Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Уламки імперії
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Микола Братан. Сузір'я Плеяд

Жулинський М. Серцем стояти за рідний край // Вісник Таврійської фундації (ОВУД): Вип. 10. - К.-Херсон: Просвіта, 2015. - С.224-227.

 

Серцем стояти за рідний край

Вік його поважний. 1 травня 2015 року Миколі Василенку виповнився 91 рік. Ходити поетові важко, бо минулої зими впав на льодовій доріжці до поштової скриньки і травмував ногу. Але є і приємні пригоди. Херсонська, а Микола Олександрович проживає в Херсоні, міська патріотична доброчинна організація з нагоди його 90-річчя надала кошти на видання його поетичної книжки “Катреновий телескоп”. Наклад – мізерний. 150 примірників. Але поет щасливий. Бо вірить, що завдяки цій книжці він не пастиме задніх в активному процесі державотворення у наші неспокійні часи, коли українське суспільство утверджує себе нацією – міцною, європейською, цивілізованою. Вірить, що його поетичне слово посилить патріотичний дух тих, хто вийшов на поле брані з цинічним, злостивим агресором. І вірить не без підстав. Бо його катрени, а саме ці чотиривірші, які ввійшли до нової книги Миколи Василенка, звучали на Майдані в Херсоні – знайшли відгук у молоді, хоча значна частина була написана ще півстоліття тому. Жалкував, що за станом здоров’я не стояв на Майдані і свої катрени сам декламувати не міг. Проте радів, що його поетичні мініатюри не втрачають гостроти співпереживань за долю рідного краю і знаходять відгук у настроях і переживаннях нового покоління України. Актуальність звучання катренів багато в чому зумовлена експресивним поетичним словом, яке заряджене його особистісним драматичним світосприйманням.
Миколі Василенку судилося пережити важкі роки колимської каторги, де йому доводилося “в шорах своє слово тримати”. Але і там, у Заполяр’ї, де він із 1947 по 1955 рік, хоча й страждав, але гартував свій дух та розум, жив надією на вивільнення України з московських пут. Це тоді, в 1951 році, перебуваючи в сталінських концтаборах, молодий каторжанин напише. Вірніше, створить і запам’ятає:

Навколо марища самі:
Пурга… вівчарки… дроття зони…
Сумують в’язні у тюрмі,
Співають п’яні фараони.

“Так уже сталося в моєму житті, що на Далекій Півночі, Інта, коли в режимному концтаборі політичних в’язнів я відбував свій термін ув’язнення, почав писати вірші короткої форми – катрени. Вони сподобалися мені тим, що їх легко можна було запам’ятовувати, “ховати в голові” від табірних явних і таємних наглядачів. Такої форми віршів спорадично писав і на “свободі”, – поділився спогадами Микола Олександрович в одному з листів.
І досі Микола Василенко не може позбутися відчуття немилосердного холоду, у снігах бачить себе за колючим дротом у тюремному лахмітті, з ранами на ногах і важкою киркою в руках і дивується, що і там, у зоні, без вісток із дому, він не знесилився духом, бо відчував, що його “до себе кличе мати-Україна”.

Душа розіпнена… Щоднини
Іду уже багато літ
Крізь довгу ніч до України
У свій майбутній вільний світ.

Оті “сонячні гасла свободи”, якими в’язень сталінських концтаборів зігрівав свій розум і душу, не давали зневірі визріти, зневолити жагу життя і ослабити віру в неминучий розвал “імперії зла”. Хоча й з’являлися – напливали в поетичні рядки емоційні інтонації, породжені цинічним торжеством злої імперської сили, “без міри жорстокої Москви”, проте це були лише короткі миті розпачу, на зміну якому неминуче приходили гнів і надія на повернення додому, до творчої праці.

Невже увесь я відданий на муки
І буде чорний до останку вік?
Невже мої робітні чесні руки
Не сипатимуть збіжжя у засік?.

Катрени Миколи Василенка емоційно чутливо відтворюють складні морально-психологічні стани, різноманітну гаму почуттів і переживань табірного в’язня, а згодом – і людини “поза ґратами”, проте не вільної на так званій свободі. Криваві події в Чечні відлунюють у його душі болем і співпереживанням:

Кремлівський злочинець убив моє літо:
Багато гарячої крові розлито.
В глибокій скорботі, де лісу межа,
Лама собі руки і плаче душа.

