Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Микола Василенко. Архітектура планиди
Вісник Таврійської фундації. Випуск 5
Вишиванка. Число 2
Іван Немченко. Корсунські світанки

Це був справжній провал: вибори яскраво довели, що ліва ідея все менше заволодіває масами. Комуністична прогресивна взагалі до парламенту не пройшла. Люди, люди! Голосують невідомо за кого - хто більше бреше, той святкує перемогу.

Баба Параска, не київська, а таки саманівська, залюбки віддала свій голос за ту, котра пообіцяла повернути ощадкасівські гроші за два роки. Явна брехня, але ж солодка. Набрав голосів і той, хто мав сміливість заявити: свині і політики однакові, не відрізняються одне від одного. Хрін з вами, з політиками-свиньми і з тими, хто за вас голосує. Україна іде на дно, це ж зрозуміло, Європи їй забаглося, а куди ж Азію подіти, а поправніше Євро-Азію, "від Москви і до пісків сипучих", чи, як у новому російському гімні: "От южных морей до полярного круга"...

Курносик, спасибі йому, підтримав морально, дізнавшись про те, що її партія з тріском провалилась, жодного представника в парламенті, це жах.

Ну, та не ми перші, не ми останні з політичних погорільців! Онде і товариш Мороз пішов на парламентські "канікули", невідомо, коли він з них повернеться і чи повернеться. Курносов подзвонив їй по мобільнику і прямим текстом порадив: "Пошли ты их всех на фиг (стримався дещо)", а кого саме посилати - не уточнив. Додав при цьому: "Приезжай в белокаменную, махнем в Минск, там соберется конгресс коммунистов всего мира, "эту песню не задушишь, не убьешь". Залишаючись полум'яним борцем за комуністичні ідеї, він у своїй творчості зробив різкий крок у бік лимонівщини: в новому романі 287 разів ужив мат російський і 135 єврейський - виявляється, обрана нація матюкається (на терені колишнього Союзу) вельми і вельми достойно, у неї є підозра, що й Курносик до цієї нації має певне відношення. Правда, не обрізаний (поки що), але все можливо. Онде запорізький губернатор у солідному віці зважився, чому б і ні, кажуть, з медичної точки зору це корисно, ось тільки вона не хотіла б, щоб у постелі Курносик загубив колишню довжину, яка їй дуже і дуже імпонувала.

Згадувала їхні спільні відрядження в Крим, на Кавказ, у Трускавець, де він запевняв, що камені з нирок позбутися йому допомогла не Нафтуся, а - Надюся.

- Невстидник, - докоряла не зле за таке просторікування, але ж і раділа, що він отак належно оцінив її сексуальну потугу.

Курносик був не єдиною її втіхою серед цього бардака, розведеного в державі і правими, і лівими, поспіль не прогресивними, хоч деякі з них і прикриваються іменем Леніна. Ренегати, одне слово, або ж і дегенерати, роздовбаї - Курносик їх називає іншим словом з тим же префіксом.

Перед самою Москвою він подзвонив по мобільнику, привітав з приїздом і вибачився:

- Не можу тебе зустріти, вдома революція.

Що саме він мав на увазі - здогадуйся. Та їй до цього не звикати - сім'я тримала його під постійним контролем, бувало таке, що навіть у туалет дзвонила Курносиха (яка вона, хотілося б уздріти). А ще ж у нього дві доньки і син, усі дорослі, вимагають уваги і грошей. Слава Богу, останній роман пішов нарозхват: велике діло - сексуальна революція. Стривай, може, саме така у нього вдома? Могли ж доні залетіти чи й синок підчепив десь те, чим сьогодні світ скаламучений.

Але цур йому пек, хай буде все гаразд, аби татусь міг вільно займатися врівні політикою і літературою.

Оселилася лідерка Комуністичної прогресивної, як і завжди, в затишному номері готелю "Москва" - в старому корпусі, де жила й давніше, в радянські часи, коли приїздила на всілякі наради, консультації, востаннє, перед самим розвалом Союзу, - на зустріч із прогресивним крилом ЦК КПРС, яке хотіло будь-що-будь Союз урятувати. У неї від той поїздки залишився щемливий спогад про секретаря ЦК Компартії Грузії, котрого вона лікувала від імпотенції, - бідолага за партійними клопотами розучився жінок ублажати, але з нею в нього так сильно все вийшло, що він запропонував їй у Тбілісі місце інспектора ЦК з національних питань. Відмовилась, як справжня патріотка України. Сам Володимир Васильович Щербинський назвав її ім'я в числі золотого фонду партії, а була ж тоді лише секретарем парткому винрадгоспу, де сам Володимир Васильович дегустував вина місцевого розливу, вони йому смакували.

