Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Дорога до себе
Іван Немченко. Шевченкова офіра
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Вісник Таврійської фундації. Випуск 12
Василенко М. “Я камінь з Божої пращі” // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 9. — К.–Херсон: Просвіта, 2013. — С. 303-307.
“Я камінь з Божої пращі”
Наведеною метафорою відомий поет і громадсько-політичний діяч Олег Ольжич, закатований гітлерівцями 1944 року в концтаборі, так охарактеризував велику когорту українських незламних патріотів, які в “добу жорстоку, як вовчиця”, брали безпосередню участь у визвольних змаганнях з окупантами різних мастей, що появлялися на теренах України. До такої когорти можна без перебільшення зачислити і мужню поетесу Катерину Мандрик-Куйбіду, про яку Дмитро Павличко у передмові до другого видання її книжки поезій “Благослови вогнем” (Львів: Літопис, 2010) пише: “Слово Катерини Мандрик-Куйбіди несе в собі заряд такої мужності, непокори й людяності, які стають зразками високоморального життя для сучасних і майбутніх поколінь української нації. Це безперечно поезія великої натхненної боротьби за українську державність душі, що формувалася не з учнівського надуманого патріотизму, а з конкретних вражень учасниці збройних змагань за нашу національну свободу”.
Маючи поетичний талант, велику працьовитість і особливе творче горіння, вона за власним внутрішнім потягом у так звані застійні “брежнєвські” роки пише від чистої душі вірші, про які і думати не могла, що вони за комуністичної диктатури можуть бути опубліковані. А поезія її, справді, хвилююча, націотворча й щира, говорить про реальний доокружний світ, про біль і радість людської душі.
Катерина Мандрик-Куйбіда народилася 1927 року в селі Сукель Івано-Франківської області, де неповторні своєю красою гори, розкішні ліси і вирізьблені природою гранітні стрімчаки своєю мальовничістю невільно започатковують у людині любов, щемку прив’язаність до рідного краю, свободи і поезії – а це вже перші підвалини патріотизму, усвідомлення себе як громадянина своєї Батьківщини:

Ось вони – мої Карпати:
Хвилі сосон і смерек –
Підбадьорливі сонати,
Закарбовані у смерк.
(“Ми Україну обороним”)

З дитинства, як джерельну оздоровлюючу воду, вона у серці несе любов до рідного краю. Тому не випадково ще в юності, коли 1939 року на західні землі України прийшло совєтське військо й енкавееси (служба безпеки) почали жорстокими, варварськими методами поспішно утверджувати владу “робітників і селян”, за сумнівними доносами ув’язнювати українських патріотів, яким ліпили ярлик “українського буржуазного націоналіста”, чинити розстріли й масово виселяти родини (старих батьків, дружин і дітей) до далеких російських сибірів, де від непосильної праці, приниження, знущання, голоду й великих морозів вони швидко гинули, і коли прийшли німецькі окупанти й так само, як попередники, почали тероризувати людей, Катерина без зволікання стає на шлях боротьби з окупантами. Оскільки знала гірський терен свого краю, як власну долоню, то відомими тільки їй стежками переводить похідні групи вояків УПА через гори і ліси до містин дислокації, – виконує обов’язок зв’язкової. А в подальші роки визвольних змагань, у кінці сорокових, іде у підпілля, опікується пораненими повстанцями, забезпечує харчами, пере їхню одіж.
1950 року дівчину арештовують, запроторюють у тюремні камери до середини яких, як думали, ніщо не може проникнути: ні сонце, ні рідне їй слово, ні надія на вижиття. Але помилилися.
Крізь кам’яні стіни в’язниці і замкнені масивними замками металеві двері пройшла Муза і заговорила до неї словами звитяжної поезії, оптимізму і віри у перемогу свого народу над утискувачами:

Ой тюрмо, ой тюрмо
Станіславськая...
Сидимо в підвалі,
Як оті мерці,
Нам тюремні стіни
З’їли рум’янці...

Що слідчий питає,
На все кажем: “Ні!”.
А він кулаками
Б’є по голові.

