Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Відчахнута віть
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Іван Немченко. Корсунські світанки
Сергій Гейко. Церков величність
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

 

1 9 7 1

21 січня 1971

У клубі письменників "вільний четвер". В.Бойченко приніс бланк попереднього замовлення на історико-етнографічну монографію "Українці".

На бланку надрукована анотація:

"Із сивої давнини віків, крізь звитяжні роки визвольних воєн, крізь глибокі прірви історичних криз, з безпросвітньої рабської праці й злигоднів виніс віками гноблений, але не скорений український народ безцінний скарб - національну самосвідомість, високий дух, неповторний самобутній характер, глибоку і чисту, поетичну і лагідну вдачу, багатогранну своєрідну культуру.

Вишенський і Сковорода, Сагайдачний і Хмельницький, Шевченко і Франко, Довженко і Рильський... Щедра українська земля породила сотні видатних мислителів, лицарів свободи, співців-провидців людського поступу, борців за народне щастя. Майже в усіх сферах людської діяльності, в народному господарстві й промисловості, освіті й літературі, культурі й науці, всюди можна знайти українців, чиї імена стоять врівень з іменами всесвітньовідомих письменників, діячів науки і культури".

Анотацію читали вслух. Хтось сказав, що така книжка повинна бути в кожній українській родині. З відомих причин не дискутували.

 

Зустрів Антонову, екс-директорку ФЗУ. Вона звинуватила Ліну в "неблагонадійністі". Якось секретар парткому консервного комбінату, як кажуть, напився до чортиків, і потрапив до витверезника. Тоді Ліна сказала, що як йому, секретареві парткому, комуністу, не соромно?

Антонова мовила: "Василенко не сміє на комуніста таке говорити! Може, секретар напився з горя, може, п'є тому, що болять фронтові рани... Я давно вже зрозуміла, що завуч неблагонадійна людина...

Треба ще розібратися, хто їй дозволив займати політичну виховну посаду завуча училища..."

 

Люди не одного морального рівня: хто вони?

22 січня 1971

Заходив до готелю "Київ". Там поселилися працівники Кримського видавництва "Таврія" - гл. редактор Алєксєєв, зав. художньої редакції Таран і зав. відділу сільського господарства Наталя Семенівна. Із наших були: М.Братан, В.Бойченко, Л.Куліш, В.Шевченко, В.Куликівський.

Наталя Семенівна запропонувала написати нарис про колгосп "Грузія".

- Гонорар платим по высшей шкале, причем, авансом. В очерке должно быть меньше истории, больше о новаторах производства, о роли партии в поднятии сельського хозяйства. Текст будет корректировать обком КПУ.

Фамилия председателя колхоза должна быть на обложке книги как автора.

Охочих написати нарис не знайшлося.

Хтось приніс пляшку горілки і ковбасу. Випили. Почали співати "А в долині туман...". Раптом Алєксєєв обірвав пісню й натхненно заспівав "Артиллеристи, Сталин дал приказ..." Його не підтримали. Слово "Сталін" не хотіли вимовляти. Запропонували у пісні "Сталін" замінити "артилеристами". Куликівський схопився на ноги і, рубаючи повітря руками, випалив:

- Мій батько п'ятнадцять років на Колимі за що відсидів!? Хто знищив українську інтелігенцію!? А Сибір!.. А тюрми!.. А ви про нього пісню?

Наталя Семенівна сказала:

- Я русская, но украинские песни люблю... А про Сталина лучше на какое-то время забыть. Время рассудит: кто прав, а кто ошибается.

- Я также русский, хотя моя мать украинка. Я русский потому, что твердо знаю: русскому языку жить!.. Остальные - временщики. Языка белорусского уже нет, - вимовив Алексєєв.

- Єсть!.. - сказав Куликівський.

- Нет!.. Я там жил и не встречал никого, кто бы говорил по-белорусски. Украинский язык тоже на грани смерти... Ибо нет почвы для его развития. Русские говорят: спутник, а вы - супутник. Почему коверкаете русский язик? Потому что нет почвы для развития...

