Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Семенівське шосе
Микола Братан. І краса, і держава
Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Олег Олексюк. Школа-Либідко
Микола Братан. Від сонця до сонця
Від сонця до сонця
Поезії
2010
Бібліографічний опис: 

Братан М.І. 
Від сонця до сонця: Поезії. — К.–Херсон: Просвіта, 2010. — 51 с.

Представляємо Вашій увазі останню книгу видатного українського письменника, поета Миколи Івановича Братана. 

Збірка поезій "Від сонця до сонця" - як заповіт Митця.

 

 

АВТОБІОГРАФІЧНЕ

Новий 1935 рік моя мама Наталя Іванівна й тато Іван Гаврилович зустрічали в колі молодої родини, де наймолодшим, сином-первістком був я. Паспортна дата мого народження дещо змінена, хрестили мене раніше Нового року, поблизько дня ангела, тому й назвали Миколою.
Мама працювала дояркою в колгоспі, тато – механізатором в МТС (машинно-тракторній станції), тож через все життя несу повагу і любов до людей праці, радів, коли доля їм усміхалася, журюсь, що сьогодні
... Доконали село,
Доконаємо й місто ми.
У рідному селі Семенівці Каховського району пішов до школи-семирічки восени 1943 року після визволення краю від фашистських загарбників. Далі були незабутні роки навчання в Бериславському педагогічному училищі, служба в Армії, праця в бериславській районній газеті, на обласному телебаченні, аж поки в 1971 році мене, молодого члена Спілки письменників, обрали керівником обласної письменницької організації, і пробув я на цій посаді 35 літ - рекордний термін для України. Закінчив філологічний факультет (заочне відділення) Одеського університету. Залюбки слухав лекції прекрасних викладачів В. Фащенка, А. Недзвідського, І. Дузя, Наталі Кузякіної, М.Левченка, І. Тараненка. Якщо зважити на те, що й служив я в Одесі, то вважаюсь до певної міри причетним до цього колоритного міста. У великому томі поетичних творів «Одеське віче» є солідна добірка моїх поезій.
Першу збірку віршів «Смаглява Таврія» видав 1961 року, звідтоді побачили світ десятки книжок віршів, прози, публіцистики, драматичних поем. Десь виходить по книжці, і то й дві на кожний прожитий рік. З-поміж віршованих збірок назву - «Луни», «Правда хліба», «Веселка - людям», «Поступ», «Свято на Перекопі», «У дорозі до вас», «Степові люди», «Портрет з дороги», «Небо над долиной», «Зупинка лебедина», «Царина», «Дожинок» тощо.
З прози – повість «Діждались весілля», романи «Бережина», «Перепелина ніч», «Танго над лиманом», «Далі буде», «Голодна кров», нариси про Олеся Гончара «Сила любові», «І краса і держава». З-поміж драматичних поем (а їх понад два десятка): «Туга», «Сліпий дощ», «Їде батько Махно», «Ляп на першій полосі» (комедія), «Ковила тече за обрій», «Шоста заповідь», чотири драматичні оповіді про Тараса Шевченка: «Сердитий Бог», «Колюча нива», «Лукавий сон», «Побите серце».
Для юних читачів написані книжки віршів «Слон на стадіоні», «Равлик на пляжі», «Парасолька йде по місту», «Каченя шукає маму», «Зелена черепаха», «Росту!» та ін..
Багато перекладав – переважно поетичних творів. У збірці «Гостина» видрукуване, вважаю, краще з того, що я зробив на цьому терені. Опублікував чимало критичних статей, нарисів (працював же газетярем), передмов до книжок побратимів, а ще – експромтів (віршованих), на сьогодні 8 збірників. «Ні, я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя», як писав В. Сосюра.
Брав участь у всіх з’їздах українських письменників, починаючи з 1971 р., у трьох всесоюзних з’їздах, був обраний членом ревізійної комісії Спілки письменників СРСР. Нагороджений орденом «Знак пошани».
Лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, Заслужений діяч мистецтв України.
І просто – український письменник. На щастя – діючий. Література – моє життя. Моя довічна любов — мій талановитий і врівні безталанний народ. Задля просвітління його долі писав, пишу, писатиму.

Над Дніпром

Моріжком до Дніпра спускаюся.
Ходить гуска із гусенятами.
Молодиця пере білизну,
вудлять коропа хлопчаки.
Хвиля хлюпає, озивається
то сонетами, то сонатами,
Вітер лагідний доторкається,
притуляється до щоки.

Разом з вербами предковічними
дим вітчизни солодкий всотую.
Тут і віти мої і корені,
і не тільки між рідних скель.
Це ж моє таки розпросторення:
реактивні снують висотами.
Я так само, крута доба нова,
твій розкрилений менестрель.

Поміж спогадами і мріями
заблукати душі не велено,
Де блакить із землею сестриться,
сонце – соколом на плече.
Відчуваєшся крапелиною
в безбережжі народу-велета,
Над Дніпром, що, глибин не мірявши,
в океани віків тече.

1965, 2009

 

 

Споминок дітей війни

Відбивались, відходили наші,
І під гуркіт тірких канонад
Смакотою гречаної каші
Пригощав нас кирпатий солдат.

Був руденький, мав очі-блавати,
А в очах тих – привіття само.
– Ми повернемось, вірте, хлоп’ята,
Ми ще гречки ось так поїмо.

По-дитячи ту віру сприймали,
Наших душ не діткнулась журба.
Чим солдату віддячити мали?
Казаночок помити хіба.