Курносик до готелю, як було донедавна, не завітав - усе через ту домашню революцію, сказав, що забере її вранці до поїзда, разом поїдуть до столиці Білорусії. Така ситуація зовсім її не влаштовувала, вони вже давненько не бачились, і вона, по правді мовити, скучила за його шаленими обіймами, неймовірними витівками, куди тій Камасутрі, ба навіть за ненормативною лексикою, якої тепер нафаршировані його творіння, але ж це, їй-право, зовсім не те, коли вона падала на розметану постіль чи килимове покриття в готельному номері, як ось і тут, де нині змушена цілу ніч упиватися самотою, зголодніла за чоловічою потугою.

Останнім її партнером у цьому делікатному питанні був геть молодий і недосвідчений, притьмом прийнятий до партії мужчинко (де вона чула це смачненьке слово) Юра Найденко. Він благоговів перед нею, підступитися не смів, вона фактично спокусила його, заявивши класичне "ніщо людське мені не чуже", він, бідака, не повірив у таке несподіване щастя, яке, однак, ні для нього, ні тим паче для неї щастям не було. Так, перша спроба, не дуже вдала, та побачимо, що буде далі.

"Далі буде", - чортів Курносик, він полюбляв цю фразу, і в новому романі козиряє нею. Буде то буде, а що є?

Наточила окропу у ванну, роздяглась перед дзеркалом, обгладила усі ерогенні точки підосіннього тіла, - в його романі вчитала таке, чи не про неї сказано, в очі говорив їй зовсім інше. "Ти - неодквітна весна, ромашка з українського півдня, який не так український, як великоруський, бо я ж тебе окуповую... Хіба не до душі тобі така окупація?..".

Уночі їй погано спалося, щось у поведінці Курносика видалось нещирим, хоч і давніше він правдивістю не відзначався. Диво дивне: вона таки приросла до його справдешньої чи мнимої величі, як-не-як, ім'я в літературі, та й в політиці фігура примітна, про чисто чоловічі зваби і говорити годі, відчувається неабияка школа - московська, російська, ба навіть європейська. Про західний світ краще помовчати, мала вона на Кіпрі контакти з "йес, йес", недостойні вони нашого рідненького вітчизняного вогню.

Заснула солодко передсвітом, розбудив її мелодійний тремт мобільника. "Їду" - прозвучало після музики, це коротке і, як їй здалося, жаждиве слово могло гідно позмагатися з найжагучнішим звукорядом. Де вона й коли почула цей музичний термін, здається, від одного зеленця з "Просвіти", з яким їхала до столиці в спальному вагоні, в одному купе, він був добре під шафе, лип до неї, теж захмеленої, але не настільки, щоб злягатися з дженджуристим патріотом української України, хоча, як на її думку, він і сам до пуття не знав, що це таке. Де і ким тільки не був - народним демократом, націоналістом, есдеком, а тепер, чи ти бач, просвітлений, вірний соратник політичного діяча, який від Руху перекинувся до БЮТу, хамелеон!

Озлість, одначе, зразу ж покинула її, як тільки на порозі вродився незрівнянний, пожаданий, сексуально розкріпачений інженер людських душ.

- Вибач, це - неймовірно.

- Що там сталося? - охопила його обіруч, впивалася своїми нефарбованими в його заспраглі і нараз відчула, як небагата нічна одіж миттєво сповзла з її гарячого напівсонного тіла.

- Потім, потім розповім... Я так скучив за тобою, за твоїми циценьками, губоньками... і великими, і малими...

Повалив на вичовганий килимок нерозкішної спальні, як тоді, в Ялті, дарма що минуло стільки часу.

- Шалений... Опечеш мені те, що знизу.

- Компенсую втіхою того, що зверху.

У поїзді, що мчав на повній швидкості, узявши курс на Мінськ, вона, зовсім несподівано для Курносика, попрохала:

- Дістань мені Фрейда.

