Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Семенівське шосе
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Любов Єрьомічева. Дев'ятнадцать
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Голос Батьківщини. Випуск 5
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

 

1 9 8 1

3 січня 1981

Одержав листа від письменника Г.Полянкера. Згадує наше "життя" в таборах Інти.

Дивився мапу України. Місто Чигирин позначено ледь помітним кружечком. А був час, коли в Чигирині вирішувалася доля українського народу. Його знав світ. Тепер про нього рідко згадують. А даремно.

 

10 січня 1981

Був у Києві, мав виробниче відрядження. У колишній друкарні Києво-Печерської лаври знаходиться Музей книги і книгодрукування. Попередницею книжкового друку була рукописна книжка. У Музеї ця сторона добре висвітлена. "Слово о полку Ігоревім" - героїчна поема невідомого автора ХІІ століття є найкращим зразком високого патріотичного, ідейно-художнього рівня мистецтва Київської Русі.

Це наше духовне багатство.

Найдавніший рукопис, що дійшов до нас з часів Київської Русі, є "Остромирове Євангеліє" (1056-1057), перекладене з болгарського оригіналу дияконом Григорієм. Книжка була призначена для новгородського посадника Остромира, звідси і назва - "Остромирове Євангеліє". Твір ще цінний і тим, що він доносить до нас мову, якою розмовляли наші предки в ХІ столітті.

 

25 січня 1981

Усе на світі уже було, крім того, що є. "Щось та десь" було і в кожній літературі, і воно мало залежить від того, які напрями сповідує поет.

Музика і поезія - то є найвищий вияв людського почуття. Отож, зрікаймося почуття, яке нижче музики і поезії!

* * *

Ні, кохання твоє не погасло,

Причаїлося в серці на дні.

Добра Кліо, розумна й прекрасна,

У моєму зоріє вікні.

21 лютого 1981

Привид третьої світової війни бродить тереном Радянського Союзу.

На виробництвах уведено круглодобове чергування інженерно-технічних працівників. Згідно графіка, затвердженого директором, сьогодні я чергував по винзаводу з 18 години до 8 години ранку. Спав на стільцях у кабінеті з техніки безпеки. Завдання було таке: при першому дзвінку зі штабу цивільної оборони негайно скликати адміністрацію винзаводу. Ніч пройшла спокійно, дзвінків не було.

Хто не зрозуміє сучасне, той не спрогнозує майбутнє.

 

23 лютого 1981

На заводі заходив до мене радгоспівський поет самоук Павло. Він розповідав, що у їхньому селищі багато поетів, але він один найкраще пише, інші ще мілко плавають. Він їх навчає римувати. А недавно їхні дружини поскаржилися на нього директорові, сказали, що він зіпсував їхніх чоловіків: пишуть вірші, а робити не хочуть. "А недавно я був у Києві, - говорить Павло,- побачив "забігалівку" поетів "Еней", заходжу, беру пляшку вина і сідаю до столу, п'ю. Мене ніхто не помічає і не здоровкається. Раптом заходить Олесь Гончар. Я піднімаюся й кажу: Добрий день, Олесю Терентійовичу! Пам'ятаєте, я вас із директором супроводжував, коли приїжджали до нашого радгоспу? Каже: Пам'ятаю, пам'ятаю... Як там у вас? Кажу: усе як у гарній пісні. Каже Гончар: Радий таке чути. То будьте здорові. Гончар пішов собі. Дивлюся, оті поети, що не помічали мене раніше, беруть свої пляшки і сідають до мого столу. Знайомимося. Тепер у Києві маю п'ять знайомих поетів.

Це добре, що є люди, які "злітаючи мислю", штурмують Парнас. А раптом хтось із них та й вилізе на вершину Олімпу. Перший крок не завжди буває останнім.

 

3 березня 1981

Переклав з болгарської вірш Н.Данчевої "Літо".

* * *

Вже відчуваю всюди літо гоже.

У кров мою впадають срібні ріки,

І гармонує вітер сінокоси.

В густих лісах, несходжених ще мною,

Малина зріє, бджіл роїння в дуплах,

А біля них сліди ведмежих лап.

. . . . . . . . . . . . . . .

 

10 березня 1981

Переклав з польської вірш Леопольда Стаффа

С е р ц е

Мені серце прошила стріла

гостра, тоненька і рівна,

може, срібна, а може, золота.

Наскрізь пробите серце

конало без сили і порятунку,

і лікаря поблизу не було...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

11 березня 1981

Про нелегку долю письменника Сави Божка розповів мені Леонід К.

1938 року особливою нарадою при НКВД СРСР Саву Божка було засуджено за український націоналізм на 5 років ув'язнення у таборах посиленого режиму. Покарання відбував у місті Ухті, Комі АРСР, до 1942 року. Під час війни служив рядовим у Радянській Армії і працював у дивізійній газеті. Після війни приїхав у Херсон, працював у газеті "Наддніпрянська правда". Був людиною доброю, але замкненою, про своє минуле розповідати не любив, на політичні теми не дискутував. Писав статті на замовлення редактора, який до нього ставився упереджено.

Сава Божко народився 24 квітня 1901 року на Донеччині в селі Крутоярці, помер 27 квітня 1947 року у Херсоні на 46 році життя.

По собі залишив добрий спогад друзів та свої книги, які, мов кораблі думок, несуть свій скраб від покоління до покоління.

 

15 березня 1981

У газеті пишуть, що на заклик прогресивної англійської організації "Рух за надання прав людини політв'язням в Північній Ірландії" в Лондоні пройшло пікетування резиденції прем'єр-міністра М.Тетчер. Пікетувальники виступають на підтримку вимог в'язнів концтабору Лонг Кеш, які оголосили голодівку на знак протесту проти відмови надати їм статус політичних в'язнів.

Попробували б англійці запікетувати у нашій країні - де б вони були!

Оце і є різниця між цивілізаціями заходу і сходу.

* * *

Тюрма,

Москва -

брати-слова.

Про це перо не забува -

І зріє воля світова.

1952 р.

Сталін

Він маршала носив жупан

І вовчу мав натуру, -

Умів без скальпеля тиран

З людей здирати шкуру.

 

Сидів циклопом у Кремлі, -

Не десь там на Сатурні, -

І сіяв кривду по землі,

Бо ще водились дурні.

1954 р.

 

17 березня 1981

Тепер, щоб придбати автомашину "легкушку", треба мати не лише гроші, але і щастя, - існують довжелезні черги, списки покупців, завірені профкомами і райкомами, телефонне право, знайомство, хабарництво... Не менший клопіт: де діставати автозапчастини? У магазинах їх катма. На чорному ринку ціни жахливі. Хрестовини з підшипниками по 35 крб. за штуку (державна ціна - 6,60 крб.), розподільний вал з важелями по ціні 160 крб. (держ. ціна - 28 крб.) і т.д.

 

Чи є така людина, яка б не любила Дніпра? Виявляється, є. Недавно Ігор, коли я прочитав йому вірш про Дніпро, сказав, що не любить Дніпра тому, що його усі люблять.

* * *

Неначе гуси білокрилі,

при світлі першої зорі

поволі пропливають хвилі,

рябіють хвилі на Дніпрі.

 

Пливуть на Київ пароплави, -

на щоглах вогники рясні.

Шугає чайка, пахнуть трави -

Херсон зникає в далині.

 

На пласкім березі в уклоні

маячать срібні ясени;

де-де хати, рибацькі тоні

і білих коней табуни.

 

21 березня 1981

У Палаці культури текстильників виступав народний артист СРСР, лауреат міжнародних конкурсів, чеченець Махмуд Есамбаєв. Я заходив до нього, подарував свої переклади з чеченських поетів і збірку віршів поетів Чечено-Інгушетії інтерпретовані українською херсонськими поетами..

Махмуд Есамбаєв справив на мене велике враження. Він середнього зросту, стрункий, чорноокий, з відвертим поглядом зацікавленої людини, усміх природний, відвертий. Він подякував за переклади і збірочку, поцікавився з якими чеченськими поетами я особисто знайомий. Сказав, що мешкає в місті Грозному, і якщо я буду в його краях, то "не проходите мимо моей сакли". На прощання дав контрамарку на безоплатне відвідування його вистав у театрах Херсона.

