Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. І краса, і держава
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Микола Братан. Зорі падають в моря
В.Плаксєєв, В.Кулик. А стежечка біжить від літа
Микола Василенко. Курай для пожежі
Бериславщина: рік 1903

Василенко М. Дорога на Oлімп поезії // Вісник Таврійської фундації (ОВУД): Вип. 10. - К.-Херсон: Просвіта, 2015. - С.231-236.

 

Дорога на Oлімп поезії

Нова книжка поезії Івана Немченка, що недавно побачила світ (Київ–Херсон: Просвіта, 2014 р., 179 с.) має непретензійну назву: “Шлях на Снігурівку”. На обкладинці – малюнок: дві симпатичні співучі пташки з червоним оперенням грудей:

Снігурі – це родичі жар-птиці,
Тільки з казки іншої вони.
Казка та сніжинками іскриться
Крізь мої дитячі дивосни.
(“Снігурі”, с. 50).

Думається, що це символ Снігурівки, містечка, яке розкинулось понад Інгульцем Миколаївської області і з яким пов’язані сторінки дитинства та юності поета. Там, на Снігурівщині, були дорогі йому люди, які надихали на позитивне сприймання навколишнього світу. І той світ був для нього дотикально конкретним, означуючись у рідній природі:

Я світ побачив під херсонською зорею
У миколаївському краї степовім.
Став Інгулець ясний мені ріднею –
Про нього ще не раз я розповім.

Це річка мрій і снів моїх сріблистих,
Дитинства-юності нев’януча пора;
Ця річка і купіль моя й колиска,
Що коливається на степових вітрах.
(Із циклу “Небо маминих очей”, с. 3).

Відомо – найдовший шлях починається з першого кроку, хліб – із зернини, дощ – із першої краплини… А поезія? Вона з першої любові до батьків, до природи своєї малої батьківщини, до родинних традицій. Це ті роки, коли віртуально всі діти стають трішечки поетами. Але любов до малої батьківщини не могла початися без любові до найдорожчої людини – матері. Це природно. Із материнської ласки започатковується любов до рідного слова. А це вже дорога на Олімп поезії, до сприймання краси довкілля: квітчастих лук, зелених гаїв, лісосмуг, зоряного неба, надвечірнього обрію, які сколихують серце, і ти починаєш розуміти себе як індивідуума своєї великої української родини.

Натомилась матінка.
На хвилину
Прилягла у затінку
Під калину.
Їй наснився зоряний
Неба кошик
І лелека зморений
Між волошок.
(Із циклу ”Небо маминих очей”, с.5).

Недаремно, поглиблюючи образ матері, поет поставив епіграфом до вірша такі рядки: “Тут небо глибоке, / Як мамині очі” (В.Бойченко).

Мати буде з ним і тоді, коли він піде до школи:
Теплим променем уранці
Сонце зве до школи нас.
У сорочці-вишиванці
Я іду у перший клас.
(“Хто справжніший українець?”, с.12)

Мати буде і тоді, коли навчатиметься в інституті, служитиме в армії. Життя не зупиняється, час пливе своїм усталеним руслом, сини дорослішають. А матері? “Сивіють наші матері / Серцz назавше нам віддавши”. Реальність земного життя – це час, поза яким поет не може бути, не може не розуміти доброго материнського серця:

Все, що мала, роздавала, –
Мовлять люди недарма.
Просто повсякчас казала:
“В мене є, а в них нема”.
(Із циклу “Небо маминих очей”, с. 6).

Це голос материнської доброти, відсвіт душі, що утверджує оптимізм і віру в життя, в гармонію люблячої родини.
Тож не здається випадковою поява серед перших друкованих збірок письменника поетичної книжечки “Мамине сонечко”. І.Немченко не полишав писати вірші. Його поетичний голос рік у рік міцнішав, вірші набували довершеності, відзначалися дисципліною слова. Автор знаходить власні теми, свої художні образи, має слух, щоб почути музику слова. А слух у поета, як і в музиканта: або є, або немає. У І.Немченка він є. Тому його римовані вірші мелодійні, їх легко читати, вони навіюють радість творчої праці. Відчувається пульс поезії. Внутрішнім зором поет бачить, як “повзуть вужами лісосмуги / До прохолодної води”  (”Спека”).
Таке може побачити тільки степова людина, яка залюблена у природу свого неозорого краю, помережаного довгими зеленими лісосмугами, що переливаються у сонячному мареві.
Збірка підсумкова, тематика різноманітна, її не можна читати похапцем, оскільки просторовість тем дуже широка. Вірші прозоро віддзеркалюють дійсність, приваблюють своєю безпосередністю думки, у них немає вишуканого стилю, зате є емоційне наповнення особистісними враженнями і переживаннями, що образно постали художньою реальністю, які допомагають читачеві відкрити очі на загадкову, затаєну радість життя. Це своєрідне кредо поета, який хоче бути самим собою, – корисним для суспільства, не бути зайвим на землі.
В окремих віршах легко вгадуються роки насильницької русифікації, вікової денаціоналізації українців, зневажання материнської мови:

Рідна мова – гордість мого роду.
Це так просто, як води напитись.
Тільки де ти, джерело народу,
Де твої світанки-первоцвіти?
Україно, Київська державо,
Хто були найперші украяни?
Хлібороб із усміхом ласкавим?
Може, воїн, од двобою п’яний?
Може, князь, у вишитій сорочці
Розіп’ятий ворогом неситим,
Чи прочанин, що на кожнім кроці
Долею-чужинкою побитий?
(Із циклу “Минуле озивається”, с. 65).

