Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Квітка України
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Микола Братан. Танго над лиманом
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

 

1 9 7 9

15 січня 1979

"Нашу мову... мелодійну, співучу, виганяють зі школи, мов чужу!" - писав Костянтин Ушинський у 19 сторіччі. А як тепер, у двадцятому?

Так само, як і було. Школи з українською мовою навчання закривають. У Херсоні вже української школи немає. Чиновники не володіють українською, а обиватель соромиться нею говорити. Російські шовіністи, якими були у минулі віки, такими і залишилися, своє нутро не переінакшили. Уперто продовжуєють акцію зросійщення українського народу. Частіше появляються нові й нові антиукраїнські, антимовні закони. Образ українця намагаються зробити негативним, випатрошують культуру. Залишається надія на парадокс: спроба імперіалістів знищити націю - мобілізує дух нації. Українська нація повинна мобілізуватися, щоб вижити, іншого виходу немає.

 

Календар указів російського великодержавника

 

1654 р. Маніфест царя Олексія Михайловича про Переяславську угоду. У Маніфесті були такі слова: "Хохлы, которые у вас на головах, постригите".

1667 р. Андрусівський мир, за яким уся Правобережна Україна віддавалася Польщі. Це через 13 років після підписання Переяславської угоди про недоторканність кордонів України.

1720 р. Указ Петра Першого про заборону книгодрукування укр. мовою.

1729 р. Указ Петра Другого про переписання державних постанов з української на російську.

1763 р. Указ Катерини Другої про заборону викладати укр. мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 р. Указ Сенату Московського патріархату про вилучення в населення укр. букварів та українських текстів з церковних книг.

1775 р. Маніфест Катерини Другої про скасування Запорозької Січі.

1785 р. Запровадження в Україні кріпацтва.

1800 р. Павло Перший заборонив будувати церкви українського стилю з трьома банями.

1811 р. Указ Олександра Першого про закриття Києво-Могилянської академії.

1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.

1862 р. Закриття недільних українських шкіл.

1863 р. Указ міністра Росії Валуєва про заборону видання книг укр. мовою. "Никакого украинского языка не было, нет и быть не может!".

1869 р. Закон про значне підвищення зарплати чиновникам-русифікаторам. "В десяти Южно-Западных губерниях лицам русского происхождения".

1876 р. Емський указ (закон Юзефовича) затверджений царем, про заборону ввезення книг українською мовою з-за кордону, заборону українського театру й друкування нот українських пісень.

1884 р. Окремий указ Олександра Третього про закриття українських театрів.

1886 р. Чергове підвищення платні чиновникам-русифікаторам російського походження в Україні.

1895 р. Указ про заборону книг укр. мовою для дітей.

1908 р. Указ Сенату Росії про шкідливість української культури і освітньої діяльності для безпеки Російської імперії

1914 р. Указ Миколи Другого про скасування української преси.

1925 р. Постанова "Про врегулювання кордонів УРСР з Росією (РСФСР)". Від України були відторгнені території, у яких українці становили більшість (від 51 до 90% загальної кількості населення), повіти: Гайворонський, Путилівський, Новооскольський (Курська губернія), Острозький, Богучарський, Бірючанський (Воронезька губернія), Темрюкський і Єйський (Кубань).

1925 р. Пленум ЦК КПУ взяв курс на "українізацію" українського населення.

1930 р. В Україні писали і друкувалися 259 укр. письменників. Після сталінських безпідставних репресій та розстрілів (1934-1938 р.р.) з них залишилося 36.

1933 р. Телеграма Сталіна про припинення "українізації".

1938 Сталінська постанова про обов'язкове вивчення російської мови.

1978 р. Брежнєвський циркуляр про посилення вивчення російської мови і літератури...

Русифікація, на жаль, продовжується і кінця не видно.

 

30 січня 1979

Духовне забруднення української нації почалося з Полтавської битви, коли оскаженілий російський імператор Петро Перший силоміць (вогнем і мечем) закріпив поневолення українського народу, поставив Україну на коліна. Почався відкритий наступ на українську мову, традиції, письмо, мораль - прищеплювалася російська, того часу, нижча за своїми якостями культура. Українській нації - як окремому духовотворчому живому організмові, генераторові цивілізаційного процесу, свідомо перекривали кисень.