Життя коротке - мистецтво вічне. Людина прагне вічності. На світі є серця, що народилися, як планети, з краплинок сонця. Великий той, хто в грудях сонце має. У грудях Махмуда Есамбаєва - сонце.

 

24 березня 1981

Минуло 500 років від дня народження Миколи Гусовського, одного з найвидатніших слов'янських поетів-латиністів епохи Відродження, автора знаменитої патріотичної поеми "Пісня про зубра". У поемі Гусовський відкрив сторінку історії боротьби слов'янського населення з тевтонами, золотоординцями і турками.

Анатолій Кичинський переклав поему і непогано. Уривки з поеми "Пісня про зубра" опублікував "Ленінський прапор".

 

"Зубр хоч і звір, але в герцях затятих він ратник,

Бо визнає перемогу лише справедливу...

Вірячи тільки в Ісуса та в господа Бога,

істину з байкою вмисно мішати не стану.

Гріх то великий. Тож дай мені, отче Всевишній,

сили та вміння малесеньким вогничком правди

істину тим просвітити, хто прагне збагнути

дивні дива, що творяться на білому світі..."

 

Поетичні переклади вимагають чорноробів, а не поетів у білих рукавичках. Кичинський - чорнороб від поезії.

 

25 березня 1981

На заводі політінформація. Лектор журналіст Коряк. Розповідав про "помисли" релігійних сект, які самоорганізувалися на Херсонщині. Він сказав: "Верующие - это наши младшие неразумные братья".

 

У "Літературній Україні", № 78, Олександр Завгородній опублікував доробок своїх нетрадиційних за формою і мисленням віршів, які хочеться читати.

 

"Мільйонери

генерали

у ваших долонях

земна куля

обережніше

обережніше

обережніше!".

 

"Десь літає птах мого життя.

Я не знаю - високо чи низько.

Може, в сизі падає жита,

Може, над проваллям чорним висне".

 

6 квітня 1981

З нагоди 100-річчя з дня народження класика нової китайської літератури, видатного поета і громадського діяча Лу Сінь (народився 1881 року у Східному Китаї) О.Фадєєв у "Л.У" пише, що "немає майже жодної сторони життя китайського народу, якої б Лу Сінь не торкнувся пером художника і критика. Саме завдяки цим особливостям свого таланту Лу Сінь належить до письменників-світочів людства". Свята правда! Життя різнобарвне, чорна і біла смуга чергуються, і не можна побачити справжнього життя з одного вікна. Треба бачити і писати, як про позитивні, так і негативні явища, якщо хочеш бути чесним письменником.

Шкідлива тільки та творчість, яка викривляє життя.

 

10 квітня 1981

На заводі районний семінар комсомольців. Семінар називається: "Товарищ Ленин, я вам докладываю!".

 

Про Івана Мазепу у підручниках пишуть як про ворога українського народу, зрадника (кому? цареві?). Півправда - також неправда.

І досі не з'ясовано, де конкретно похований гетьман. Кажуть, похований на території Румунії, в Ясах, потім перепохований Галаці. в церкві монастиря Святого Георгія. На могилі був мармуровий надгробок із відповідним написом, але ще пізніше, згідно наказу румунської влади, прах Івана Мазепи, наче, перенесений на кладовище, де могила загубилася. Так кажуть історики. То де насправді похований гетьман Іван Мазепа?

 

11 квітня 1981

У селі Тягинці установлено пам'ятник могутньому бику, що символізує м'ясну червону калмицьку породу. Це непогано, але краще було б встановити пам'ятник корові, яка дає людині молоко... "За винятком короля, немає нічого вищого за корову" - стверджує стара приказка.

У сиву давнину корову "матері світу" і бика відносили до рангу святих. В Єгипті - культ священних Апісів, в Ассірії та Персії - крилаті бики, на Кріті - Мінотавр, у давній Греції - Зевс, Гера та Селена... Тепер культ корови процвітає в народів Індії та Африки. У містах і селах більшості країн світу встановлені пам'ятники і монументи коровам. Добре було б запровадити культ корові й бику і в нашій країні, поставити в районних містечках пам'ятники, - символи життя і здоров'я, - навчити людину шанувати нашу корову, яка дає молоко, "їжу богів", а в часи всенародного лиха стає і тягловою силою.

 

15 квітня 1981

За свідченням Геродота, скіфи (цар Іданфірсу) перемогли персів (царя Дарія) завдяки "скіфській тактиці": заманювати ворога в глибину "дикого поля". Вони, відступаючи, спалювали всю траву, - поживу для коней та верблюдів, - отруювали воду...

"Скіфська тактика" виявилася довготривалою: її повторили радянські генерали в часи другої світової війни. Відступаючи, вони палили посіви зернових злаків, знищували плантації овочів, виноградників, руйнували водогони, колодязі, заводи, з яких не встигли вивезти обладнання тощо.Залишали на голодну смерть частину свого народу, що залишиться в окупації.

 

* * *

На Подніпров'ї в голубій долині,

Де печенігів зламаний булат,

Мій Велес-дід пасе товар і нині,

А поряд з ним курдупельний сармат…

. . . . . . . . . .

 

18 квітня 1981

Зустрівся з Богданом О. У травні 1954 року він відбував свій термін ув'язнення в Кенгірі (Казахська РСР), був учасником Кенгірського повстання. Розповідав страшну картину - звіряче винищення енкаведистами повстанців, які, забарикадувавшись у таборі, трималися сорок днів. Не виконавши вимог в'язнів про надання амністії політичним в'язням і покращення умов життя у таборах, влада почала давити їх танками, розстрілювати з автоматів, душити димовими і сльозоточивими шашками, озвіріло бити прикладами автоматів. Тоді загинуло понад 500 в'язнів, у тім числі багато жінок. У двох повсталих таборах - чоловічому і жіночому - було майже 10 тисяч в'язнів. Очолював повстання ув'язнений колишній радянський генерал Кузнєцов. Одним із активних організаторів повстання був поет Михайло Сорока, з яким Богдан був особисто знайомий, товаришував у таборі. Тоді М.Сорока написав слова "Гімн Кенгірського повстання" і мелодію до нього. Гімн щоразу співали перед відкриттям загальних зібрань повстанців. Після придушення повстання, емгебісти змусили кожного в'язня, який залишився в живих, написати розписку про нерозголошення Кенгірських подій, - за недотримання слова - нове покарання довготривалим ув'язненням. Того року страйки та повстання в'язнів були і в інших концтаборах Союзу, зокрема у Воркуті, Інті та на Далекому Сході. Після таких заворушень радянська влада почала спішно амністувати й звільняти в'язнів.

Кенгірське повстання і досі за сімома печатками.

До слова, у той рік було затемнення сонця, видиме в Казахстані.

* * *

Життя щоб прожити, рости і цвісти,

Не поле зелене, як кажуть, пройти.

Великий отой, хто в нелегкім бою

Стояв непорушно за правду свою;

Хто в роки принижень, у чорні години,

Нескривлено бачив людину в людині.

* * *

Поете, там, де наклепи й цькування,

Де фарисейський раболіпний світ

І не зникає сказ колінкування,

Навчай людину зневажати гніт.

1954 р.

 

22 квітня 1981

Демонструють новий фільм Київської кіностудії ім. О.Довженка "Спокута чужих гріхів". Тема фільму - "викриття зрадницької ролі уніатської церкви у роки війни з фашизмом". Показують, як "священики греко-католицької церкви виступали проти радянської влади".

Фільм шитий білими нитками, історію показують догори ногами.

Політика є мистецтвом можливого тільки в тому розумінні, що той, хто добрався до влади, робить усе можливе, аби при владі залишитись.

 

Кажуть, що народ має ту владу і порядок, на який заслуговує. Виходить, що сучасна влада - народові по заслузі.

