Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Дорога до себе
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Йосип Файчак. Світ вирує
Микола Василенко. Архітектура планиди
Микола Братан. Їде батько Махно
Їде батько Махно
Драматична версія
2000

Діячі

Нестор Махно
Галина - його дружина
Лев Задов - начальник контррозвідки у війську Махна
Іван Сахно - повстанець
Павло Гашенко - червоноармієць, відтак повстанець
Кость Блакитний - отаман протибільшовицьких повстанців, командир "Степової дивізії"
Віра - розвідниця "Степової дивізії"
Сашко Романюк - молодий повстанець, "степовик"
Георгій Знайда - чекіст
Баба Орина - пупорізка
Надія Рибка - буфетниця херсонської ЧК, відтак куховарка "степовиків"

Діється на терені Херсонщини в 1919-20 роках

Місце перше

Хата баби-пупорізки, в якої квартирує Віра. Молода квартирантка сидить за столом, в'яже хустку. Гоша Знайда колінкує перед нею, пристрасно клянучись.

Знайда: Прошу, молю, благаю, мила Віро: Хоч слово, хоч півслова, півсловечка, В якому б мені зблиснула надія, Інакше сенс моє життя втрача! Віра: Цікаво, навіть дуже, пане Гошо… Знайда: Та ж я не пан - товариш. Це - між нами: Я, щоб ти знала, чоловік не простий, Не той, за кого тут мене вважають, Хоч я служу сьогодні в повіткомі, - Звання у мене зовсім, зовсім інше… Віра: Кажи, продовжуй, що ж бо ти замовк. Знайда: Але ж нехай місток довіри спершу Між нас проляже, певний і тривкий, Тривалий, сиріч, на весь вік, до скону. Віра: Жорстоке слово, аж судомить, - скін. Знайда: А я до нього звик уже, зізнатись, У нас конають що не божий день, - На палях, поправніше, на пляшках, Під краплепадом… Віра: Це ж бо як? Знайда: А просто: Прив'язують до стінки бузувіра, А зверху, сиріч, ізгори, - водичка На тім'я щохвилини - кап-кап-кап… Від цього "кап" і настає - капець! (Дико сміється). Віра: А ти веселий, Гошо, чолов'яга. Це смерть людська так веселить тебе? Знайда: Не завжди. І мене, бува, судомить, Коли з людини шкіру - на паси. Воно хоч і пани, хоч буржуяки, Але ж і їх буває часом жаль… Звичайно, треба серце приневолить, Щоб не подати й виду на те жалля, Інакше-бо й мене притьмом скарають. Віра. Скарають, Гошо, ох, скарають… Знайда: Хто? Віра: Кого ж ти щойно мав на оці? Знайда: Ні, Не вір мені, не слухай цих базікань, Ні з кого ми паси не деремо, Ніякий я не… Віра: Справді, ти ніякий. Ось ті, чий скін звеселює тебе, То - інша справа, то ж бо інші люди. Знайда: Так ти - за них? За буржуїв? Невже?! А з виду - достеменно, як Наталка- Полтавка, сиріч, небагата й проста. Віра: Ні, я багата. Знайда: З куркулів? Віра: Багатша. Знайда: З поміщиків? Віра: Іще багатша. Знайда: Жарти. Багатших за Фальц-Фейнів не буває, - Я, правда, у Мордвинова служив, У-у, я цього власноруч би зарізав В будинку Рабиновича в Херсоні, - Такий же й дім Тюльпанова, до речі, - Але ж утік Мордвинов за кордон. Віра: То ріж мене. Плюндруй, пали, знекровлюй Багатство, що ціни йому не скласти. Знайда: Яке багатство? Що на оці маєш? Віра: Та ж Україну - найсвятіший скарб. Знайда: Наївна ти, Віруню, ой, наївна. Он вождь пролетарів усього світу Сказав: "Мені плювати на Росію", А на Вкраїну й поготів - плювати. Віра: І ти хотів би, щоб місток довіри Проліг між нами? Знайда: Хочу й