 

9 лютого 1979

"Святим храмам буде причинено велике поругання, і це вважатиметься великою доблестю. Той, чий профіль карбуватимуть на грошах, на золоті, на медалях, зрештою, помре в дивних муках". Нострадамус.

Це не пророцтво - це прочитання історії. Уже було і до нової ери, і за нової "велике поругання" храмам, і руйнівники вважали свої дії "великою доблестю". Згадаймо 30-ті роки. Усе вже було. Нічого нема нового "под луною".

 

9 березня 1979

Сьогодні день Обретіння. За народним повір'ям з цього дня перелітні птахи і взагалі все повертається обличчям до весни, а спиною до зими.

А ще 9 березня відсікли голову Івана Хрестителя.

Таємне стає явним. Для народів історія не є тим, що вже відійшло.

Минуле, яким би давнім не було, стає одним із елементів сучасності.

Предковічна земля Оріани (Наддніпрянщина) батьківщина слов'ян, батька звали Орієм. "Тут є і буду так же!" - заповіт оріанина.

 

11 березня 1979

Зараз багато поетів пишуть вірші для дітей. Так і мусить бути, бо справжнього поета дитинство ніколи не покидає.

Бережімо Собори душ своїх.

"Настанет год, России черный год,

Когда царей корона упадет..."

М.Лермонтов.

 

Справжні поети - пророки. Лермонтов, у якого кров шотландська, не міг не передбачити долю царів.

 

С е р ц е

Серце слухати повчань не хоче.

Моє серце слухає охоче

На прилуках ранній шум роси,

Музику веселки у блакиті,

Згуки стріл в далекім неоліті

І волхвів гортанні голоси.

 

Мов антени, насторожить вуха

І зірок у небі шурхіт слуха,

Слухає Землі стрімкий політ...

І від того, ніби птах, крилате,

Незалежне, чисте і багате,

Наче білий світ.

 

Коли серце починає говорити, із фраз випадають порожні слова.

 

25 березня 1979

Світова преса Бориса Мозолевського називає Шліманом за знахідку в кургані Товста могила на Дніпропетровщині золотої пекторалі вагою 1150 гр., діаметром 30,6 см.

Пектораль - нагрудна прикраса. Її носили як ознаку влади фараони, єврейські першосвященики та римські сановники.

Така знахідка - подія світу. Пектораль в землі протягом століть зберігалася за Божим велінням і за Божим велінням Борис Мозолевський 21 червня 1971 року її знайшов. До речі, Мозолевський не тільки мудрий і порядний археолог, але і цікавий поет.

Генріх Шліман німецький археолог. У 1870-86 роках розкопав пам'ятки Трої, Мікен, Орхомена, Тірінфа на островах Ітака і Кріт і підтвердив історичність фактів, що лежали в основі гомерівських поем, довів реальність існування Трої.

 

9 квітня 1979

Великдень кожного року припадає на інше число. Чому так? Священик пояснив. На Нікейському Соборі в 325 році була визнана дата святкування Великодня перша неділя після весняного рівнодення і повного місяця. Оскільки сонячний і місячний календарі не збігаються, то Великдень відзначається в межах 35 днів - від 4 квітня до 8 травня.

Для більш точного визначення свята на кожен рік були зроблені обчислення, так звані ПАСХАЛІЇ.

Свято Великдень установлене на згадку Воскресіння Ісуса Христа, яке відбулося на третій день після його смерті і в перший день по єврейській пасхальній суботі.

Перший тиждень по Великодню в церковному календарі значиться як "Хомин тиждень", а в народному - проводки (поминки).

Розум веде людину до пізнання світу, тому людина і прагне реалізувати свою інтелектуальну потенцію.

 

>

19 квітня 1979

Мабуть, ніхто й ніколи не підрахує скільки насправді загинуло людей у війнах та бойових діях від часів громадянської війни і дотепер. А скільки із них українців?

Були війни: Громадянська, 1918-1920 р.р.; Радянсько-польська, 1920; Війна з Фінляндією, 1939-1940; Друга світова війна, 1941-1945; Війна з Японією, 1945.