Уболівання за культуру свого народу, а також окупація Росією Криму та гібридна війна на східних областях України природно викликали гнів, спонукали поета до внутрішнього бунту:

Південне сонце, осяйні щедроти,
Прославлений вкраїнський чорнозем…
На вас, осліплений жагою всепроглоту,
Московський льодовик нестримано повзе.
(Із вірша “Посади свиню за стіл…”, с. 134).

Іван Немченко – кандидат філологічних наук, доцент Херсонського державного університету, він закоханий у свою професію навчителя студентів державної мови, з великим розумінням відкриває їм красу слова, його семантику. Тому тепло сприймається поезія, в якій він спокутується перед мовою, як перед Всевишнім:

Прадавня мово сивополинова,
Твоєю гіркотою я пропах.
Благословлю оте найперше слово,
З якого проросла ти у віках
(…)
Пречиста мово, спрагло припадаю
До джерела одвічного твого:
У нім моя духовна сила, знаю,
Допоки сяє сонце дня мого.

О рідна мово, квіткою калини
Не одцвіти ні на чиїм віку.
Хай буде щасен світ, що солов’їну
Тобі дав душу, мужню та палку.
(“Українська мова”, с. 126).

Доля українського народу, історія України, її звитяги в боротьбі з поневолювачами озиваються в душі поета гордістю. Він славить князів Київської Русі: “Від Рюрика, від Ігоря та Ольги, / Бучного Святослава-переможця / І Ярослава, що назвали Мудрим…”. Але з великою відразою пише про князів-перевертнів, які ставали зрадниками Руси-України, руйнували Київ, грабуючи. Український князь Юрко-Георгій Довгорукий, спокутуючись, гостро засуджує свого сина у зрадництві:

І мій Андрій – пекельник Боголюбський –
Понищив Київ, сплюндрував дощенту,
Прославши шлях Руїні незборимій…
І будуть линуть орди нескінченні,
Мов хвилі нездоланні океану…
Батий… Петро… Лукава Катерина…
(“Благословення”, с. 67).

Маючи природне патріотичне почуття і своє переконане світобачення, автор пише вірші про епоху козаччини, великих гетьманів – Богдана Хмельницького, Івана Мазепу. Це були роки, коли

Як дуб і калина,
Москва і Вкраїна
Сусідити чинно
Ніяк не могли,
Бо варварство дике
І муки без ліку
Несли споконвіку
Двоглаві орли.
(“Богданові Хмельницькому”, с.69.)

Поет не залишає поза своєю увагою і письменників та діячів української культури, яких влада, як царська, так і радянська, переслідувала за національну свідомість, ув’язнювала чи розстрілювала. Жертвами цькувань і репресій, про які пише, були: Микола Чернявський, Софія Русова, Борис Грінченко, Дніпрова Чайка, Іван Нечуй-Левицький, Василь Вишиваний (Вільгельм фон Габсбург-Льотрінген), Микола Зеров, а також відомі емігранти, діячі культури, поети з діспори Євген Маланюк, Юрій Дараган, Яр Славутич:

Хай на землі далекої Канади,
Що сповнена величчя і принади,
Зринає перед Вами щохвилини
Коханий образ рідної Вкраїни.
(“Канадському херсонцеві”, с.82).

Зрозуміло, за жанром це політична лірика, у якій, як плоть від плоті, промовляє патріот своєї Вітчизни. Вона духовно розширює політичний обрій читача, збагачує світоглядний розвиток людини. Публіцистичну лірику треба читати не як естет, а як син своєї нації, яка прагне вищого щаблю людської цивілізації, звільнення від нав’язаної минулими режимами рабської покори, нищівного страху перед диктаторами.
У збірці чимало є поезій про чисте кохання:

М’яко ступлю я услід за ніччю
І домалюю твоє обличчя:
Принада літа в очах прогляне
І цілим світом для мене стане.
(Із циклу “Від зими до осені”, с. 53).

В поемі про Василя Вишиваного – Вільгельма фон Габсбурга, поета і полковника армії Української Народної Республіки, який у часи революції, 1919 року, стояв на стороні захисту національних інтересів українського народу, І.Немченко пише з великим розумінням його шляхетного поступу.

Що то за козак,
Що мов ясен цвіт?
Що то за юнак –
Легінь на весь світ?
    У стрільців питай,
    Що то за козак.
    У стрільців питай,
    Що то за юнак.
Це пан отаман!
Батько наш Василь!
Стрільчиків прийма
Радо звідусіль.
    За Вкраїну він
    Всіх до бою зве.
    Чути скрізь, мов дзвін,
    Слово громове… (с. 105)

У збірці є і цикл гумористичних та сатиричних віршів “І сміх, і гріх”, у яких поет картає чиновників за національне безпам’ятство. Наприклад, вірш “Рятуйте печінку”:

Двоязичієм
Чиновник наш
Пропах.
Бо йому
Державна мова
В печінках (с. 135)

Багато є віршів-присвят, адресованих колегам, друзям. Вірші розкривають внутрішній світ як автора, так і адресата. Наприклад, вірш “Лідія Ремішевська”

Впевнена її хода,
Бо душею молода.
Завше в гуморі вона –
Пані Калістратівна.
    В неї гострий язичок!
    Хто птрапив на гачок,
    Попуску не дасть вона –
    Пані Калістратівна.
Утікайте зусібіч,
Хто її зачує річ.
Сміхоцарствує вона –
Пані Калістратівна (с. 139-140).

Є і драматичні поеми: “Світло надії” – про життя і громадську діяльність Дніпрової Чайки (Людмили Василевської), про жертовність Миколи Чернявського, – твір “Oстання мить”.
У кожного співця дорога на Олімп поезії своя. Вона, як життя, має і здобутки, і гіркі втрати. Вірші І.Немченка переважно мажорні, домінує світлий оптимізм та надія на демократичні переміни, які сьогодні наполегливо утверджуються українським суспільством.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,508 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)