завжди буду Хотіти. Віра: Прірва, Гошо, поміж нас. Комусь із нас в провалля шурхотіти, Як не сьогодні, то в прийдешнім часі, З цим не жартують - в матір не плюють! Знайда: Але ж, кажу… Віра: Ніякого "але"! Ти на коліна став би перед нею, Страждальницею нашою. Як мати, Вкраїна, може, й вибачить тобі… Знайда: Більшовики не колінкують! Віра (не без співчуття): Дурень! Знайда: Ти обережніш, чуєш! Віра: Це погроза? Знайда: Це засторога. Що б там не було, А я таки до тебе не байдужий, Отож-бо неоднаково мені, Як із тобою поведеться доля. Віра: Я власній долі, хлоню, не корюся, Уже ж ми з нею поладнуєм якось. Увійшла хазяйка квартири. Орина: Полуднувати будете? Вже час. А то ви за сперечками своїми Й вечері не завважите. Знайда: Ви чули, Про віщо ми тут щойно говорили? Орина: Не чула, а здогадуюсь. Знайда: Про віщо? Орина: А ти мене, будь ласка, не допитуй, Я не таких допитувачів знала. Чи ти Махна в житті своєму бачив? А я недавно зріла, як тебе. Спочатку теж допитував, сердитий, Хто я така, яку шаную власть. А потім став достоту, як дитина: "Бабусенько, голубонько, рятуй!" Його дружина, матінка Галина, Дитя, шалена, зачала знічев'я, - Яке ж в розгулі буде материнство? Тож мусила я, що вже тут подієш, Запомогти їй - зілля заварити, Після якого - хай простить Господь - Пологів не буває… Отаке-то… Знайда: І що ж Махно? Орина: Вдоволеним зостався. Одначе ж і лютився, наче звір, На ворогів, котрі, мовляв, повинні У тому, що дитя не народилось, - Він, мовже, й прав, одначе ж сам який - Стосот народжень вбито із-за нього - Страшний він чоловік, хоч і мізерний. Віра: А як жона - невдатна породілля? Вродлива, кажуть, і така рослава, Що Батькові Махну для цілування Доводиться ослінчик підставляти. Орина: Не зріла, як цілуються вони, Чи й взагалі цей звичай визнають, Можливо, тільки й знають: зачинати Дітей не в пору. Знайда: Кажуть, він пиячить? Орина: Не знаю, я із ним не чаркувалась (Показує на хустку) Одарував мене, не потаю, Здається, нескупий він чоловік. Одначе в нього й щедрість непривітна. Не знаю, що за чари в ньому є, А тільки він Сашка, мого онука, Принадив чимсь - поїхав разом з ними, З махновцями, - немає і понині. За вікном - гук, музика, співи. Знайда: (метнувся до вікна): Весілля? Свайба? Орина: Не інакше, він. Мені уже музика ця знайома… Знайда: Сюди простує молода. Віра: У неї Хода хистка й кавалерійські ноги. Знайда: Це що - вертеп? Віра: Якщо цей світ - вертеп, То ти, либонь, таки не помилився. Входить Махно, наряджений в молоду. Махно: Орино Спиридонівно! Шановна! Просили батько-мати на весілля І я прошу. Орина: Свят-свят! У лицедії Подався той, хто в людях сіє жах. Махно: А я їх веселю, щоб не жахались! Та ж я не звір, я людську душу маю, Що не чужа красі. Ось так, бабусю. Орина: Ачи ж така я вже стара, онучку? На себе глянь - на вигляд наче дід, Хоча і нарядився в молоду. Махно: Які ми горді!.. Хто це тут з тобою? Більшовики? Петлюрівці? Шкуровці? Орина: Навикнув бачить ворога у кожнім, Хто не з тобою, хто не з Гуляй-Поля. Махно: Не ображай мою отчину, прошу. (Знімає наряд молодої) Є Гуляй-Поле, є Гуляй-Країна, Анархія - єдина в світі сила, Що від біди простолюд порятує, Це я кажу, усім відомий Батько, Таких, як я, - завважив