Були "бойові дії": Ліквідація басмацтва, 1922, 1931; В районі озера Хасан, 1938; В Іспанії, 1936, 1939; На річці Халхін-Гол, 1939; При воз'єднанні з СРСР Західної України і Західної Білорусії, 1939; У Китаї, 1924, 1927, 1929, 1937, 1944, 1945, 1946, 1949, 1950, 1953; В Угорщині, 1956; В Єгипті, 1962, 1967, 1968, 1974, 1975; В Алжирі, 1962, 1964; В Єменській Арабській Республіці, 1962, 1963, 1967, 1969; У В'єтнамі,1961, 1974; У Сирії, 1967, 1970, 1973; В Єфіопії, 1977; В Афганістані, 1978; У Камбоджі, 1970; У Бангладеш, 1972 - 1973; У Лаосі, 1960, 1964, 1968, 1970 і т.д.

"Камо грядеши, други мої?"

 

х). За кордоном усіх громадян СРСР називають руськими, хоча тільки у Російській Федерації живуть: мордва, кабардинці, абхази, інгуші, удмурти, коряки, ітельмени, нганасани, селькупи, долгани, орачі, евенки, юкагіри, нівхи, кети, ескімоси, алеути, росіяни...

Дехто прогнозує, що під кінець двадцятого сторіччя усі вони зрусифікуються і зникнуть як нації.

 

1 травня 1979

Мені 55 років від дня народження. Привітати прийшли друзі й родичі - 25 осіб. День гарний, сонячний. Багато квітів, усмішок.

Преса і радіо не перестають закликати людство до миру і злагоди. Це гарна ознака, вона дає надію на мирне співіснування народів.

Якщо буде справжній довготривалий мир, то людям буде море по коліна.

 

10 травня 1979

Кажуть, два рази не ввійдеш у ту саму річку. Таке можна сказати і про людину, що ту саму людину два рази не зустрінеш, - на ній буде позначка часу.

 

Хахол каже: "Какая разница на каком языке говорить". Хахол лукавить. Він добре знає, що є різниця, якщо не хоче говорити українською. За прикладом Поета я, голову схопивши в руки, дивуюся: чому не йде Апостол правди і науки.

Отим, хто на "русском языке" мислить і на думку не спадає, що людина мислить не "языком", а головою.

 

12 травня 1979

Редактори видавництв із текстів художніх творів (прози і поезії) вилучають репресовані слова: церковна баня, Бог, Центральна Рада, Універсал, ОУН, УПА, Січові стрільці, просвіта, нація та ін. Роки проходять, а наша влада не розумнішає.

 

5 червня 1979

Хто і як розпалював війни.

Патріарх Лука Хризоверх з Константинополя послав подарунок Андрію князю Суздальському меча, на якому зробив напис: "Пресвятая Богородиця, помоги рабу твоему Андрею". Це був заклик до війни.

Князь Андрій, надихнувшись таким "благословенням", 8 березня 1169 року повів свою орду на Київ і вщент зруйнував його за те, що кияни без дозволу Візантії проголосили українця (русича) Клима Смолястого Київським митрополитом.

Зруйнував місто про яке у 55 році нашої ери Андрій Первозванний, брат апостола Петра, сказав: "На цих горах возсіяє благодать Божа".

Чом це не матеріал для історичної повісті?

 

16 червня 1979

Молоді поети (українського походження) іноді запитують: якою краще мовою писати, якщо більше читають російською? Таке сум'яття у мізках молодих талановитих українців говорить про симптом згасання національної свідомости. Душі молодих перероджуються. Якщо корозію душі не зупинити, то у недалекому майбутньому Україну заселятимуть українці-мутанти. Справжнім поетом є поет вибраного, а відбір здійснює час. Доречно згадати мудрих, що без знання рідної мови людина стає духовним емігрантом, для якого рідний край там, де більше ковбаси.

"Праця єдина з недолі нас вирве, нумо до праці, брати!". Б.Грінченко.

* * *

На світі є серця, що народилися,

як планети,

з краплинок сонця й чистої любові.

Щасливий той, хто в грудях сонце має.

 

23 червня 1979

Чомусь потягнуло писати вірші для дітей. Причина, мабуть, у спогаданні свого дитинства і маминих пісень. Вона казала, що дуже боялася, щоб я не народився німим, тому багато і часто говорила зі мною, коли я ще був у її утробі.