Присутні, мов у рот води набрали. Нараз Бойченко заговорив:

- Тисячу років нам кажуть, що нас немає. А ми - є!.. Нам кажуть: у вас немає гарних пісень. А ми співаємо і говоримо своєю мовою. У нас за світовою статистикою 500 тисяч пісень. Росіянам стільки й не снилося... А українська мова визнана світом як одна з найкращих мов...

Дискусія набирала амбітної гостроти. Щоб якось розрядити обстановку, Шевченко підняв чарку, виголосив тост:

- Життя вічне, а найдовша розмова - коротка. Вип'ємо за вічне життя!

Усі з полегшенням підняли чарки.

 

На вулиці додому зустрів Зубенка. Питаю:

- Що нового? Як живеш?

- Як картопля. Якщо не з'їдять, то посадять.

- Є причини?

- Доноси.

 

Тут уже потрібна шокова терапія.

 

22 січня 1971

Наговорили, що в Цюрупинському районі багато зайців. Наш мисливський колектив (13 мисливців) організував туди виїзд. Взяли на заводі вантажівку - і поїхали. Очолював бригаду Чайковський. Температура повітря 5 градусів морозу. Спочатку ходили виноградниками та садами групами по 5 чоловік, а пізніше - всі скопом. Але жодного зайця не бачили. Пообідали. Постріляли по пляшках і поїхали додому.

* * *

За левадою в ліску

Сірий зайчик на пеньку,

Мов на струнах пісню грає,

Так ногами чеберяє.

 

Сірий зайчику, що граєш?

Чом ногами чеберяєш?

 

Я не граю, я пряду

З сонця пряжу золоту.

 

У Віктора Жесткова давні клопоти: гроші має, а купити автомашини не може. Уже три роки стоїть у черзі на "Жигулі". Питав, чи не маю знайомих, щоб купити "по-блату". У новокаховському тресті, де він працює, начальство обіцяє, а віз і досі там.

 

26 січня 1971

На винзаводі перед робітницями цеху розлива вина виступав Вадим Бойко, колишній в'язень гітлерівських концтаборів, автор книжки "Слово після страти".

- Якою мовою з вами говорити? - запитав робітниць.

- По-руськи, - сказала одна жінка.

В.Бойко почав говорити російською, але швидко перейшов на українську. Заперечень не було. Він переконливо говорив про знущання фашистів над в'язнями, про голод, газові камери і крематорії. Робітниці слухали уважно, дехто плакав.

Вадим Бойко мешкає у Києві, не одружений, працює над новою книжкою про фашистські катівні, одержує пенсію - 30 руб. За книжку "Слово після страти" одержав гонорар - 6000 руб. Має платні путівки на виступи від ЦК КПУ.

У його долі вгадується присутність провидіння, найвищої загадкової сили.

Смерть не страшна тільки тим, хто далеко від неї. Слово має світлоносну енергію, але може легко змінюватися у свою протилежність.

 

27 січня 1971

Клуб письменників. Вечір присвячений пам'яті Павла Тичини. З доповіддю виступила Марія Федірко. Похвально говорила про "Сонячні кларнети" і тільки побіжно сказала про його пізню поезію.

Виступив Білоконь.

- Тичина, безспорно, геніальна людина. Помню такий случай. До війни я закінчив три курси інституту... Довелося бігти. Гнала війна. У 1950 році, коли я пішов на партійну роботу, мені кажуть: Ви не закінчили інститут. Тут я зрозумів: потрібний диплом. Іду до інституту, а там кажуть: Можемо прийняти на перший курс і то, якщо складете екзамен. Іду до Тичини, розказую. Він каже: Їдьте спокійно додому, а за день сходите до інституту, я туди подзвоню. І що ж би ви думали? Зачислили на четвертий курс інституту, правда, заочного навчання.