сам Бакунін, - В Росії мало. Взагалі - один!.. Тож я питаю: хто вони, ці двійко? Їм довіряти можна ачи ні? Орина: Моя небога і її кавалір. Знайда: До речі, швець. Вам чоботи ж потрібні? Махно: Ти звідки знаєш про потреби наші? Чи хочеш з Левом Задовим зустрітись? То я тобі не заздрю наперед, Нівроку, революція - не свайба. Орина: Чорти б ту революцію забрали! Ти де подів, скажи, мого Сашка? Махно: Онук воює. Тільки не у мене. Переметнувся десь до жовтосиніх. Ми дезертирів судимо на смерть, Але твого Сашка не покарали, Зважаючи на добре твоє серце І вмілі руки. Я людина вдячна. Пішли б ви куди-інде, молодята, Не заважайте матінці Галині Бабусю-рятівницю привітати. Входить Галина Кузьменко. Обіймає Орину. Галина: Доволі гри. Саме життя на сцені. Бабусенько, спасителько моя, Прийміть щонайсердечніші вітання І скромний дар: кохтину та спідницю. Орина: Спасибі. Від спідниці не відмовлюсь. Бо скоро вже світити буду гузном. Оце така тобі Гуляй-Країна. Махно: При чому тут, одначе, анархісти? Уся біда від комуністів, від Петлюрівців, денікінців. А ми, Сказав же вам - єдина в світі сила… Орина: Ще, може, скажеш: буде - Гуляй-Світ? Спаси й помилуй, Боже. Махно: Не спасе! Як він у Мелітополі недавно Не врятував попа од злої кари - Живцем спалили в топці паровозній. Орина: Твої катюги? Махно: Не катюги - хлопці, Яких той піп агітував за німців, Обстоював, бач, націю культурну, Нехай, мовляв, орудує над нами. Був підлим провокатором той піп! Орина: Але живцем - у топці… Бузувіри! Махно: Бабусю! Міру знай! Бо я хороший Буваю, їй же право, не всякчас. Галина: Подумав би спочатку, чим хвалитись: Попа спалили. Махно: Ленінську пораду Виконую: чим більше їх вбивати, Тим краще. Орина: Ленін радить отак-о? Не може бути! Махно: Може бути! Є! Славетний обер-кат його Дзержинський За пояс Лева Задова заткне. Більшовики уміють крівцю лити, Ще більше вдатні, аніж грішні ми. Галина: Кінчай-но мітинг, Несторе. Махно: Кінчаю. Давайте щось придумаєм на стіл - Я зголоднів. І вихилив би чарку. Галина: Ніяких чарок! Орина: Кістка в горлі стане Опісля того, що від тебе вчула. Махно: Шкода, що в Бога я не вірю змалу, А то прощення б в нього попросив За те, що так з попом негарно вийшло. Не я, однак, його у пломінь кидав, - Безбожників, крім мене, повно в світі, Що кров'ю умиваються опісля Благочестивих ревних молитов… Галина: Ти неможливий, Несторе! Мислитель!.. Направду пообідати б годилось. Іван Сахно підстрелив зайця вчора, Сьогодні пригостити обіцяв. Це ж треба: в око з револьвера вцілив!.. Сахно (заходить): Як мовлять, хліб і сіль у цьому домі. Орина: Були. Все продрозверстка підмела. Сахно: А ми її, даруйте, замели. І хліб, і сіль, і сало повертаєм, До цього ще ж і зайця додаєм. Пробач нам, Батьку, є і самогон. Їй-бо, купив. Дозволь хильнуть за тебе І, звісна річ, за матір за Галину Й за вас, бабусю… Як зовуть, не знаю, Але, я певен, добра ви людина, Раз Батько наш цей дім не обминув. Махно: Ну, ти, Сахно, і говіркий, їй-право, Іще й не пив, а - розв'язав язик. Сахно: Де ж побалакать, як не за столом. А то здебільша у сідлі, в сідельці Вдень і вночі - не тільки що їси, Ба навіть спиш. Галина: Ну, спиш таки частіше, Зізнайся, під парканом чи в калюжі. Бабусю, прошу, випийте