- Для чого? - скинув бровами супутець. - Ми ж їдемо на форму марксистів, а марксизм це зовсім інше, ніж фрейдизм. Хоча, якщо поглянути глибше, спільне між ними є.

- ??

- Дивуєшся? Я в тому смислі, що між цими двома поняттями є третє, дотичне до обох, - проституція. Іншими словами - продажність. І там, і тут. Тільки в одному випадку синонімом її виступає підсвідомість, а в другому навпаки - висока свідомість, ось як у нас із тобою.

- Що ж ми продаємо?

- Звісно, не тіло, хоча зненарок і його. Але передовсім - дух, ту ж таки свідомість. Почнемо з того, що "Я, батечку, не більшовик, на Росію мені наплювати". До речі, вождь світового пролетаріату на власному прикладі продемонстрував сублімацію психосексуальної енергії в політику. Маю на оці не Крупську, звісно, а Арманд. У цьому питанні ми з тобою - вірні продовжувачі його справи.

- Товарищ Курносов, не кажется вам, что вы - циник?

- Нисколечко.

- Облишимо Вождя і Фрейда. Що там у твоїй сім'ї за революція?

- Вибух позитивізму. І дочки і син, вихованці ленінського комсомолу, переметнулися до Жириновського. Зневажили ленінську теорію пізнання світу, хоч усі троє закінчили МГУ.

- Це погано?

- Що не довчили постулатів ленінізму?

- Що переметнулись до Вольфовича?

- У вас є свій Жириновський. Щоправда, у спідниці. Мій київський колега без неї жити не може.

- Без спідниці?

Курносик весело і широко розсміявся.

- Молодчина. За це я тебе і люблю.

- Навіть так? А я гадала, що це всього лиш задоволення психосексуальних потреб.

- Хіба це гріх - з точки зору неофрейдизму? "Усе людське мені не чуже".

- Гаразд, тоді скажи: а без цього ти міг би любити?

- Міг би. Однак не жінку, а - революцію. Отак, як він. Інеса приїхала в Росію, а вождь революції навіть не зустрівся з нею.

- Як ти зі мною.

- Аналогія не коректна. По-перше, ми нині разом, а, по-друге, скинь ти к бісу це трикляте кімоно, я над усе люблю шовковість твого тіла.

- Література, - осміхнулася грайливо.

- Слово честі, душа.

- У Фрейда є таке поняття?

- У мене є.

- Так я і повірила.

- Повіриш... Давай лишень я замкну двері...

У Мінську на пероні їх зустрів високий молодик з кострубатою чуприною. На лацкані тіснуватого піджака червонів значок з профілем Леніна.

- Росія, Україна? Вітаємо дорогих сябрів на землі радянської Білорусії.

- Як? Уже? - зраділо мовила гостя з України, ревна поборниця триєдиного Союзу республік-сестер, проти якого, на жаль, її народ виступив недвозначно на минулих виборах до парламенту. Трьох процентів не набрали політичні сили, котрі за цей союз ратували, у тому числі і її архіреволюційна партія, де вона і понині на верхотурі влади, але втіха з цього не велика.

- Союз буде, чекати доведеться недовго!

Курносов сприйняв таке запевнення по-філософськи, "з точністю навпаки".

- Я тебе вбив, я тебе і породжу. Либонь, Бєловєжська пуща не вигоріла, як ліси в Україні?

- Обійдемося без Пущі, - серйозні очі сябра випромінювали світло віри і доброти. - Олександр Григорович знайде для цього іншу затишну місцину. Та цілком імовірно, що новітній союзний договір може бути підписаний у Москві, столице нашей Родины.

- Мать городов русских для цього не підійде? - невідомо, що хотів таким запитанням висловити Курносов, але його доповнила представниця України, прописана в Києві:

- Столиця Київської Русі для такої акції підійшла б, аби тільки нинішні державники не переписували нашу історію.

- Ох, уж эти державники, - уже в таксі докинув Курносов. - По правді кажучи, я не проти гайнути б у гості до зубрів, з ними приємніше мати справу, ніж з політичними зубрами типу Зюганова, Симоненка.

- Наш не приїде. А я не зубр, - наділа сонцезахисні окуляри Надія Семенівна.