 

26 квітня 1981

Два тижні тому із В.Куликівським їздив у Сімферополь. Заходили додому до Митрохіна, головного редактора видавництва "Таврія". Він, щоб писати роман, який уже запланувало видавництво, "дістав" лікарняного листа, і на роботу не виходить. Митрохін пообіцяв дати мою збірку віршів на закриту рецензію якомусь "серйозному поетові". Обіцянки не дотримався.

 

* * *

Живим похований поет,

який писав не для газет, -

колінкувати не умів.

В такому вогнищі й згорів.

 

1 травня 1981

Сьогодні день мого народження і день міжнародної солідарності трудящих усього світу. Був на параді в колоні заводського колективу. Цього року прапори робітникам видавали під розписку, щоб вони на вулицях їх не кидали.

Після параду приходили до мене родичі і друзі з нашої "капели". Частував вином і поезією. Розійшлися пізнім вечором.

 

4 травня 1981

На заводі штабне навчання інженерно-технічних працівників з цивільної оборони. Тренуючись, про стан ситуації на об'єкті доповідали так: "Товарищ начальник, докладываю: империалистические круги во главе с США развязали войну, вероломно напали на нашу Родину... Я принял следующие...".

* * *

Я знову - у дорозі,

І знову - на порозі...

Шукаю власний дім -

знаходжу лютий грім...

Сумує переліг,

де мій стояв поріг.

 

8 травня 1981

Придбав "Словник українських рим", Київ, 1979, "Наукова думка". Це перший словник такого типу в історії української культури, хоча словники рим уже були в Італії в ХVІ столітті - словники рим Данте й Петрарки. У Росії словники рим видавалися в ХІХ столітті, а найповніший "Полный словарь русских рифм" побачив світ 1912 року, і тільки український - тепер. Чи потрібні такі словники? На це у передмові до словника відповідає відомий поет, відмінний знавець українських рим Дмитро Павличко: "...Творчий процес, хоч яким би він був психічно складним, загадковим індивідуальним і непіддатливим для найменшого змеханізування, все таки, мабуть, у кожного поета перемежовується або завершується "технічним періодом", коли спадає емоційна напруга, втихомирюється розбурхана фантазія, а свідомість аналізує недоліки або достоїнства писаного вірша. Саме в цей "технічний період" своєї праці поет може скористатися справжнім словником рим, щоб надати змістові і формі більшої досконалості...". Додати нічого, хіба-що римівник потрібно було видати значно раніше, аджеж ще Максим Рильський у 1964 році говорив про необхідність такого видання.

 

10 травня 1981

Любомир Полюга запрошує з'їздити на Говерлу. Говерла - найвища гора нашої республіки, - 2061 метр над рівнем моря, знаходиться на Чорногорському хребті, що є природною межею між Закарпатською та Івано-Франківською областями. З гори найкраще видно увесь мальовничий масив Українських Карпат, прекрасну панораму гір, лісів, полонин. Чорногора - єдиний куточок України, де найповніше представлені субальпійські пояси рослинності. У гірських лісах водяться благородні олені, європейські косулі, бурі ведмеді, безліч різних птахів, у тім числі велетень-беркут; багато дивовижних джерел і гірських потоків... Заманлива подорож, але моя виробнича відпустка буде лише в кінці осені.

* * *

"Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе тут мило!"

 

У небі сонце, ніби кінь на корді,

Метнуло в світ повіддя золоте.

Земля квітує. Весняним акордом

Зелений шум на обрії цвіте.

 

Ти завітав у гори на годину,

І світла радість множиться твоя,

Що зійде з гір гуцулка у долину

Й тобі всміхнеться біля ручая.

 

11 травня 1981

Преса пише, що в західних країнах Європи настала нова мода: молоді жінки носять "жіночі брюки". Ось що пишуть у київському журналі за 1911 рік: "Учора о дев'ятій годині вечора на Хрещатику в Києві серед численної гуляючої публіки раптово з'явилася жінка в чудному одязі... "Шароварщица!" - крикнув хтось. Почувся свист, почалась штовханина - всім хотілося подивитися на бідну жінку, яку притиснули до стіни. Натовп збільшувався. Було викликано поліцію".

Творча мода вимагає жертв.

 

12 травня 1981

"Символом Рима" - називають історики Колізей - унікальне творіння давноримських архітекторів, будівництво якого було завершено до 80 року нашої ери. Туристи вільних країн світу можуть оглянути три поверхи цього величного пам'ятника стародавнього Рима, зайти до підземної частини Колізею, де влаштовано музей, а нам, радянцям, дозволяється милуватися величчю і красою Колізею тільки з дозволеної друкованої інформації.

Духовна кліть, навіть золота - несе духовну смерть.

"Думки про культуру є брамою в майбутнє". - Микола Реріх.

 

13 травня 1981

Сучасна преса все частіше пише про стан національних стосунків між народами СРСР, наголошує на поширенні націоналізму, - корисному і шкідливому. Корисний - це націоналізм зарубіжних країн, що бере участь у національно-визвольній боротьбі, підтримуваній Москвою, і шкідливий - це націоналізм, що в Радянському Союзі, який змагається за свободу націй.

Доктор історичних наук Р.Симоненко (РАТАУ) у статті "Відкинуті історією. Буржуазні націоналісти - вороги дружби народів" ("Наддніпрянська правда") пише: "Поширення російської мови серед всіх народів і національностей нашої країни - об'єктивний процес, є могутнім засобом прогресу у галузях науки і культури... Все це досягнуто завдяки допомозі російського народу...".

Із твердження доктора наук випливає, що русифікація і денаціоналізація - це позитивні явища. Хіба доктор не розуміє, що такі процеси нищителями національних культур, загрожують існуванню радянських націй.

* * *

Ні в пасмурний день, ні у днину погожу

Я світ зрозуміти і досі не можу.

Не може і світ зрозуміти мене -

Лишається щось, як було, неземне.

 

23 травня 1981

Знову у Києві. Іду гарною, чудовою, головною магістраллю України - Хрещатиком. Перед очима постають наші славні предки - князі, вої, ратаї, зодчі - які збудували диво-місто на горбах. Літописці засвідчують, що за часів стародавньої Русі Київської на місці сучасного Хрещатика була вкрита густим лісом долина, по дну якої протікав ручай. Тут люди полювали звіра і птахів, видобували болотну руду, з якої ремісники виробляли залізо. Долину хрестоподібно перетинали яри, тому її назвали Хрещатою.

У Києві навчався Ломоносов. Але пройтися по Хрещатику він не міг, бо такої вулиці ще не існувало.

А от Тарас Шевченко у 1846 році, коли жив у Києві, уже ходив по вулиці Хрещатик, на якій були перші кам'яні споруди, приземкуваті дерев'яні жилі будинки і росли велетенські тополі. Театр, де відбулася зустріч Шевченка з Щепкіним, містився біля Володимирської гірки на теперішній площі Ленінського комсомолу, - раніше площу називали Царською, потім Революції, Третього інтернаціоналу, ім. Сталіна. У 1851 році театр знесли і збудували готель "Європейський". Тривалий час у "готелі" розміщалася прокуратура УРСР.

 

* * *

Коли чернець почав хрести тесати,

А князь твердиню освятив свою

І наказав: "Всіх ідолів потяти

І кинути в Дніпрову течію!" -

 

У Києві, де міжгірська відрога,

Без остраху узявши тесаки,

Юрба рубала Велеса й Даждьбога

Й потрощених тягнула до ріки...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

4 червня 1981

Павло Жосан роповідав, що 14 жовтня 1979 року він був у Коростені, коли вночі сипалися космічні метеорити і згоряли над дахами міста, мов спалахи електричної сварки. Перед тим на все небо спалахнула суцільна блискавиця, але грому не було. Потім на зоряному небі появилися вогняні стрічки, їх було багато; на зміну погаслим появлялися нові й нові. Дивитися було і цікаво, і страшно: який могутній загадковий космос і які маленькі, і безпорадні люди перед ним!