А якщо не впала,
То б’є у живіт,
А потім у груди...
Аж темніє світ.
1950 р.
(“Ми Україну обороним”)

Після тривалих допитів і фізичних тортур суд виносить вирок – 10 років ув’язнення в режимних сталінських концтаборах і позбавлення громадянських прав терміном на 5 років.
1951 року у худоб’ячому вагоні з іншими в’язнями її привозять на Північ до жіночого концтабору № 4 Інти, Комі АРСР, де в ті роки у сусідньому концтаборі № 2 відбував свій термін ув’язнення автор цієї статті. У концтаборі Катерині Мандрик на в’язничному бушлаті одразу пришивають номер В-1-684,– нове її прізвище, на яке мусила озиватися.
Тайга. Бараки, як могили;
Дроти ощирились колючо.
Сніги довкруж усе закрили.
Безрадісно і неминуче...
……...

Переживу – не перебуду!
Перетерплю, перекигичу І вас до праведного суду Колись покличу.
1954 р.
(“Ми Україну обороним”)

На Півночі, зазнавши виснажливої праці, голодних харчів, приниження й знущання наглядачів, вона духовно не зламалася, не загубила віри у справедливість української національної ідеї, за яку бореться. Спілкуючись із однодумцями, мріє про звільнення України від сталінської тиранії і, надихана такою вірою, усупереч концтаборним заборонам, ризикуючи, пише і пише вірші про каторжне існування політичних в’язнів у концтаборах, виливає своє почуття суперечливості, несприйняття національної пригнобленості:

Боротьба обернеться в легенди.
А тепер – лиш кров і смерть...
Хрести.
Прочитайте наші тестаменти –
Ці бажань зникаючі сліди.

З вірою у Господа святого,
З честю, що знамена підняла,
Ми ішли на смерть заради того,
Щоб Вкраїна вільною була.
1950 р.
(“Ми Україну обороним”)

Крім глибокого почуття любові до рідного краю, України, її не менше у тяжких умовах життя підтримувала велика віра у Бога.
“З молитвою до Бога, – пише Катерина Мандрик в автобіографії, – я стійко переносила всі нелюдські умови пересилок і концтаборів. Молитва до Бога допомогла пройти мені через всі муки комуністичного пекла знущань”.
9 травня 1956 року, вийшовши на волю, й оскільки дозволу, щоб повернутися в Україну, не дали, залишається спецпоселенкою в Інті. Там виходить заміж за давнього свого знайомого Степана Куйбіду, який відбув своє десятилітнє ув’язнення за участь в Українській повстанській армії. Там народжує трьох синів. В Україну повернулася 1964 року інвалідом другої групи, поселилася з дітьми в місті Болехові, куди за рік повернувся й Степан Куйбіда, також інвалідом.
Пам’ятаючи, що під лежачий камінь вода не потече, вона, маючи велику патріотичну мету і духовну волю, яку міцно загартувала в каторжних сталінсько-беріївських концтаборах, не залишає літературну діяльність, збирає фольклор, наспівує українські пісні (фонозаписи її голосу зберігаються), тримається активної громадянської позиції. У 90-х роках, коли постала незалежність України, бере найактивнішу участь у всіх національно-суспільних процесах, мітингах, конгресах, з’їздах, кличе до вищої європейської цивілізації, до політичної свободи і збереження української мови від русифікації.
Її подвижництво на життєвій стезі достойно оцінили відомі сучасні письменники і літературознавці. “Дивовижне, захоплююче враження справляє героїчне життя і духовний світ Катерини Мандрик-Куйбіди! – пише М. Жулинський у статті “Яке велике щастя – вірити!”, уміщеній у “Слові Просвіти” від 8-14 грудня 2011 року. – Рідкісне поєднання самопожертви в боротьбі за волю Батьківщини і творчої самореалізації. Ця мужня патріотка зуміла породити і виплекати в своїй душі свободу. Свободу вибору свого місця в національно-визвольній боротьбі та свободу творчого самоздійснення”.
14 березня 2004 року мужньої поетеси Катерини Мандрик-Куйбіди не стало, відійшла у вічність. Вдячні земляки у місті Болехів 2007 року спорудили їй пам’ятник, школу назвали її іменем.
А видавництво “Літопис” у Львові 2012 року видрукувало твори Катерини Мандрик-Куйбіди у трьох томах: “Ми Україну обороним” (том 1: Поезія, автобіографія); “Піснями скріплюємо волю” (том 2: Із пісенної скарбниці Катерини Мандрик-Куйбіди; “Родовід вкраїнський вічний” (том 3: Статті, рецензії, спогади, листи).
Воістину український народ тримається на подвижництві своїх героїв, титанів незламного духу, які у постійній боротьбі з тиранами виборюють людині достойне життя.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,508 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)