Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Побите серце
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
Наталя Коломієць. Я щаслива
Бериславщина. Рік 1904
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3

Немченко Г. Театр корифеїв і Південна Україна // Вісник Таврійської фундації: Вип. 6. — К.–Херсон: Просвіта, 2009. — С. 72-95.

Театр корифеїв і Південна Україна

…Живе ще слово українське…

Микола Садовський;

 

Зрозумійте: ви, всі українці, маєте пишатися –
не було такого театру ніде, ні в Росії, ні в Європі…

В.Немирович-Данченко

 

Життя і діяльність корифеїв національного театру тісно пов’язані з різними куточками українського Причорномор’я. Насамперед, звичайно, ідеться про Херсонcьку губернію як малу батьківщину цього визначного мистецького явища. Поряд з цим видатні режисери, актори, драматурги залишили свої золоті сліди й у Таврії, на Запоріжжі, в Приазов’ї, на Кубані та Дону – по всій тогочасній Південній Україні, несучи в маси рідне слово, прищеплюючи відчуття належності до нації Сковороди і Шевченка, Куліша і Франка. Імена Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), Марії Заньковецької (Адасовської), Панаса Саксаганського (Тобілевича), Миколи Садовського (Тобілевича), Марії Садовської-Барілотті (Тобілевич), Ганни Затиркевич-Карпинської (Ковтуненко), В’ячеслава Потапенка, Івана Загорського (Подзікунова), Любові Ліницької, Федора Левицького, Ганни Борисоглібської (Сидоренко-Свидерської), Дмитра Гайдамаки (Вертепова), Онисима Суслова, Северина Паньківського, Костянтина Ванченка, Єфросинії Зарницької (Азгуріді), Олександри Віриної (Колтановської), Івана Мар’яненка (Петлішенка) назавжди залишились у розмаїтій мистецькій історії цих регіонів. І сучасні майстри сцени часто згадують немеркнучі уроки цих великих артистів, котрі передаються від покоління до покоління в професійних та аматорських театральних колективах Одеси і Херсона, Миколаєва й Сімферополя, Кіровограда й Краснодара, Тирасполя й Таганрога, Запоріжжя й Маріуполя, Севастополя й Ростова-на-Дону…

 

Марко Лукич Кропивницький

 

Один з засновників театру корифеїв Марко Лукич Кропивницький народився 22 травня 1840 року в селі Бежбайраки (нині – с. Кропивницьке) Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Дитячі літа і юність славетного митця пов’язані з різними куточками цього південного краю. Окрім Єлисаветградщини, це й Вознесенщина (м.Вознесенськ, с.Дмитрівка), Доманівщина (с.Олександрівка, с.Молдавка), Арбузинщина (с.Катеринівка), де він “здобував знання рідної мови, традицій, народної моралі” [1, с.40].

Письменницький дебют митця пов’язаний з Одещиною. У 1871-1873 рр. М.Кропивницький заявив про себе публікаціями в періодиці саме Південної України. Це були матеріали різного плану. В одних він виступав як публіцист, в інших як письменник: “Письмо в редакцию” (“Одесский вестник”, 1871, № 255), “Жестокому фельетонисту” (“Новороссийский телеграф”, 1871, № 264), “За сиротою і бог з калитою, або ж несподіване сватання. Водевіль в одній дії” (“Новороссийский телеграф”, 1872, № 110, 112), “Помирились. Жарт в одній дії” (“Новороссийский телеграф”, 1872, № 162, 164, 169). Друкувався М.Кропивницький у причорноморському місті й пізніше. Зокрема спробував свої сили в царині прози публікацією “Рассказ о турецкой войне, привезенный малорусом в Одессу”. До тексту цього оповідання, яке видрукувала газета “Одесский вестник” (1877, № 53), було вмонтовано й вірш “Турецька війна з слов’янами”

 З 1871 року протягом цілих десятиліть тривало життя М.Кропивницького на сцені. Про початки своєї сценічної кар’єри та тогочасні умови артистичної праці митець наводить такий спогад, що закарбувався в його мемуарах “За тридцять п’ять літ”: “Прослуживши на державній службі дев’ять років і бувши вже секретарем Бобринецької городської думи, я, як кажуть, покинув “печене й варене”, подав в одставку, переїхав в Одесу, де й дебютував у народнім театрі графів Моркових і Чернишова в ролі Стецька (“Сватання на Гончарівці”) 13 ноября 1871 року.