Один метеорит повністю не згорів, мабуть, був дуже великий, упав на околиці міста. Учень Пашинської школи Володя Волківський, якого Павло особисто знає, знайшов його в яру ще гарячим і передав працівникам міського музею. Метеорит - це шматок металу зі слідами оплавлення при падінні з космосу на Землю.

Космос - єдиний перпетуум-мобіле на світі. Він нагадує про себе зорепадами та іншими природними явищами. Людино, погаси гординю, ти маленька цяточка Всесвіту!

 

10 червня 1981

Голова заводського комітету профспілки Євгенія К. пішла на пенсію. Директор заводу попросив мене "побути тимчасово головою до виборів нового голови". Головою завкому може бути тільки член комуністичної партії. Я - безпартійний. Тому посідати посаду голови можу тимчасово.

Сьогодні на заводі обкомівський лектор читав робітникам лекцію "Світло проти темряви".

Він сказав, що релігія у нашому суспільстві поступово згасає, вмирає природною смертю, але община ЄХБ та інші секти, не "хочуть помирати"... Тому їх знаходять і притягують до кримінальної відповідальности.

Невільно напрошується питання: а як же із Конституцією (ст.34), яка проголошує, що громадяни СРСР є рівними перед законом незалежно від будь-яких обставин, у тому числі й від їх ставлення до релігії, і ця рівноправність забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя?

Відповіді лектор не дав.

 

11 червня 1981

Одержав повістку: з'явитися в міліцію негайно! З'явився. Довго думали-гадали і не пригадали, у якій справі і хто мене викликав. Дивна загадка. Мабуть, знову доноси. Подумав про Лаокоона обплутаного зміями.

* * *

І знову неспокій, і знову тривога,

Не гоїться завдана біль.

І сниться колишня багниста дорога,

І крякіт круків звідусіль.

 

14 червня 1981

У видавництві "Дніпро" вийшла збірка поезії Івана Драча "Сонце і слово". До збірки увійшли вірші з шести інших цікавих, неординарних книжок, які свого часу привертали увагу шанувальників красного письменства, а одна з них була удостоєна Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка. Читаю і дивуюся таланту поета. Поезії емоційні, насичені глибокими думками, зримими асоціаціями і прихованим текстом.

 

15 червня 1981

Біля села Садове, це 8 км. від Херсона, протікає мальовничий Інгулець. На крутому схилі берега височить чудом уцілілий пам'ятник царському генерал-майору І.М.Синельникову, який у час російсько турецької війни 1788 року загинув при штурмі Очакова. Пам'ятник поставили його родичі - дружина Софія Миколаївна, по першому чоловіку Комстадіус, і правнук О.М.Синельников. Розповідають, що у Садовому був маєток поміщика Ф. Комстадіуса, але його в революцію зруйнували. Прах І.Синельникова поховано в Херсоні в огорожі Катерининського собору над вхідними дверима якого напис: "Рятувальнику роду людського Катерина II присвячує".Такий напис зробили саме тоді, коли царська Росія проявляла найбільшу загарбницьку агресію; коли вогнем і мечем безжально винищувала мирних людей.

Облудливість агресора не мала меж.

 

* * *

На сполох дзвін в долоні б'є.

В пожежі світ - життя твоє.

Оружжя сховане - бери!

Рятуй міста, спасай бори!..

Рятуй дітей своїх і хату,

Долину вбогу, і багату!..

На сполох дзвін в долоні б'є.

Рятуй, спасай життя своє!

 

20 червня 1981

Брав участь в обласному семінарі голів ФЗМК. Семінар проходив у приміщенні кінотеатру "Супутник". По завершенні семінару демонстрували закритий кінофільм про сіоністів як про нових фашистів. Москва розбила глек із євреями.

"Геній схожий на всіх, але на нього не схожий ніхто"

Оноре де Бальзак.

 

24 червня 1981

"По тім боці огонь горить - нікому тушити,

По цім боці орда суне - нікому спинити".

Історична дума.

 

Український народ ніколи не мав справжнього миру. Протягом століть дикі орди руйнували його спокій, плюндрували землю.

В душі української нації і досі озивається пережите. Прості люди охоче з глибоким патріотичним почуттям співають історичні пісні: "Ой на горі та женці жнуть..." та "За Сибіром сонце сходить...". Людська пам'ять - це дорогоцінний державний банк.

 

3 липня 1981

І досі можна почути дві версії щодо історичної ролі князя Дмитра Вишневецького. Хто він: перший засновник Запорозької Січі (1556 р.), патріот, захисник українського народу від турків, якого народ ототожнює з легендарним Байдою ("Пісня про Байду"), чи польський феодал, який за наказом Речі Посполитої задля зміцнення кордону споруджував на дніпровських островах фортеці. За твердженням сучасного радянського історика засновником Запорозької Січі Дмитро Вишневецький не міг бути, оскільки Січ виникла в 40-х роках ХV століття на острові Томаківка недалеко від міста Марганець Дніпропетровської області, а Вишневецький збудував фортецю на Малій Хортиці 1556 року, тобто набагато пізніше. Кому вірити?

 

* * *

Не мені, нащадку бідарів,

хвалити хана та царів.

Криваві рани від нагаїв

ханських, царських

та османських,

що лишилися на спинах моїх дідів,

болять у сні

і досі мені.

Але князь Дмитро Вишневецький

плював на трон турецький,

на погрози царські

та палаци ханські.

Йому випала доля-клопіт:

від темної сили захищати хлопа,

бороноти рідну землю від орди

та іншої біди...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

5 липня 1981

Із Валентином Шешуріним на його човні їздив ловити рибу в пониззі Дніпра. На спінінгову блесну ловили щук та окунів, ночували на острові в мисливській хаті. Варили подвійну юшку - качине м'ясо із рибою. Погода сонячна, тепла, ніч зоряна, небо чисте, глибоке з окастим місяцем. Гарні дніпровські краєвиди вдень і вночі! Чарівні острови з озерцями і єриками, зарослями очерету й травянистими галявинами. Якщо не Бог, то хто тоді міг створити таку земну диво-розкіш?

 

* * *

Люблю, Славуто, твої води

й красу принадних берегів.

Люблю бакай, де чапля бродить

і не втихає пташки спів.

... У життєрадісному плині,

яка б не стала мені путь,

Славуто, дарнице Вкраїни,

тебе не зможу я забуть.

1941

 

15 липня 1981

Віктор на дачному городі викопав дивного звірка схожого до крота, але це не був кріт. Пізніше тямущий сусід сказав, що це сліпак, рідкісний підземний гризун, занесений до "Червоної книги СРСР". Він зовсім сліпий, на місці, де бувають очі - товста складка шкіри, вкрита волосинками. Хвіст, вуха і кисті передніх лапок маленькі, зуби масивні, виступають уперед на пласкій мордочці, він не копає лапами грунт, як кріт, а вигризає підземні ходи на глибині 15-20 сантиметрів довжиною іноді до 500 метрів. Харчується рослинами, різноманітними коренеплодами. Влітку за добу з'їдає стільки харчів, скільки важить сам. Поскільки зимою сліпаки не впадають у сплячку, то заготовляють собі харчі на зиму і зберігають у підземних коморах. Тіло сліпака вайлувате, довжиною 15 см., спина світлобрунатна, черевце біле, хутро шовковисте, лагідне.

 

21 липня 1981

Запорозький козак, побратим Максима Залізняка, Семен Гаркуша брав участь у визвольному повстанні (Коліївщина) 1768 року на Правобережній Україні. Після придушення російським військом повстання Семен Гаркуша тривалий час очолював повстанські загони на Лівобережжі. 1784 року Чернігівський суд виніс народному месникові вирок: "Вирізати до кісток ніздрі, поновити указані знаки судимості і заслати на довічну каторгу в Херсон, а також дати небезпечному злочинцеві 280 ударів канчуком у 74 населених пунктах, де він діяв". 1785 року Гаркушу привезли в Херсон на каторжне ув'язнення.

У XIX ст. у Херсоні відбував заслання московський поет Д.Д.Ахшарумов, активний член революційного гуртка соціалістів Петрашевського. У вірші "Херсон" Д.Ахшарумов писав:

* * *

"Где я, тоску превозмагая,

хожу и бледный, и худой,

с обритой полуголовой,

под тяжкой лапой Николая ".