Плахтін розповів: коли Павло Тичина був міністром, він із братом Тичини зайшов до нього у міністерство освіти. Тичина стояв у роздягальні, очікував чергову, яку відпустив оформити хлібні картки. Тоді Павло Григорович частував їх горілкою. А коли він повернувся до Харкова, де працював у видавництві, там його очікував новий костюм, подарований Тичиною.

Безумовно, про мертвих треба говорити добре або мовчати. Але що поробиш, якщо кожна людина розуміє оте "добре" по-своєму. Іноді похвала може бути ляпсусом. Залежить від культури й освіти людини.

 

6 лютого 1971

Приходив Володимир із Лізою. Він мав 25 років ув'язнення за ст. 58.

У таборі Казахстану працював бригадиром в'язнів, які також були засуджені за ст. 58 і мали терміни по 25 років. У його бригаді працював єврей Бантимор, - колишній працівник ЦК КПСС. Фізичної роботи він ніколи не знав. При розвантажуванні вагона з цементом швидко втомлювався, іноді знесиленим падав, лягав на землю і плакав.

- Що ж мені з вами робити? - питав Володимир

- Не знаю. Я ничего не умею делать, кроме агитировать. Всю жизнь агитировал за Маркса, Энгельса, Ленина, Сталина. Коммунистическую идеологию знаю, как пальцы своих рук. За час беседы с любим человеком делаю его марксистом.

- Даю вам дві години, зробіть із мене марксиста, - сказав доброзичливо Володимир.

Вони знайшли тихе затінене місце і там Бантімор почав виклади вчення комуністичних вождів. Коли дві години вичерпалися, Володимир сказав, що тепер слухайте моє вчення. І він розповів про своє життя, про те, що сам бачив і пережив; про безпідставні репресії земляків, голодомори, колгоспне рабство, свавілля партійних чиновників, національне приниження та інше.

- Да-а... - сказав Бантимор. - Марксиста мне с вас не сделать. А вот вы с меня сделали антимарксиста.

 

Ліна згадала Броніславу Рейтер. Вона також працювала в Кремлі і за збереження вдома стенограмної доповіді Каменєва на засіданні ЦК КПСС отримала 10 років ув'язнення. Також не знала фізичної праці. Працювала на лісоповалі в одному лагері з Ліною.

- Я никогда физически не работала, не было надобности. Я чистить картошку не умею... Покупала чищенную в кремлевском магазине.

Одного разу начальник лагеря послав її вибирати у лісі хмиз.

Вона запротестувала:

- Товарищ начальник, я не могу...

- Волк тебе товарищ, старая б...

- Я хочу с вами поговорить, как коммунист с коммунистом.

- Какой ты коммунист, ты контра!..

- Вы оскорбляете. Я напишу в Москву.

- Пиши.

Наступного дня стало відомо, що начальник лагеря за "довгу сумлінну працю в МГБ" одержав орден Леніна. Зацькована Броніслава ходила до нього вибачатися за свою "политическую незрелость".

 

11 лютого 1971

Знову почала боліти виразка дванадцятипалої кишки. Появилася якась підступна втома, знесилення. Сьогодні мороз і вітер, температура повітря десять градусів нижче нуля.

 

Заходив до клубу письменників. Зайшла мова про видання альманаху "Степова чайка". Я висловив думку, що в альманасі повинні бути художньо довершені твори, і не слід ритися в біографіях авторів. Треба оцінювати твори не за прізвищами, а за критеріями справжньої поезії.

Увечері до мене зателефонував Білоконь:

- Миколо, ти, понімаєш, твоє рішеніє нащот "Степової чайки" неправильне. Пастернак писав гарні вірші, але ж він був хто? Хіба можна друкувати вірші Куликівського, коли його навіть "Наддніпрянка" не друкує, а міліція уже втікає від нього. Миколо, ой помиляєшся!... Помиляєшся.

 

Ось так складається велике з малого. Культура - категорія з великих. А література - це не кількість надрукованих книжок, а тільки те, що написано талановито.

Наша нація почала поступово відновлювати національну пам'ять, порядні науковці шукають правду на згарищах рукописів, які не горять.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)