Унаслідок діалогічних відношень поета і світу поступово моделюється панорама дійсності як форма вираження авторської свідомості. У цій картині сучасного світу домінує політичний сегмент ліричного самовираження, завдяки якому повніше розкриваються інтенції автора. Микола Василенко особливо чутливо, з публіцистичною прямолінійністю реагує на конкретні суспільно-політичні явища і процеси, іноді надто поспішає вступити у внутрішній діалог із конкретним або уявним опонентом і тоді агітаційно-лірична патетика починає домінувати. Та поета можна і слід зрозуміти, бо він був зневажений і знедолений цією антигуманною тиранічною владою, то ж душевні травми не загоїлися, душа важко відтаює після зони, а свідомість болісно травмує агресивна жадібність “невситного Кремля”.

Кривавиться сусідова земля.
Це справа рук невситного Кремля.
Загарбавши півсвіту, у Кремлі
Планують стати владцями Землі.

Цей катрен 1968 року написання пророчо проектується на сьогоднішні дії путінської Росії, а головне, що імперська суть Кремля незалежно від форми правління в цій країні була незмінною від фактичного проголошення незалежності Московського князівства за Івана III до путінського режиму з його анексією Автономної Республіки Крим та агресією на Схід України.
Микола Василенко не лише в численних катренах, але в інших поетичних формах – ронделях, хокку, епітафіях (цикл “Вінок надгробних написів”), баладах (цикл “Каравели балад”), притчах, у поезіях, об’єднаних назвою “Автографи пам’яті”, постає в кількох внутрішніх “я”, серед чільних – “я” автобіографічне, сповідальне і споглядальне і “я” патріотичне, національно свідоме. Проте ці творчовиповідальні іпостасі трудолюбного митця органічно єднаються і органічно виражаються в його поетичних книгах “Небовий ключ”, “Очна ставка”, “Жменя дощу”, “Архітектура планиди”… До речі, попередня, перед “Катреновим телескопом”, поетична книжка 2011 року опублікування “Тавровані зоряниці” тим цікава і значима, що вперше Миколі Василенку пощастило оприлюднити значну частину тих поезій, які понад півстоліття зберігалися у шухляді поета. А ще в Миколи Олександровича є історичний роман “Уламки імперії”, правда цей твір побачив світ, опубліковані оповідання та повісті “Довга дорога з тунелю”, том перший щоденникових записів “Курай для пожежі”, віршовані казки “Жариста шабля”, “Усе царство за коня!”, “На горі стояла хата”, багато перекладів із іноземних мов…
Відкрита маніфестація своєї громадянської позиції, патріотичних почуттів, рішучого, засобами сатири, іронії, гротеску, часто памфлетного осуду фальші, зла, політичної мімікрії, підлості й брехні засвідчують стратегію непоступливого обстоювання поетом своїх ідеалів, “вирощених” боротьбою за збереження свого національного “Я” в нестерпних умовах виживання та глибокою вірою у здійснення цих ідеалів.

Не буду лукавити – серцем стою
За край свій у студень і в днину погожу.
Я батьківську землю і небо люблю,
І скільки б не жив – розлюбити не зможу.

Що ж, хоч у нашого поета і сива голова, але серце не віджаріло – стоїть твердо за український край і все частіше згадує ранки степового дитинства, милого Білобережжя, яке любіше всіх близьких і далеких берегів.
Поетичні рефлексії Миколи Василенка, його образні самовираження часто “огорнуті” в лірично щемливі настрої, нерідко з інтонаціями журби, суму, але не розпачу, не зневіри. Бо вірив тоді, в заґратованій Далекій Півночі, вірить і тепер, коли, як висловився поет, “кремлівські шакали й гієни / Догризають печінку мою”, що його народ виборе свій щасливий час, випрямить свій похилий стан і побудує спільно Український Дім.

Будуймо спільно Український Дім –
Своїх надій і волі охоронця.
Він мусить бути до душі усім.
Будуймо Дім із вікнами до сонця.

Нехай ще багато-багато літ запливає, як хвиля дзвінка, рідне образне слово в серце поета і світить людям, щоб не губилася в імлі надія на світло.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)