Український театр тоді був при “посліднім іздиханії”, тільки де-не-де аматори інколи грали раз на рік “Наталку Полтавку” або “Назара Стодолю”, як-от: в Олександрії, в Єлизаветі, в Херсоні. Справжні ж трупи нехтували ним, і самі актори з українськими прізвищами поховались за псевдоніми, то за ових, то за євих…” [15, с.104].

Народному театрові в Одесі митець віддав чимало своїх сил та енергії. Але прослуживши в цьому сценічному колективі три сезони, М.Кропивницький вирішив його залишити. Саме в цей період він здружився з М.Аркасом, який ще студентом Новоросійського університету в Одесі пробував свої сили на сцені, займався збиранням фольклорних скарбів, а затим написав і лібрето, й музику до опери “Катерина” (за поемою Т.Шевченка).

У середині 1870-х років М.Кропивницький неодноразово виступав у губернському Херсоні. Хоча спогади про такі приїзди досить невеселі та похмурі. Ось як згадує М.Кропивницький про одні з таких гастролей – початку 1875 року – у тих же мемуарах: “На зимній сезон поїхав я в Херсон до антрепренера Медведєва (Свірщевський) за режисера. І з цього города мені так не повелось, що хутко витрусилося з кишень усе, що було придбано “в Одесі та в Черкесі”…

В цім городі була вибрукована абияк одним одна вулиця, а останні топились у багнюці. На одній з таких вулиць був і театр, перероблений з жандарської стані. Зима, як на лихо, трапилась гнила, і як почались дощі з осені, то лили аж до різдва; а з кінця січня знов лили до великого посту. Спектаклі одстрочували, бо ні пройти, ні проїхати; антрепренер утік, звинувативши трупі до п’яти тисяч, і нас двадцять сім чоловіка сіли, “як рак на мілі”…” [15, с.110].

Хоча після 1889 року, коли з’явилось нове приміщення театру в Херсоні, гастролі у цьому губернському місті стали значно приємнішими для заїжджих артистів.

Довелось М.Кропивницькому попрацювати й на кримській землі. “Зимовий сезон 1876-77 р., – потверджує він у мемуарах “За тридцять п’ять літ”, – служив я в Сімферополі, у Л.Яковлєва, з дебюта в ролі городничого в “Ревізорі”. Там на половині сезону діло зовсім упало, Яковлєв зрікся антрепризи, не доплативши силу грошей акторам, за що віддав трупі на увесь сезон бібліотеку, костюми, декорації і всяку всячину… Але це не помогло, бо і в Сімферополі роз’ярився смак до оперетки… Організувалась з місцевих театралів, – між котрими був і Чехов, агент драматичних списателів, – дирекція і запровадила оперетку. Сказано – зроблено. Настановили мене за режисера…” [15, с.116].

Зустрічав Крим видатного театрального діяча і в 1886, і в 1889, і в 1891, і в 1896 роках (Сімферополь, Севастополь, Керч, Ялта), про що свідчать захоплені відгуки на сторінках тогочасних місцевих газет “Севастопольский листок”, “Крымский вестник”, “Южный край” та краєзнавчі розвідки сьогодення [10]. Так, у 1889 році М.Кропивницький виступав у цьому регіоні “зі своєю власною трупою, до якої входило багато відомих тоді українських акторів, зокрема, Затиркевич-Карпинська, Ліницька, Суслов, Левицький, Карпенко, Максимович, Загорський, Зарницька, Сластіна-Суслова, Немченко та інші” [10, с.85].