 

* * *

На пласі замовкнув незламаний Гонта,

В Сибіру загинув Максим Залізняк.

Розбіглась по селах, притихла голота,

Здрібнів гайдамаків повстанський кулак.

 

Радіє московський вельможний чинуша, -

Він швидко нетягу впокорить зумів.

Та раптом, як з неба, з'явився Гаркуша

І знову на битву підняв кріпаків...

. . . . . . . . . . . . . . . . .

27 липня 1981

Усяка історія має таємниці, і вони інтригують людину, активізують інтелект, спонукують на пошуки істини. Найбільше в світі, мабуть, має таємниць історія українського народу. Ми знаємо, де могили перекинчиків Кочубея, Іскри та багатьох інших. Але не знаємо, де могили національних героїв: Івана Мазепи, Петра Сагайдачного, Павла Полуботка, Петра Дорошенка і багатьох, багатьох інших славних синів народу, які, не шкодуючи власного життя, змагалися за свободу нації. Куди запропастилися імена патріотичних діячів української культури, науки, релігії?.. Як сталося, що євро-азійський печеніг заліз у душу нашого народу і там богує? Що поробилося з нами? Яким кодом печеніг закодував нас так, що ми почали руйнувати свої церкви, монастирі, пам'ятки історії, мистецтва, літератури?.. Чому і коли погодилися жити на колінах?.. Коли забули, що зневажати свою історію, самих себе - це великий гріх, який не прощається.

Ми повинні спокутувати цей гріх. Інакше не бути нам нацією, - загинемо під чобітьми печеніга, і вітер попіл наш розвіє.

 

Після чорної ради 1663 року, скликаної царем для обрання гетьмана Лівобережної України, свого ставленика І.Брюховецького, були заслані до Сибіру полковники Чернігівський, Ніжинський, Переяславський, Лубенський та їхні осавули.

1672 року заслано до Сибіру кошового отамана І.Сірка та гетьмана Многогрішного з братами та дружиною... Так торувався до Сибіру шлях з перших років приєднання України до Московії...

 

28 липня 1981

На завод приїжджала група туристів з Англії. Вибірково показували заводські цехи, санітарно-побутові приміщення для робітників. Директор замилював їм очі вигаданими виробничими успіхами, великими грошовими доплатами до установленого законом заробітку, виробничою дисципліною робітників. Туристи, дивуючись, запитували: чому в цехах і на території заводу багато військових плакатів, на яких зображені танки та інші види тяжкої зброї. Секретар парткому відповів (збрехав), що днями на території заводу проходило навчання робітників по цивільній обороні, і плакати не встигли зняти.

Туристів частували заводським вином з "директорової бочки" у дегустаційному залі, кожному на прощання дали сувеніри - по дві пляшки марочного вина.

 

Історію не можна ні поліпшити, ні погіршити. Народ може нормально розвиватися, якщо він існує в трьох часових вимірах: учора, сьогодні, завтра.

* * *

Холоне кров...

Шкребуть коти в душі,

не ваблять мрії,

і власні вірші, мов чужі,

гарячі суховії.

 

30 липня 1981

Їздив на дачу до Миколи Кабаненка на Великий Потьомкінський острів. Цікава історія острова. На ньому колись знаходилося поселення Київської Русі. Колишня слов'янська назва не збереглася. Дехто із сучасних істориків говорить,що його називали Олешшям. Арабський мандрівник і географ Аль-Ідрісі (ХП ст.) його називав Молзою. На острів заходили торгівці і бойові дружини русів, які прямували по Дніпру "із варягів у греки". Після відпочинку і поповнення запасів осетрових риб судна прямували в Корсунь (Херсонес), Корчев (Керч), Тмутаракань (Тамань) і Царград. Деякі історики гадають, що князь Святослав Ігоревич у 972 році після другого візантійського походу зимував на острові Олешшя, хоча старослов'янські літописці місцем зимівлі Святослава називають Білобережжя. У ХVII столітті запорозькі козаки його називали Масловим островом, там було козацьке поселення - паланка. На острові існує Пудова канава. Кажуть, запорозький козак за прізвищем Пуд її прорив у ХІХ столітті, з'єднавши Злодійський Бакай і річку Прогной зі Старим Дніпром.

* * *

Козаки з війни-походу

За рікою, коло броду

У пориві бойовому

Поверталися додому.

 

Розвівалися знамена,

Де в цвіту земля зелена.

Де в цвіту земля зелена,

Розвівалися знамена

В небі голубому.

 

1 серпня 1981

Маю виробничу відпустку. З 2. 08. по 16. 08 ц.р. Я і Ліна з родиною Полюгів (Любомир, Дарина і їхні сини - Ростислав та Богдан) з пізнавальною метою власними автомашинами мандрували по Україні. Проїхали: Херсон - Бендери - Кишинів - Чернівці - Хотин - Кам'янець-Подільський - Львів - Берестечко (Козачі Могили) - Олеський замок - Почаєвська лавра - Біла Церква (Олександрія) - Канів - Черкаси - Чигирин - Суботів - Херсон.

У Львові відсвяткували Ростикове весілля. Незвичайне велике враження отримав від чудової подорожі й весілля, яке велося в дусі традицій галичан. Побувавши на історичних місцях пращурів, побачивши історичні пам'ятки, відчуваєш себе кращим і мудрішим.

Музей народної архітектури і побуту у Львові - реальна казка. Музей розповідає про народну архітектуру і побут бойківської, лемківської, гуцульської, буковинської, подільської, волинської та поліської історико-етнографічних зон у дорадянський період. Тут під відкритим небом зберігаються зразки народного будівництва минулих епох, колекції високохудожніх виробів народних майстрів, знаряддя праці і речі домашнього вжитку. Ось бойківська курна хата (1812 року) і господарська будівля, в якій під одним дахом об'єднані стайня, стодола, комора з пивницею. Ось незвичайної краси дерев'яна церква 1763 року з Львівщини. Ось лемківська садиба багатого господаря, гуцульська кузня, криниця, вітряк, млин та інше диво. Людина, яка споглядає музейні експонати, невільно наснажується доброю енергетикою, вона неодмінно захоче знову і знову побувати в музеї, щоб поновити себе енергетикою оптимізму і віри в майбуття доброї і мудрої людини.

20 серпня 1981

У художньому музеї експонуються твори нашого земляка, народного художника СРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка, члена АН СРСР Олексія Шовкуненка. В анотації пишуть, що творчість Шовкуненка тісно пов'язана зі становленням, розвитком і розквітом соціалістичного реалізму. Шовкуненко належав до групи радянських художників, які переважно писали "паровози".

Ось його акварелі: "Старі пароплави", "Новий паром", "Херсон, в майстерні імені Комінтерну", "Будують баржу", "Ремонт теплохода", "Дніпробуд", "ГЕС", "Паровозобудівний завод імені Жовтневої революції" тощо. І портретний живопис: сталевари, колгоспниці, діячі культури і партії і т.п.

 

21 серпня 1981

Відповідно до постанови ЦК КПРС "Про роботу з творчою молоддю" "Наддніпрянська правда" друкує хвалебні статті про діячів культури, зокрема молодих письменників, членів СПУ, які останнім часом видали збірки поезії в дусі соціалістичного реалізму. Пише, що партія піклується про письменників, надає їм та їхнім родинам особливі соціальні пільги, житлове помешкання, безоплатні путівки в санаторії та будинки відпочинку, а успішних літераторів держава нагороджує орденами та грошовими преміями. Пише і про недоліки. Які це недоліки? "У молодих прозаїків і поетів недостатньо збуджується інтерес до виробничої тематики, особливо сільськогосподарської. Як слід не зорієнтовані вони на дієвий жанр, як нарис, у якому відбивалося б наше кипуче сьогодення".

Чи розуміє ЦК КПРС, що несвобода літератора породжує творчу імпотенцію, закопує талант?