за волю, За світлу долю. Орина: Чи коли діждемось? Усе життя на щастя сподівайся. Літа ж промчать, мов коні воронії, І тільки пил та марево-юга… (Випила чарку). Та і гірка ж, достоту, як життя. Благаю тебе, Несторе, як сина, - Не лийте крові. Махно: Але ж нашу - ллють! Галина: Іще ж і як. Не жалують, бабусю, - І кайзер, і Денікін, і Петлюра. Махно: Вбиваєм глитаїв і офіцерів, Бо це ж таки вони, служаки царські, Мене, було, намислили убити, Гаразд, що я їх намір розгадав. Сахно: А мало нас поміщики гнітили?! Тож мушу я помститися за болі Свої й народні. Маю вже дві рани. І третя буде. Орина: Чи ти бач, вояка. Махно: Йому б земельку ревно пантрувати, А він воює. Час такий, бабусю, - За волю кров'ю маємо платити. Сахно: Ну, як моя зайчатина? Орина: Та ж знатна. Невже таки забив із револьвера? Сахно: Я їх з рогатки у маленстві бив. А з револьвера - запросто вціляю. Махно: Ну, годі тобі хвастати, Іване. Галина: І пити теж. Лиш звечоріє - в бій. Шкуро не вельми в смерку добачає. Увійшов Лев Задов, з ним - Кость Блакитний. Задов: Смачного, Батьку. Галина: А всім іншим? Задов: Теж. Але нема часу на етикети. Парламентарій завітав до нас. Розмову хоче мати особисту - Як це сказати? Блакитний: Конфіденціальну. Задов: Атож. Я так збагнув: це - рандеву. Махно: У нас немає тайни від народу. Сідай до столу з нами, чоловіче, Поїж і випий, - здорожився, певне. Блакитний: Спасибі. Я, їй право, не голодний, Махно: То вихили чарчину. Блакитний: Я не п'ю. Хіба що радо молока скуштую. Махно: Святенник, бачу… Хто ж бо ти такий? Розповідай, із чим до нас прибився. Блакитний: Давайте все ж віч-на-віч поговорим. Махно: А якщо я розмови не бажаю? Якщо звелю своїм орлам… Блакитний: Шулікам. Махно: Та ж розстріляють запросто! Блакитний: Не треба Мене лякать. Я Степовий-Блакитний. Очолюю повстанців, як і ви. Махно: Приємна зустріч. Що ж від нас вам треба? Ви ладні приєднатися до нас? Блакитний: Ні, навпаки. Махно: Не зрозумів, ясніше. Блакитний: До нас повинні приєднатись - ви. Під нашими боротись прапорами. Махно: Це ти говориш Батькові Махну??! Щоб я зміняв анархію - на що?! За що б'єтесь, яка ж у вас програма? Блакитний: Б'ємося ми за вільну Україну. Махно: Знайома пісня. Задов: Написав Петлюра. Бо ж він - писатель. Блакитний: Написав народ, Який віки носив імперські пута. Тож час настав і збутись їх. Махно: Не вийде. Народові до ваших мет байдуже, Йому ви дайте їдла і питва, А Україна - лише звук пустий. У мене з отаманом Горобцем - Петлюрівцем - була розмова щойно. Не вийшло спілки. Різні в нас шляхи. Ось так, панове націоналісти. Пролетарі не мають батьківщини - Читав, напевне, Марксів маніфест. До речі, Ленін, яко більшовик, Сказав, що на Росію - наплювати. Блакитний: Ах, Несторе Івановичу, Батьку Махно - експлуататорів гроза! Де і коли, скажіть, ви розминулись Із рідною землею? Махно: Вибачайте, Я на землі своїй тримаюсь твердо. У вас, навспак, позиція хистка. Про глитаїв клопочетесь, достоту, Як Скоропадський, кайзерів підхлібник. Ще гетьманом назвався, та ж холуй! А те, що ви так запопадно мову Над волю вольну ставите - це мудро? Чи заговорять всі по-українськи, Як онде в нас - інтернаціонал? Задов: Дванадцять націй - як одна сім'я. Я, ік