Мінськ зустрічав гостей променистою підосінньою дниною. Місто веселчилось ще листатими деревами, рекламою і плакатами.

- Уперше в нас? - поцікавився чубатий сябр.

- Я вперше.

- А я всоте, - похвалився Курносов. - У мене тут жив друг студентської молодості, разом входили в літературу, в політику.

- Де ж він тепер?

На коротке запитання сябра була не менш коротка відповідь:

- За бугром.

- Так за бугром - це ж і Україна, - з гіркотою завважила Надія Семенівна.

- Саме там він і є. У Бердичеві. Тож-бо Союз слав'янських народів його не обходить.

- Справді, з національним питанням у нас ще будуть проблеми. Де ти знайдеш чистого слов'янина, - почав білорус, а українка довершила дискусію поетичними рядками, завченими зі школи:

- Ми зрослись корінням, ми сплелися віттям.

- Я чув, що у вашого верховника дядько був теж...

- Про кума краще не згадуйте, - скривилася Надія Семенівна. - Бачити б його не хотіла, а він з телеекранів не сходить - олігарх, нашист, з "Нашої України", себто. Уточнити б варто: з чиєї - нашої?

У фешенебельному готелі їх поселили поруч - дружити, так дружити, щоправда напроти їхніх окремішніх номерів жили кубинці, чоловік і жінка, обоє члени Компартії, красива, густо засмагла чота, він сивий, вироблений, а вона - кров з молоком. Надія Семенівна з першої зустрічі сповнилася до них щирої симпатії, згадавши співане колись, у студентстві: "Куба - любов моя". Ось тільки шмальнуло по самолюбству: надто хтиво позіхав на партійну кубинку її великоруський колега, ловелас московський, фрейдист замаскований. Ну, та нічого, ми ще поговоримо на цю тему - вночі. На м'якошерстій готельній підлозі - сябри гостей шанують, молодці!

Дискусія між делегатами форуму спалахнула ще до його початку. За одним столом з ними, крім кубинців, опинилися поляк і фінн. Білорус, котрий їх зустрів, був приставлений до слов'янських посланців, а ще ж він, виявилося, добре знав фінську, польську вважав мало не за рідну мову. Перший тост, як і годилося, підняли за дружбу, "пролетарі всіх країн, єднайтеся". І тут же кубинець засумнівався: де ті пролетарі, як по всьому світу пре гідра буржуазії, капіталізму.

- А у вас? - пронизала комарадоса допитливим поглядом Надія Семенівна.

- І в нас також.

- Але ж Куба - соціалістична держава!

Те, що відтак сказав товариш Педро, ошелешило всіх: Фідель Кастро, який все ще хворіє, заявив, що він був і є утопічним соціалістом.

- Не може бути! - секретар прогресивної прогресивної компартії України це не тільки подивувало - ба навіть обурило.

- Фідель - залізний марксист!

Вона пам'ятає, як він у шістдесят якомусь році на мітингу у Москві, стоячи поряд із Хрущовим, гукав на весь голос "Віва Ленін!". Тоді ж один поет про це написав "Бородато-юний Кастро, що гукає "Віва Ленін!" так, що чує білий світ".

- Призрачно все в этом мире бушующем, - хмеленіючи, з виспівом проказав Курносов.

Білорус вирішив узяти віжки правління в свої руки і проголосив тост за майбутній союз Росії, України і Білорусії. Комуністичний фінн ніби поміж іншим зронив:

- Фінляндія якось обійшлася без Союзу.

- Польська теж, - підтримав його шляхтич, повнощокий, з туманистим сірим поглядом запалих очей. - Правда, з нас вистачило РЕВ чи, хай буде СЕВ.

- А тепер ви пішли в НАТО.

- Не ми пішли - воно прийшло до нас.

Господар, дещо спантеличений таким ходом дискусії, мило осміхнувся і запропонував:

- Товариші, давайте краще пісню заспіваємо.

Затягнув мало не фальцетом:

Белый аист летит
Над Полесьем родным.

Надія Семенівна, до співу невдатна, вигукнула по-русски і по-білоруському, чи по-українськи: "Даешь Союз! Нехай живе Союз!".

Курносик налив повну чарку бєловежської, випив до денця, а вже потім проголосив:

- За утопический коммунизм!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)