 

2 липня 1979

Ленініана в топоніміці Херсонської області набирає негативного явища. Комуністична партія забула про надмірність, яка завжди шкодить.

Ім'ям Леніна в нашій області названо 24 колгоспи і радгоспи. В області споруджено 171 пам'ятник Леніну. Майже в кожному селі, не говорячи про місто, його іменням названі вулиці, майдани, заводи, фабрики, клуби і т.п. Якщо це не божевілля, то що? Будь-яка ідея, доведена до крайнощів, обертається на свою протилежність, починається стіна глухоти і сліпоти.

Казка: Цар послав Івана-дурника туди, куди і сам не знає.

 

11 липня 1979

Найкраще у ХІХ ст. про Тараса Шевченка сказав історик, публіцист, письменник Микола Костомаров - коротко і ясно: "Я побачив, що Шевченкова муза роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і захоплююче було туди заглянути!.. Тарасова муза прорвала якесь підземне склепіння, що вже протягом кількох віків було замкнене за багатьма замками, запечатане численними печатями".

Стереотипним мисленням тодішні українські письменники ще не хворіли. Наші сучасні освітні заклади виховують людину-імітатора. Отож, ми або навчимося ходити по своїй землі, як порядні рідні брати, або загинемо, як дурні.

 

5 серпня 1979

Рівень цивілізованості будь-якого народу визначається його ставленням до старшого покоління. Зокрема, до тих, хто в боротьбі за свободу пожертвував своїм життям.

На жаль, для багатьох із нас оця стара, як світ, абеткова істина залишається ще азійським ієрогліфом.

"Хто іншим допомогає, тому допоможуть. Хто напоїть спраглого, не вмре від спраги".

"Кожен із нас вартий стільки, скільки варте те, про що він клопоче". Марк Аврелій.

 

17 серпня 1979

Із заповіту Альфреда Нобеля премія в номінації літератури присуджується тим письменникам, хто створив твір, який відображає людські ідеали. Це - нездоланний бар'єр для наших письменників, які вимушені писати твори в дусі соцреалізму. Обстоюють не людські ідеали, а ідеологію комунізму.

* * *

"...Сердце волнуется -

Почтовый пакуется груз.

Мой адрес - не дом и не улица,

Мой адрес - Советский Союз...".

. . . . .

 

18 вересня 1979

У світі багато є вразливих відчайдушних вчинків непересічних митців з інтелігентів. Хіба не може здивувати людину вчинок радянського письменника, росіянина за походженням, Миколи Хвильового, який для українців викинув гасло: "Геть від Москви - в бік психологічної Європи!". Коли б він так виголосив на Заході, не було б дивом. Але він відважився сказати в нашій країні, де існує "диктатура пролетаріата".

Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумська обл.) у родині вчителів. Коли Миколі було 11 років, батьки розвелися і він залишився з братом і трьома сестрами при матері Єлізаветі Тарасенко. Навчається в гімназії, з 1916 року на фронті. У 1919 році стає членом партії комуністів-більшовиків. Пише прозові твори, знайомиться з поетами В.Сосюрою та Майком Йогансеном, з якими організовує "регулярну армію мистецтв пролетаріату".

М.Хвильовий щиро вірив більшовикам, які запевняли, що завдяки диктатурі пролетаріату можна побудувати країну соціальної рівності та справедливості. Але згодом переконався в утопії такої ідеї. Почав закликати українців орієнтуватися на європейську культуру. Українська література, говорив М.Хвильовий, повинна відмовитися від старих форм і засобів зображення світу, зумовленими її віковічною залежністю від Росії. Письменник належить до відомих творців не тільки художньої літератури, але й суспільної думки перших десятирічч пореволюційної України. Це була глибоко обдарована особистість, але й трагічна. 13 травня 1933 року, коли побував у селах і своїми очима побачив голодомор, який штучно створила комуністична Москва, з метою поставити на коліна українську націю, він наклав на себе руку (застрілився).

Більшовицьке гасло 1917 року: "Кишкой последнего попа последнего царя удавим!".

 

* * *

Сусіду мало власної землі.

Сусід плете мережу на сусіда.

Тому й живе, мов павучок у млі,

Як на кожусі гнида.

 

Ми хаос, з якого твориться світ.