І пішов він од нашої хати
У походи – в життя чи в загин.
Нам лишилось в надії чекати,
Доки справді повернеться він.

Таж настав-таки день повороту,
Справжнім святом було для душі:
Зустрічали ми нашу піхоту
Й засмаглілих крутих гармашів.

Наче повінь, що нечисть змиває,
Рідне військо омило село.
Присмутилися ми, пам’ятаю,
Що солдата того не було.

Може, інші путі йому слались
З-поміж тих, що вели на Берлін.
На визвольників ми любувались,
На привітних і добрих, як він.

І один з них у кухоньці нашій
Прикликав дітлахів до стола,
Тільки замість гречаної каші
Закордонна тушонка була.

01.01.2008

 

 

Від сонця до сонця

Від сонця до сонця і прадід, і дід,
І тато в степу гарували,
І нас научали, щоб так, як і рід,
В житті свою нивку орали.

Нехай не судилось за плугом іти,
Хай інші підняв перелоги,
Від сонця до сонця, мій брате, і ти
Не раз гарував до знемоги.

Докинув колись легендарний жнивар, –
Славетного Брагу згадаєм, –
Що маєм, нівроку, однаковий дар,
Що ділим тривоги навзаєм.

Ночами не спиш, як чогось не стача,
Коли виколошує нива.
А слово – це теж і відрада й печаль
В чеканні завітного жнива.

Від сонця до сонця – і праця й любов,
І то не твоя лиш потреба.
Ти в божий цей світ не на грища прийшов,
Не повним він буде без тебе.

Додбай на віку сокровенне в роду,
Не втрать ні зеренця, ні гронця.
Лиш так, не інак – причащатись труду,
Як ратай – від сонця до сонця.

2009

 

 

Метелик над вогнем

І ніщо не спиняє його,
І не треба за нього тремтіти,
Як метелик летить на вогонь,
Не страхаючись крил опалити.

Понад самим пломінням змайне,
І спурхне, і повернеться знову.
Розтривожить знічев’я мене,
Воскресить нашу давню розмову.

Так, як він, я спадав на вогонь,
Той, котрим ти мені пломеніла.
Крила серця сліпого мого
Найкоротшим зі слів опалила.

Я згорів у святому вогні,
Мав навіки забути про тебе.
Слово те називалося «ні»,
Та вмирати від нього не треба.

Надаремне летіти вдогонь
За літами, що звіялись димом.
Дивака, що спада на вогонь,
Залюбки назову побратимом.

 

 

Подяка Потьомкіна

Які роки, які віки минули!
Херсонцям шлю із засвітів привіт.
Спасибі, що мене ви не забули
І нині, через 230 літ.

Стою у бронзі тлустий, як Микула, –
Завдячувати скульпторові слід.
А головне, що дух мій незнебулий
Між вас таки живе із роду в рід.

Простецький люд мої основи множить,
Його наразі щонайбільш тривожить
Політика, страшніша, ніж чума.
Тож і мені в цей час мовчать негоже:
Як вдячливо душа моя сприйма,
Що України й досі ще нема.

15.09.2008

 

 

Біля мосту

Знов зимові світанки встають, як тоді,
З туманцем, з морозцем біля мосту камінного,
Що крізь клекіт життя із обновами й змінами
Пам’ята, як ішли ми удвох, молоді.

Як – рука у руці, як – зоря на лиці,
І сама ти цвіла в тій речистій безмовності.
Крізь примерхлість сивин – переіскрює молодість:
Через балку – місток... і рука у руці...

Хай зимові світанки стрічаєм не ми
На каміннім отім, віковім, з допотопності,
Але вірю, що наше безмов’я – повториться
На каміннім містку в сповиточку зими.

 

 

Південний Хрест

Від українських рушників і страв –
І від проблем, які і в нас і з нами,
Коли Народний дім відклекотав,
Ми вийшли в ніч подихати зірками.

Південний хрест водій нам показав,
Сіяв - бринів над головою прямо.
І хтось про Віз Чумацький спогадав –
Там, за морями, за материками.

Кого з нас не приваблює підтекст,
Я теж ним хворий, ніде правди діти.
Одначе тут не будемо темнити:
Не одному в уяві ж бо воскрес
Далекий край, кому вони є діти,
Хто в чужині несе Південний Хрест.

Сідней, 1989

 

 

В заплаві

В заплаві, не навчившися літати.
Від спеки очманівши опівдня,
На листі всуціль злеглого латаття
Дрібоче по-хлоп’ячи каченя.

Настане час – і затріпоче в леті, –
Голодний коршак, спробуй, дожени!..
Гніздо осиротіле в очереті
Заснуло до майбутньої весни.

 

 

Папугопес

В зеніті сонце зомліває. Парко.
Найлегший подих вітру – благодать.
А на ослонах в сінгапурськім парку
З усіх усюд мандрівники сидять.

Ось какаду по телефону шпарко
Взявсь не на жарт когось там пробирать.
Зі скриньки дзьобом витягає картку,
При цім зумівши – колір угадать.

Він – музикант, на це осібна ставка,
І в баскетбола грати він мастак.
– Ну, молодчина! – усміхнеться всяк.
Але найбільша для людей забавка,
Що какаду ще й по-собачи гавка...
Та я при цьому не сміюсь однак.
Сінгапур, 1989

 

 

Дорожній ескіз

Угледиш, бува, край доріг степових,
Ще, може, відтак і насниться:
Корови пасуться — і тіні від них
Скубуть підосінню травицю.

2001

 

Автор: 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)