 

22 серпня 1981

Відомо, що існує історична праця французького інженера Гільйом-Левасера де Боплана, яка перекладена на ряд європейських мов, з яких читач брав інформацію про Україну та її народ. На жаль, до сьогодні праця Боплана не перекладена українською. Чому? Боплан у 1630-1648 році, перебуваючи на службі польського уряду, керував спорудженням на Дніпрі фортець і різних слобод для польських поселенців. Перебуваючи на Україні, він зібрав багатий неоціненний матеріал з історії, географії та етнографії українців. У 1650 році на власні кошти видав книжку "Опис України, або областей королівства польського, розташованих між кордонами Московії та Трансільванії". У книзі подає з великою прихильністю відомості про запорозьких козаків, їхній побут, звичаї, духовність, великий патріотизм до свого краю, любов до народу, героїзм і саможертовність. Може, це і є причина тому, що досі "Опис України" Боплана залишається за сімома печатками, країною інкогніто? Чому наша влада боїться правди? Не розумію.

 

25 серпня 1981

Я, Ліна і Валентин на Азовському морі, в пансіонаті "Арабатська стрілка", що на Арабатській стрілці, на вузькій (від 270 м до 7 км), низькій і довгій (110 км) косі (півострові), яка відділяє Сиваш (Гниле море) від Азовського моря. Море не глибоке, тепле, тепліше Чорного, берег устелений золотистим піском. Із коси Арабатської стрілки на схід сонця можна побачити морський маяк. Він стоїть за 18 км. від Генічеська на Бірючому острові. Прогулянковий катер туди доставляє охочих познайомитися з природою острова, побувати на території Азовсько-Сиваського заповідно-мисливського господарства, в якому дозволяється полювати тільки за дозволом ЦК КПРС та КПУ. На острові (півострові) мешкає чоловік двадцять, вони доглядають мисливське господарство й обслуговують мисливців із Москви та Києва. Усю територію заповідника (612 га) закільцьовано металевим дротом, щоб не проникали хижаки. На острові олені, лані, гірські барани (муфлони), зайці, фазани та багато іншої пернатої дичини. Мистецтвознавець Микола Пилипович Тхор зі знанням своєї справи розповідає про історію тваринного світу острова (півострова) і буйну флору острівного степу.

 

У пансіонаті відпочиває друг О.Задніпряного поет Тойво Флінк із дружиною і двома синами. Дружина його українка, а він за національністю фінн, пише фінською мовою. Приїхали на Азовське море з міста Петрозаводська, де мешкають. Гарна, симпатична родина, мають путівку до 18 вересня ц.р. Як турист часто буває у Фінляндії. Захоплено розповідав про життя і культуру фіннської нації та її історію. Народ патріотичний, національно свідомий і мудрий. Ось чому в 1939 році фінни в кривавій, нав'язаній Москвою війні, вистояли, не стали на коліна.

Тойво подарував мені добірку своїх поезій.

 

1 вересня 1981

Одержав повістку - з'явитися в міліцію з рушницею, кабінет № 16. Знову за рибу гроші. Міліції стало відомо, що я ніби даю рушницю дітям гратися і часто мене бачать у місті з рушницею. Звичайно, це був явний наклеп, вигадка, мабуть, самої міліції, але задля чого? Адже ж рушницю я вже продав і давно не полюю. За все своє мисливство не убив жодного зайця ні лисиці, ні якоїсь іншої дикої тварини, крім пернатої водоплавної дичини. Мене цікавило не "вбивство", а блукання з рушницею по степах та гайках, бути на озерах та в дніпрових плавнях, милуватися краєвидами рідного краю. І ось загадка, знову питають: "Де рушниця?".

 

5 вересня 1981

Піонерами освоєння нашого краю (Херсонщини) були запорозькі козаки, тобто "вільні люди".Вперше вони згадуються в 1489 році. Запорозьку Січ К.Маркс називав "Християнською козацькою республікою", першою у східній Європі демократичною державою. У степах, плавнях, на островах виникали козацькі зимовники, паланки, хутори... Близько двох століть минуло з того часу, як була ліквідована Запорозька Січ. Однак пам'ять про славних козаків збереглася в численних топонімах. Багато назв географічних об'єктів походить від власних імен, різних подій і пригод запорозьких козаків. Про існування Кам'янської Січі (1709-1711) і Олешківської Січі (1711-1734) свідчать топоніми: річка Кошова, острів Кошовий (Карантинний), рукави Дніпра - Паланка, Чайка, Козак, Сагайдачна і Сагайдачна Пристань, острови - Запорозький, Козацький, села Козачі Лагері, Козацьке і Раденське (від слова рада, віче). За іменами запорозьких козаків Григорія Білогруда, Дениса Борща, Нестора Голуба, Богдана Павлюка названо острів Білогрудов, Білогрудський рукав, Борщова Перебойна, Борщова Пристань, озеро Борщеве, Голубів лиман, Голубова канава, рукав Павлюка, озеро Домаха. Запорожцями названі гідроніми: Бистрик, Закитня, Перебойна, Рвач, за запахом і смаком води: Гнилуша, Вонючка, Солониха, за формою водоймища: Круглик, Змійка, Кручене, Підкова, Рогачик, Штанина; за характером флори і фауни: Вербівка, Оріхи, Осокорівка, Ряска, Конка, Боброва, Свинячка, Сомовка тощо. Незважаючи на перейменування сучасною владою деяких топонімів, колишні історичні назви не стираються в народній пам'яті. Пам'ять про славних запорозьких козаків, які боролися за свободу, незборимо живе в серці українського народу.

 

12 вересня 1981

У багатьох країнах світу можна побачити пам'ятники першому автомобілеві, першому літальному апаратові, першій косарці, велосипедові, ракеті тощо.Чому б у нашому місті не поставити пам'ятник першому автомобілеві? Уперше автомобіль у Херсоні появився в 1912 році. Тогочасна газета пише, що херсонці були приємно здивовані такій появі. По вулиці (тепер Суворова) повільно просувалася чотириколісна машина з відкритим верхом і червоними колесами. З магазинів вибігали люди; за автомобілем бігли галасливі хлоп'ята, вони радісно вигукували слова вітання і кидали в повітря головні убори. Автомобіль проїхав головною вулицею, повернув на Говардівську (тепер пр. Ушакова) і помчав в напрямі залізничного вокзалу. Автомобіль належав Іванушкіну - орендатору міського млина.

1927 року в Херсоні вперше появилися автобуси, люди їх називали чортопхайками. Вони чаділи і часто на маршрутах псувалися, але херсонці й такому транспортові були раді.

 

20 вересня 1981

Цього року артисти львівського аматорського театру "Мета" вперше поставили купальську виставу (казку) на березі річки. Артисти самі зробили капище, на якому відбувалося весілля язичицької богині Лади, зробили криницю, в якій волхв освячував воду, очистили берег річки, з якого дівчата пускали віночки, поставили "вогняні ворота" тощо. Волхв пророкує: на Купала простий парубок Іван стріне богиню кохання - доньку бога сонця Семияра Ладу.

Чи матиме життя така вистава і як на неї зреагує православна церква?

"Усі мистецтва, які дають людині культуру, якимсь чином, пов'язані і споріднені між собою". Ціцерон.

* * *

"Ми - бджоли невидимого".

Р.М.Рільке

Велесових онуків земле,

Ти знаєш тайну волхування,

і твоє тіло здоров'ям дихає.

Батько Ор на терловищах січі лютої

синам своїм прибіжище шукав.

Там могил товкотня велика

і стежки між ними вузькі.

А той, хто був надиханий Дажбогом

і поселився під Сваргою,

живим лишився.

. . . . . . . . . . . . . .

