - оператор.

- Твоїм оком, - редактор.

Віктор, коли вже одчиняв двері історичної землянки, докинув на адресу Пироженка:

- Тут і для вашого брата, журналіста, знайдеться пожива.

Мав на увазі днедавню трагічну приключку з хазяйновитою родиною, чиї залишки пізніше вирили в степу між Маячкою і Каховкою: останки показали, що у чоловіка не виявилось вказівного пальця на правій руці, де він зазвичай носив діамантовий перстень. Його теж не виявилось - ні пальця, ні перстня.

- Ще б таки, заривати в землю таку перлину! - цмокнув масними губами телеоператор, а Попруга ніби між іншим перепитав:

- Діамантовий? Звідки відомо?

- Зі щоденника однієї школярки.

- Ну, цих щоденників намаракано, кому тільки не ліньки.

- Не скажіть, - авторитетно завважив Пироженко. - Я сам вів щоденникові записи в другому класі, коли ще грамоти до пуття не знав. Але ж поряд із нашим селом будували Каховську ГЕС, от я і закарбовував для історії, так, як і великий Довженко. Ну, та діамантовий перстень - це, звичайно, тема, але ж ми відхилилися від головного: вовчий клик - це теж... не хвіст собачий.

Усі на такий жарт осміхнулися, а Віктор припросив:

- Якщо так, то ходімте до нашої столової. Це, до речі, натуральна кухня, онде навіть мисник зберігся, ополоник і ложка дерев'яні, все, як давніше. Але одна штука новочасна: благородний напій з Німеччини - "шнапс", приніс недавно ветеран-механізатор, у нього німці жили, приїздили могили своїх родаків шукати, пляшку залишили, як сувенір.

- Сувенір гарний, але малуватий, - констатував Пироженко, як уже скуштували того закордонного напою, закусивши соковитими яблуками.

- Я з'їжджу куплю нашої, з перцем, - зголосився Попруга, але Пироженко заперечив:

- Це від тебе не втече, по дорозі купиш, а зараз треба помізкувати, як же ті ікла до твого лісу доправити. У нас для них місця немає.

Гостинний господар запропонував:

- Візьмете мій автопричіп, він мені не дуже нині потрібен: урожай з поля перевіз, а на базар не їжджу, ігнорую. Там перекупники розкошують.

- Не сказав би, - докинув оператор. - Інший у бутику цілий день стовбеніє, а відтак нічим за місце заплатити.

- Знає життя, - похвалив колегу Пироженко.

Він теж знав. Аби ікла в дорозі не трясло, накидали в причіп сіна за його порадою, а щоб цуцики на ходу не повистрибували з "каруци", накинули зверху риболовецьку сітку, що випадком знайшлася у господі - закутувала стіжок люцерни, аби його не розкривали гуси.

Була, однак, інша проблема: збунтувалася проти розлуки з дітьми Тайга, гавкотіла, гарчала, рвалася з прив'язі, видивляла ображені очі на господаря і нежданих гостей.

- Тайга, тихо, сидіти, замовкни, - не знав, як заспокоїти псицю Віктор. А оператор зронив:

- Бач, сука, а за дітей горою. Не те, що деякі жінки.

Пироженко поправив:

- "Сука" тут не до шмиги. Псиця - більш підходить. А взагалі - мати, ось так... Поїхали, не можу дивитися на її терзання.

- Я вам причіп обов'язково поверну. - запевняв господаря Попруга. - А за ці ікла віддячу, не думайте, що я скряга.

- А то й ні, - пожартував Пироженко. - Побачимо, як ти нам віддячиш у дорозі.

На розвітання обмінялися візитками, Віктор своєї візитки не мав, але назвав номер мобільника - "дзвоніть, пишіть, заходьте", на відкриття музею бажано, щоб таки завітали.

Пироженко - без посміху:

- Прибудемо за однієї умови: щоб виставили на загальний огляд діамантовий перстень.

- Так його ж немає! - збаранів Попруга.

- Десь же є, такі речі в землю не заривають.

- І то правда, - погодився директор музею.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)