 

19 жовтня 1979

Час настав, щоб на повний голос згадати нашого земляка славетного етнографа і мандрівника Миколу Миколайовича Миклуху-Маклая. Чомусь його замовчують. А він заслуговує широкого розголосу навіть за те, що з метою довести спорідненість людських рас наприкінці ХІХ ст. здійснив десятки подорожей до Австралії, Меланезії, Філіппін, Нової Гвінеї (Папуа), Малакки... Проявив особливий героїзм. Індонезійці мають його за свого національного героя, називають своїм співвітчизником.

Вирушаючи у чергову мандрівку, Миклухо-Маклай завжди брав із собою книжки Гоголя "Тарас Бульба" та Гете "Фауст".

Предок Миклухо-Маклая був одним з курінних отаманів у Війську Запорізькому. Разом з ним за Хмельницького у військових походах брали три його сини: Омелько, Назар і Хома.

Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків. За зраду він був страчений його братом Охрімом. Цей епізод надихнув Гоголя написати роман "Тарас Бульба". Правнук Охріма козак Степан Макуха мав прізвисько Махлай, тобто "капловухий". 1722 р. під час російсько-турецької війни, коли брали Очаків, командував кінною сотнею, був нагороджений Катериною Другою орденом Володимира 1-го ступеня і дворянською грамотою. Одержуючи дворянство, Степан змінив прізвище Макуха на Міклуха, Махлай на Маклай. Прадідівський підпис взяв собі за прізвище Микола Миколайович (Макуха).

У щоденнику вчений записав: "Окремі краєвиди Амбоїни вражають схожістю з Україною, особливо озвучені пташиним співом ліси на узвишшях. Ніколи не думав, що мене може так зворушити. Часом, коли зійшовши рано-вранці на яку-небудь з поблизьких верховин, я просто з гордістю відчував себе українцем".

Наш святий обов'язок знати своїх видатних земляків, працівників науки і культури. Інакше наше самоусвідомлення буде неможливим.

* * *

Миколо, козаче, допоки ще пут

Не маєш на тілі, міняй свій маршрут.

Микола не чує.

Прядуться думки.

Він бачить: ватагою йдуть козаки.

Шаблюки, мушкети, і виразно чуть,

Як коні під сідлами поряд іржуть.

А в небі на теплих тропічних вітрах

Колишеться в битвах обпалений стяг.

Попереду чинно іде бородай -

Козацький хорунжий Макуха Маклай.

"Куди чимчикуєте, хлопці, куди,

І як ви потрапили кошем сюди?".

"Йдемо на Очаків, там, кажуть, султан

Замкнув на замок наш Дніпровський лиман".

 

2 листопада 1979

Мав виробниче відрядження у Київ. Викроїв вільний час, ходив дивитися Видубицький монастир.

1070 року - перша літописна згадка про Видубицький монастир під Києвом. За "Кройнікою" (хронікою) Феодосія Софоновича (ХVП ст.), коли зверженого ідола в Києві волокли з гори втопити в Дніпрі він лементував, "біс у ньому кричав". Ідола втопили, кинули у річку, а оті, хто вірив у нього, ішли берегом і благали: "Видибай, наш государю боже, видибай!" Ідол приплив до берега. На тому березі збудували монастир і назвали Видубицьким, а урочище Видубичі.

Цікава і багата на неординарні події наша історія. Цікавість спонукує до розмислу.

 

17 листопада 1979

Мудрі люди кажуть, хто плює в небо, той плює собі в обличчя. А ми тільки те і робимо, що плюємо в небо, - руйнуємо історичні пам'ятки, церкви, скіфські й сарматські кургани, віру в прекрасне й вічне. У цьому й біда. Вона постійно ускладнюється комуністичною агресивністю, непримиренністю до позиції опонента, невмінням і небажанням його слухати. Ускладнюється ще і нашим самолюбством, і егоїзмом, що відводить від істини і веде в крайність, в безодню бездуховності, аморальності, зла і насильства.

* * *

Не завтра, ні,

тепер

я вже помер.

Лежу...

А навкіл скрізь хрести,

а люди, мов кроти,

повзуть,

повзуть...

Куди?

Не люди, ні,

хрести.

А світ, мов кінь баский,

звалився в прірву

і тепер,

як я,

помер.