 

22 вересня 1981

Брав участь у семінарі профспілкових працівників. Семінар проходив на Херсонському м'ясокомбінаті. Тема: Естетика виробництва. Семінаром керував другий секретар обкому КПУ Крайнєв. Показували цехи, умови праці робітниць. Дирекція комбінату не встигла як слід підготуватися до початку семінару: стенди в цехах, урни для сміття, мабуть, сьогодні зроблені, не пофарбовані, а фарба на перилах сходів і на підлозі ще не висохла, - доводилося ходити обережно аби не вимаратися. По завершенню семінару - була дегустація м'ясо-ковбасної продукції. Кілька видів ковбас комбінат готує по спецзамовленню для Москви. У такі ковбаси (Нижньодніпровська) додають коньяк. Щоб начинка ковбаси була брунатною, додають нітрит. У кобасному цеху на столі "розробки" стоїть бачок, на ньому напис "Осторожно! Нитрит - яд!". 30% м'ясо-ковбасної продукції комбінат надсилає до В'єтнаму.

Із міста Черкаси до мене приїхав письменник, колишній інтинський політичний в'язень Андрій Хименко (Химко) з дружиною Іриною та дочкою Ларисою.

 

23 вересня 1981

Із Хименками (письменником, моїм однотабірником Андрієм Химком та його дружиною) автомашиною "Жигулі" їздили в античну Ольвію, що в Миколаївській області, дивилися руїни, що залишилися на правому березі Південного Бугу. Стародавнє місто Ольвія в минулому мало і другу назву - Борисфен, а майдан у центрі міста називався "Борисфенівським торжищем".

 

Заповідник без потрібного нагляду. У відкритих траншеях, кому не лінь, збирають черепки з амфор, псують залишки стін античних забудов. На території заповідника хтось підпалив бур'ян, вогонь перекинувся на посадку дерев і кущі. Гасити пожежу не було чим і кому. Наслідок - згоріло все, що могло горіти. Довкіл такий вигляд, немов тут недавно пройшла дика орда.

Ольвію грабують відкрито.

 

25 вересня 1981

На завод приїжджала група працівників профспілок Португалії. "Дегустували" вина. Адміністрація розповідала їм казочку про соціальне й матеріальне забезпечення робітників. Частували гостей бутербродами й кавунами.

 

29 вересня 1981

На заводі звітно-перевиборна профспілкова конференція. Секретар парткому запропонував кандидатуру на посаду голови завкому комуністку Г.Ф.Білову. Вона з родиною недавно поселилася в Херсоні, приїхала з "русской глубинки". Г.Ф.Білову "вибрали одностайно". Мене зобов'язали передати їй усі заводські профспілкові справи.

 

2 жовтня 1981

Різко зросли ціни на бензин, вино, горілку та інші продовольчі товари. На таку подію відгукнувся якийсь "народний" поет:

"Нам решили резко

цены вновь поднять.

Пили водку по четыре,

будем пить по пять.

Передайте Ильичу,

что и восемь по плечу.

А если будет больше,

будет то, что в Польше".

 

12 жовтня 1981

Персі-Біші Шеллі (1792-1822) - великий англійський поет, його творам судилася вічність. Для України його життєстверджуючу, наснажену ідеалами утопічного соціалізму, поезію відкрив Іван Франко, опублікувавши у збірці "Думи і пісні найзнатніших європейських поетів" сонет Шеллі "Озімандіас", трансформований по-українськи.

Я не знав, що сонет уже перекладений Франком, переклав його з оригіналу по-своєму.

* * *

Відважний мандрівник сказав мені:

- В краю далекім, де піски та спека,

Лежать великі ноги кам'яні,

А поруч торс, немов череп'я глека.

. . . . . . . .

Гранітна брила з написом була:

"Я - Озімандія! Я цар царів!

Погляньте на мої гучні діла,

Володарі і суші, і морів!".

 

Навкіл - пустеля. Вистигає мла,

Рівнина без дороги й берегів.

 

15 жовтня 1981

Віктор Ж. приніс мені книжку "Дипломат поневоле" Якуба Кадри Караосманоглу, турецького дипломата, Москва, 1978 р. У тексті Якуб Кадри висловив думку, що коли б німці ішли на Вкраїну не завойовувати, а звільняти українців від "централизованной системы управления", то легко перемогли б Радянський Союз. А так замість звільнення вони явилися жорстокими ворогами, що відштовхнуло народ і змусило зі зброєю в руках виступити проти них.

Після бійки кулаками не махають.

 

18 жовтня 1981

На заводі сьогодні політінформація. Лектор із обкому КПУ сказав: "Александр Годунов и балерина Людмила Власова, которые в 1979 году бежали за границу, просятся обратно в наш Союз. Растрапович также оббивает порог нашого посольства, говорит: Разрешите вернуться в Советский Союз. А мы говорим: Изменникам прощения нет! Мы уже имеем взрывчатки столько, что можем взорвать 15 планет таких, как Земля. Но мы этого не сделаем. Кто смотрел телевизор, тот запомнил, как Картер при встрече обнимал и целовал товарища Брежнева. Тогда вся Европа им аплодировала. Но Картер оказался иудой. Он запретил своим фермерам продавать нам хлеб... В Афганистане мы строим мечети. Пусть молятся своему аллаху. Но Афганистан и Польшу мы никому на съедение не отдадим".

Шарль Бодлер писав: "У кожній людині є два одночасні прагнення, одне до Бога, і одне до сатани. Поклик Бога - це прагнення внутрішньо піднестися, а поклик сатани - це одержати насолоду від власного падіння".

 

З 26 жовтня по 6 листопада 1981

Навчався в інституті удосконалення кваліфікації інженерів з техніки безпеки й охорони праці харчової промисловості УРСР. м. Вінниця.

Теми:

1. Актуальні проблеми теорії і практики комуністичного будівництва.

2. Економічна стратегія КПРС в період розвиненого соціалізму.

3. Актуальні господарські проблеми 11-ї п'ятирічки.

4. Охорона праці і техніка безпеки.

 

Місто Вінниця, 360 тисяч мешканців. Перша документальна згадка про місто - 1363 рік.

1593 року місто стає центром Брацлавського воєводства.

1640 року Вінниця одержує магдебургзьке право, - містом управляє виборний міський уряд.

1651 року під Вінницею у бою з польськими воїнами гине Данило Нечай. У часи визвольної боротьби (Хмельниччина) Вінницю захищав Іван Богун.

1793 року Правобережну Україну приєднали до Росії.

У Вінницькому музеї виставлені портрети радянських діячів доби громадянської війни: Віталій Примаков, Ян Фабриціус, Юрій Коцюбинський, Ієронім Уборевич, Йон Якір, Ян Гамарник та інші. В анотаціях до портретів пишуть, що вони свого часу побували у Вінниці... Але про те, що всі вони розстріляні чекістами за намовою Сталіна - ні слова. При музеї є художній відділ. Там виставлені картини талановитих художників В.Тропініна, М.Ге, І.Крамського В.Орловського та ін.

 

Музей М.І.Пирогова (1810-1881) знаходиться у колишньому палаці хірурга. В окремому приміщенні зберігається забальзамований труп Пирогова, одягненого в мундир чиновника російської імперії. Пирогов брав активну участь в завойовницьких експедиціях на Кавказі та у Кримській війні 1885 року. В Україні він володів трьома селами кріпаків і 10 тисячами гектарів землі.

 

Музей Михайла Коцюбинського. Цікаві пізнавальні документи, тексти чернеток, листи, дебютні видання тощо.

 

Недалеко від Вінниці - знаходяться залишки бетонованих сірих стін ставки Гітлера за назвою "Вервольф", тобто барліг вовків. Туристи з цікавістю оглядають руїну ставки, в уяві домальовують жахливу картину війни, розв'язану двома тиранами - Гітлером і Сталіним.

 

Коли захочеш людство зрозуміти, тернями йди, а не отам, де квіти.

 

9 листопада 1981

Із Петрозаводська Тайво Флінк прислав книжки: "Поэзия Финляндии" і "Стихотворения" К.Случевского.

Херсонські поети жаліються на цензуру кримського видавництва "Таврія". Редактори із текстів поезії викреслюють слова: Бог, баня церкви, тиранія, молитва, навіть "на чеку", бо нагадує ЧК .