приміру, іудей. Мені ж бо За Україну битися не личить, Так само й за Ізраїль - де він є? Свобода, воля - наша батьківщина, Мій родич Маркс - він, безумовно, прав. Блакитний: А мій Шевченко, не читавши Маркса, Полишив нам безсмертний заповіт: Я так її, я так люблю Свою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю. Орина: І то свою, а не чиюсь безвинну. Махно: Бабусю, у політику не стряньте, Це надто вже брудна й невдячна справа. Блакитний: Залежно, хто її сьогодні творить, Якими і умами, і руками. Махно: Тебе питаю, Задов, ти кого Привів сюди?! Задов: Блакитний… Я згадав! Це ж він призовників в Олександрії Забунтував під носом у ЧК! І замість того, щоб служить Росії, Радянській владі, він за Україну, За самостійну, їх повів на бій. Супроти комуністів. Махно: Це похвально. Хоч самостійність я не визнаю, Бо не Грушевський, бо не Яворницький - Мені Крапоткін був і є вождем. І сам я вождь! Блакитний: Виходить: самостійник. Задов: Не ображати Батька! Галина: Закінчили Дискусію, чи, справді, рандеву? У мене тост, панове. За Вкраїну! Вкраїнка я, хай Задов вибачає, Та і Махно - чи родове Міхненко - Не іудей, не турок і не грек, Це не всесвітній - гуляйпільський рід, Який собі ціну, одначе, знає. Махно: Тож сватать в самостійники - намарне! Галина: Хіба тебе засватаєш, невіста? Махно: Кінчаймо цю комедію. Блакитний: Це драма, В якій ми всі до 'дного - лицедії, І ролі нам виписує доба, Крута, шалена, та й, либонь, безумна. Війна ж бо громадянська - божевілля Народу, чиїм іменем усі Ми козиряєм. Махно (після паузи): Ти мені скажи, Я хочу знати: Чорний Ворон - з вами? Блакитний: У нас. Полком командує. Махно: Відступник, Продажний пес! Галина: Навіщо ж так брутально? Відважний, відчайдушний командир, Повстанець, що усі ми ним гордились. Блакитний: Привіт палкий він вам передає, Від серця радить: встаньте за Вкраїну! Інакше як вона вас нарече? Махно: Співається у пісні недаремно Про те, що - "Чорний ворон, я не твій"… Блакитний: Але ж і він, скажу я вам, не ваш! Подумайте, помисліть, розміркуйте, Куди-то вас анархія веде. Махно: Подумаєм. А Задов хай зміркує, Хто спрямував до нас оцього пана, - Чи ж часом не бабусина небога? Задов: Яка? Махно: Проспав недремно-пильний Задов! А де подівся швець? Скажи, кому він, Як той мовляв, тачає переди? Галина: У всьому тобі видиться ошука. Махно: Бо так і є! У мене вовчий нюх! На коні! В путь! Бабусю, вибачайте. (До Блакитного) Як німці кажуть, ауф відерзейн, А можна й "до побачення" - по-наськи… Задов: Ще стрінемось, добродію Блакитний! Як не на цьому світі, то на тому! Сьогодні в нас дороги з вами різні. І те скажу - підказує мій нюх - Задавить самостійників Москва, Як у віках нещадно їх давила. Блакитний: Боятись вовка - не ходити в ліс… А ми таки пішли в ліси й діброви, Піднімемо журну калину в лузі, І матір Україну розвеселим! Махно: Наївна мрія! І к тому ж - блакитна… На коні! Вирушаєм у виправу, Як запорожці в сиву давнину!.. Цілує бабу Орину. Та витирається після цього хусткою. Сахно (прочумався): Що? Га? Засада? Де моя гвинтівка?! Ге, я не заєць, не вполюєш спроста! (Співає) За матір за Галину, За батька за Махна!..

Автор: 

Сторінки

Персоналії: 
Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)