 

Бабуся Настя розповідала, що у давніх слов'ян небесний місяць був предком народу. Він називався Дідухом, Василем або Колядою. У день народження місяця (1 січня) до хати заносили сніп жита або пшениці, якого також називали Дідухом. А тотемом, оберегом давніх українців була коза.

Із записника 1953 року:

- Не смерти бійся, а порожнього життя.

- Із великих гармат по горобцях не стріляють.

- Щоб змагатися, треба мати ідею.

- Щоб рухатися, треба мати мету.

- Усі люди мають крила. Тільки які?

- Цензура поділяє письменників на мужніх і боягузів.

- Добрий день!, - по-литовськи - свейке!

- Добрий день!, - по-грузинськи - гамарджоба!

 

* * *

Баркас мій лине білогрудий,

скипає піна за бортом -

і заздрять зарічанські люди,

які зріднилися з Дніпром.

 

Куди спішу? Куди я лину?

В яку нескорену країну?..

 

Зеківський жаргон:

фраєр (мужик), фуганули, стирили (вкрали), укаливать (працювати), фітіль (в'язень знесилений голодом), махньом (поміняємо), придавити шпака (поспати), роба (зеківський одяг), спекуль (спекулянт), чердак (череп голови), залізно (точно, твердо), драпає (втікає), предки (батьки), сука, падло, законник, шмон, малина, блатний, шик-модерн, пахан, копитник...

 

1 грудня 1979

"Держава створюється не заради того, щоб тільки жити, а для того, щоб жити щасливо". Арістотель.

Понад дві тисячі років люди вже знали задля чого створюється держава і що таке незалежність. Чому ж українці і досі цієї істини не усвідомили? Хто відібрав розум? Чому розминаються з власним життям, ладні пощезнути аки обри?

 

"Ми паралітики з блискучими очима,

великі духом, силою малі..."

Леся Українка.

 

2 грудня 1979

Силове поле поезії існує всюди, воно живить свідомість і дає напрям думкам.

Щось подібне є в поведінці маси людей. "Дасть Бог день - дасть Бог їжу!" - ця дивовижна формула характеризує сенс життя великого прошарку людей. Ми не стикаємося з ними, а коли вже доходить до того, що зіткнемося, то наслідки бувають сумні. Забувати про них не варто. Вони живуть поруч і за законами мімікрії (набування подібності) набувають наших рис.

Хто дуже строго дивиться на біг життя, у того втомлюються ноги.

Хто старанно ховає минуле, той не буде в злагоді з майбутнім.

 

10 грудня 1979

На Синій Воді колишнє населення України під проводом великого литовського князя Ольгерда (литовець по батькові, українець по матері) золотоординцям було завдано поразки, від якої вони так і не змогли отямитися. Перемога українського населення поклала початок визволення українських, білоруських і російських земель від татаро-монголів. Битва відбулася 1362 році, тобто раніше битви Куликовської, 1380. Різниця - 18 років. Про Куликовську битву російські історики і досі твердять, що, мовляв, вона поклала край монголо-татарському ігові. Це свідоме перекручення фактів історії. Причина тут проста - перекручують історичні факти задля утвердження ідеї "старшого брата". 643 роки минає від тієї славетної події, і ми пишаємося нашими славними предками, які ішли в кривавий бій за рідну землю і свободу. Ми спадкоємці їх слави і їх духу.

Історики кажуть, що хан Батий видавав покірливим князям Київської Русі дозвіл на володарювання князівством - біло-синьо-червоні ярлики.

 

13 грудня 1979

Якась мара охопила мене. Починаю боятися чужих кон'юнктурних художніх творів. Аджеж "інженери людських душ" формують людину. Куди тікати? Де ліки?

 

Ветерани війни почали безбоязно говорити про загороджувальні загони смершевців, що стріляли на фронті у спину бійців, які не витримували натиску німців і панічно відступали.

Усяка війна має своє огидне обличчя. Обличчя російсько-імперських воєн - найогидніше.

Не хочу далі "розтікатися мисленням по древу", і так усе зрозуміло.

 

18 грудня 1979

Із року в рік проходять з'їзди, конференції, зібрання письменників, членів СПУ, а виступи письменників залишаються бути штампами.