 

11 листопада 1981

Увечорі М.Братан і М.Смоленчук приходили до мене. Протягом серпня Смоленчук жив у Почаївській лаврі, збирав архівні матеріали для книжки, яку пише. За вечерею цікаво розповідав про життя і звичаї ченців лаври. До Херсона приїхав з наміром улаштуватися доцентом української мови й літератури в педагогічному інституті.

 

15 листопада 1981

У Дніпропетровську на міжнародній конференції, присвяченій ювілею академіка Д.Яворницького, обнародувані нові гіпотези про зв'язок "скіфських рік" - Борисфен - Гіпаніс - Герр - Гіпакіріс. У своїй книзі "Мельпомена" Геродот чітко описав вісім скіфських рік Північного Причорномор'я. Одначе сучасні наші вчені, говорить Н.Н., через невміння читати загальнодоступний текст, спотворили "геродотову географію". За часів Геродота південна частина Дніпра мала ім'я Герр, а північна, вище Черкас, - Борисфен. Інгулець скіфи називали Гіпакіріс.

 

20 листопада 1981

Херсонський обком КПУ дозволив письменникам членам СПУ купити за державною ціною (12 коп. кг.) по сто кілограм картоплі на міській овочевій базі. Змилувалися і наді мною - записали до списку.

Сьогодні їздив на базу. Купив картоплю поза чергою як письменник.

 

24 листопада 1981

На вулиці біля магазину "Будинок книги" зустрівся з Л.Кулішем. Він одразу почав говорити:

- Ти чув?.. Плахтін на мене написав анонімку російською мовою і надіслав до редакції газети "Правда України". А редакція надіслала в нашу Спілку. В анонімці пише, що я ніби незаконно одержую від "Ленінського прапора" платню за роботу з молодими літераторами, і що незаконно одержав дві квартири - одну переписав на дочку, а в другій сам живу. Кваритири я отримав законно, як письменник. Це всі знають. Так просто ніхто квартир не дав би. Плахтін божиться, що анонімки не писав, але я притиснув його до стінки, і він розколовся. Мені і раніше говорили, що він сексот, але не вірив. Вирган казав, що він і на нього доносив, а до війни на Бедзика нападлючив так, що тільки дякуючи знайомому секретареві ЦК КПУ, він уникнув в'язниці.

 

28 листопада 1981

Місто - це люди, які в ньому живуть. Вони творять історію міста, множать його традицію.

Коли потрапляєш до Києва, то складається враження, що ти знаходишся в музеї просто неба. Тебе захоплюють цікаві за архітектурою будинки, інтер'єри вулиць, історичні пам'ятки і пам'ятники видатним діячам культури тощо. Аура такого міста надихає тебе на творчу працю, на віру в недаремність твого життя. Ти відчуваєш як пробуджується в тобі святе почуття патріота.

Про Херсон такого не скажеш, хоч його театральна історія зробила б честь будь-якому місту.

Херсон відомий здавна як театральне місто. У 1874, 1875, 1876 роках на кону театру виступав видатний драматург і режисер М.Л.Кропивницький, поставив виставу за п'єсою І.Котляревського "Наталка-Полтавка". У 1895 році його трупа виступала в новому театрі, спорудженому на кошти городян. З 1888-1909 р.р. неодноразово в Херсоні гастролювали трупи І.Карпенка-Карого. На кону були і його уславлені брати М.К.Садовський і П.К.Саксаганський. З ними брала участь у виставах славетна Марія Заньковецька. У Херсоні виступала трупа і В.Е.Меєрхольда. У Херсоні мешкали і писала свої твори Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), жив відомий етнограф та історик Олександр Русов, який тримався передових для того часу поглядів, гуртував довколо себе прогресивну інтелігенцію.

На жаль, ці імена затерті, ніде не побачиш ні меморіальних дошок, ні вулиць, ні шкіл, ні бібліотек, названих їхніми іменами. Соромно і гірко.

 

5 грудня 1981

Історики говорять, що найбільш давня антична назва Північного Причорномор'я (Херсонщини) - Земля Кімерійська, потім - Скіфія, Сарматія. Древні римляни називали Нижньою Мьозією, візантійські географи - Аланією, Лебедією, Печенігією, араби - Артанією, Куманією, Хазарією... У древньоруських літописах - Білобережжя.

Каркінітська затока одержала свою назву від давньогрецької колонії Каркіна, заснованої в VІ ст. до н. е.

Острів Тендра і коса Джарилгач були відомі з часів Гомера під назвою Ахіллового Бігу.

Древні слов'яни Азовське море називали "пазухою Чорного моря", згодом - Сурозьким і Синім морем, араби - Бахар-ель-Азов (Темно-синє море).

У ХІV-ХV століттях наш край входив до складу Великого Литовського князівства, тому й назви: с. Станіслав, річка Литвинка, Литвинове гирло, Литвинів кут.

У ХV-ХVIII століттях Нижнє Подніпров'я входило до складу Кримського ханства, васала Османської імперії. Залишилися такі топоніми поселень: Карга (с. Приморське) "ворона", Торгаї - "горобці", Качкарівка - "вівця", Утлюк - "кінь", Дрімайлівка - "від дрімати", Чонгар - "пустеля", Чалбурда - "сіре болото", Хорли - "снігове", Генічеськ - "тонкий", Кінбурн - "волосина, бурун-мис", Нижні Сірогози - "жовте, від назви балки Сари", Чулаківка - "чолах - безрукий".

Багато назв поселень виникло від прізвищ перших поселенців.

 

Про характер річкової течії говорять назви Рвач, Бистрик, Мертва, Гнилуша, Перебійна.

Асканія-Нова - від місцевості у Середній Німеччині, а саме слово взяте з грецької міфології: Асканієм називали сина Енея.

 

12 грудня 1981

М.Кабаненко іде на пенсію, приходив на завод, просив виписати йому кілька літрів вина для "фуршету" за ціною собівартості.

 

В Андах живе птах, який дзьобом довбає найміцніший камінь. Він гніздиться на прямовисних скелях, у норах, які видовбує сам. Секрет не в міцності дзьба, а в особливому ферменті, який міститься в його слині і розчиняє камінь. Добре було б мати українським патріотам такий фермент, - швидше б довбали скелю несвободи.

 

Дивився прегарний фільм "Гойя, або важкий шлях пізнання". Режисер - німець Конрад Вольф. Автор сценарію - болгарський сценарист Ангел Вагенштейн. Образ геніального іспанського живописця і графіка Гойї створив наш актор Донатіс Боніоніс. Побільше б таких кінофільмів!

 

19 грудня 1981

Читаю історію Болгарії. Князь (хан) Аспарух (643-701) - протоболгарський князь (вождь), засновник першої Дунайської Болгарії на Балканському півострові. Аспарух виступав проти хозарів "іудаїстів". Історики вважають, що він загинув у бою з хозарами.

Болгарська поетеса Нела Данчева написала вірш "Дума про Аспаруха". Я переклав українською.

 

* * *

Величний вершник в полі зупинився.

І кінь буланий, що пробіг чимало,

Дорідну землю гребонув копитом...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

25 грудня 1981

Весною я з Ліною посадив на вулиці біля нашого будинку двометрової висоти ялинку. Люди милувалися нею, особливо діти. "Мамочка, дозволь мені погладити справжню ялинку...". А вчора вночі чиясь зла рука зрубала її. Таку дику людину навіть злодієм назвати не можнв, вона з допотопного часу.

 

26 грудня 1981

Ходив у лікарню. Знову тривожить 12-пала кишка. Строга дієта.

Віктор приніс добірку віршів, мовби В.Висоцького.

* * *

Перед выездом в загранку

заполняешь кучу бланков,

да, да, да!...

Это - форма, не беда.

Но в составе делегаций

с вами едет личность в штатском

завсегда.

Личность в штатском, парень рыжий

мне представился в Париже.

Я однажды для порядка

заглянул в его тетрадку -

обалдел!

Он писал (такая стерва!),

что я к женщинам не сдержан

и влиянию подвержен...

Не молчал.

Это что ж? Он может даже

заподозрить в шпионаже?

Вы прикиньте, что тогда!

Это значит - не увижу

я ни Рима, ни Парижа

никогда.

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)