В.Коротич: "Велика російська мова стала другою рідною мовою для громадян Радянського Союзу... Є в нас гарний журнал "Всесвіт" - це чудово, але обов'язково має бути журнал типу "Дружба народів". Ми глибоко усвідомлюємо, яким промовистим символом дружби й братерства наших народів стало спорудження пам'ятника Кобзареві в зореносній Москві, так само, як і спорудження пам'ятника великому Пушкіну в Києві на фоні струнких білокорих беріз. Життя підказує потребу додати в Києві до цього пам'ятника ще один меморіал на вшанування пам'яті Пушкіна...

В.Канівець: "Дозвольте висловити щиру подяку члену Політбюро ЦК КПРС, першому секретареві ЦК Компартії України В.В. Щербицькому за батьківське піклування про нас, молодих письменників".

І.Григурко: "З хвилюванням думаю я про високий приклад ідейної мужності, вірності ідеалам комунізму, відданості партії Леніна - приклад, який явили і являють нам українські радянські письменники старшого покоління, червоногвардійці й ветерани соціалістичного реалізму.".

Л.Новиченко: "Як не вдалося контрреволюції різних мастей здолати нашу незламну дружбу, так не вдасться вбити клин в неї всіляким білогвардійським покидькам, зрадникам типу Солженіцина...".

І.Дубинський: "Високо нести прапор партійності й народності радянської літератури!..".

 

* * *

"Мій Боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?".

Тарас Шевченко "Подражаніє 11 псалму"

 

25 грудня 1979

Російський полководець, грузин за походженням, який вогнем і мечем завойовував (усмиряв) Кавказ, герой "отечественной" війни 1812 року П.І.Багратіон (1765-1812) був у нашому херсонському краї під час другої російсько-турецької війни 1787-1791 р.р. Преса пише, що бойове хрещення він дістав у кровопролитному штурмі при здобутті чорноморської турецької фортеці Очаків у 1788 році. Але чомусь про українських козаків, які брали участь у тому бою і першими увійшли до Очакова, ні слова. Мов води у рот набрали.

У військових справах на Херсонщині Багратіон відвідав Глибоку Пристань, Станіслав, Кінбурн, Семенів Ріг, Руську косу, з якої переправився на правий берег Бузького лиману і йшов на штурм Очакова. Бував і в Херсоні, який тільки будувався.

Збереглася картина тих часів, на ній зображені Суворов і Багратіон на конях. Під картиною оригінальний напис:

"Ще при мені кидати громи ти навчився і лаври сміло пожинав, до слави ревно прагнув. І я наперсником тебе обрав".

Багратіон 30 років свого життя провів у лавах російської імперської армії, брав участь у 20 походах і 150 боях. Пройшов через гори Італії і снігові вершини Альп, загинув на полі Бородіно під Москвою. Із цього можна зробити висновок, що російську імперію, як і радянську, примножували і облаштовували, жертвуючи власним життям, не тільки росіяни, а також представники інших націй, не розуміючи що творять.

Небезпідставно в колах сучасних малоросів говорять про спорудження в Херсоні пам'ятника Багратіонові. Про завойовника князя Потьомкіна (Нечосу) мовчать. Князь Потьомкін, окутий міддю, колись стояв у міському сквері, на постаменті, де тепер стоїть серійний безбарвний архітектурний пам'ятник Карлу Марксу.

Про спорудження пам'ятника Багратіонові в Херсоні клопочуться зросійщені херсонські обивателі та проросійські чиновники від культури. Одначе сумувати ніколи, якщо є мета.

 

28 грудня 1979

Люди говорять однією мовою, мовою почуття любові або ненависті. Кажуть, поезія - мова молодих. Це правда, але треба додавати: молодих душею. Коли муза поезії навідує поета й освітлює його зсередини, тоді вік не має значення, якщо поет, звичайно, має не курячу душу.

 

* * *

Я слухав музику світанку,

Де зріють вихри степові,

Горів коханням до останку

На збитій зорями траві.

 

Я марив щастям України, -

Воно кричало у мені.

На флейті ангел в ті хвилини

Грав пісню отчої землі.

 

"А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов, але любов найбільша". (1 кр. 13,13).

 

29 грудня 1979

На порозі Новий рік. Куди відчинить він двері, у світ свободи і справедливості чи як було учора і позавчора?

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)