На початку 1880-х рр. з ініціативи режисера й актора М.Кропивницького, що належав до російської трупи Г.Ашкаренка, було порушено клопотання про дозвіл постановки українських п’єс. Міністр внутрішніх справ Росії Лоріс-Меліков, як не дивно, пішов на зустріч і задовольнив таке прохання. Але дозволялось виставляти п’єси українською мовою лише разом з російськими постановками. Тож після заборон 1876 року настали вільніші часи. Цим скористалися ентузіасти національної театральної справи.

 М.Кропивницький надіслав листа М.Старицькому та М.Лисенкові з проханням посприяти трупі Г.Ашкаренка в гастролях у Києві. У результаті клопотань і переговорів, які оперативно провів М.Старицький, антрепренер російської трупи Іваненко запросив ашкаренківців для виступів у приміщенні театру Бергоньє. У січні 1882 року в Києві почалися вистави цього колективу за участю М.Кропивницького та М.Садовського. Поряд з російським репертуаром трупа Г.Ашкаренка запропонувала публіці й українські спектаклі. 10 січня 1882 року в Києві тріумфально минула постановка “Назара Стодолі” за Т.Шевченком. Роль Хоми Кичатого майстерно зіграв М.Кропивницький, а в ролі Назара виступив М.Садовський. Тому саме цю виставу часом вважають початковим етапом у творенні театру корифеїв. Хоча датою народження цього мистецького феномену доцільніше вважати жовтень 1882 року. А тоді, у січні 1882 року, ашкаренківці з великим піднесенням виставляли одну за одною п’єси “Москаль-чарівник” І.Котляревського, “Шельменко-денщик” та “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка, “За Немань іду” В.Александрова, “Гаркуша” О.Стороженка, “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” М.Старицького,

Протягом весни-літа 1882 року М.Кропивницький провів підготовчу роботу й зібрав власне українську професійну театральну трупу. До неї було запрошено М.Заньковецьку та ряд інших чудових артистів. У повітовому містечку Єлисаветграді (тепер Кіровоград) на Херсонщині 27 жовтня 1882 року відбулась перша вистава новоствореного сценічного колективу – драма “Наталка Полтавка” І.Котляревського. Так народився театр корифеїв. І колискою йому стала херсонська земля. Тож справжньою датою появи українського професійного театру, наголошуємо, слід вважати саме 27 жовтня 1882 року.

Зазначимо, що на Херсонщині М.Кропивницький гастролював досить часто у 1870-1890-х роках. Зрештою, саме в Херсоні він розпочав свою режисерську діяльність, поставивши безсмертну “Наталку Полтавку” І.Котляревського [4, с.81].

Тяжко переживав М.Кропивницький ті цькування та переслідування, яким було піддано українську мову, літературу, театр. Коли в 1883 році на ціле десятиліття театрові корифеїв заборонили виступи на теренах Київського генерал-губернаторства (а це Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Поділля, Волинь), звинувачуючи його в поширенні сепаратизму, то колектив знаходив розраду у гастролях по Бесарабії, Херсонській, Таврійській, Катеринославській, Воронезькій, Харківській губерніях та Донській і Кубанській областях, де переважну кількість населення становили українці, а відтак сприймали з неабияким піднесенням кожну появу визначних митців.

У вересні 1883 року трупа М.Кропивницького та М.Старицького грала в Миколаєві. В новому театрі Монте по Адміральській вулиці глядач мав змогу подивитися 14 вистав. Це були “Наталка Полтавка” І.Котляревського, “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля” Т.Шевченка, “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Невольник”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “По ревізії” та “Глитай, або ж Павук” М.Кропивницького, “Чорноморці” та “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” М.Старицького й ін. З великим захопленням відгукнувся на ці неповторні дійства “Николаевский листок объявлений” від 13 вересня 1883 року: “Театр був повний. Пани Кропивницький, Барілотті, Садовський виконали свої ролі блискуче” [17, с.31].

Весняний сезон 1884 року трупа М.Кропивницького та М.Старицького грала в Придонні. Митцям аплодували Новочеркаськ, Ростов, Таганрог. Від Різдва до посту 1885 року трупа, очолена М.Кропивницьким та М.Старицьким, з великим успіхом виступала в Одесі, але завершення цього зимового сезону принесло розрив між керівниками колективу. Єдине мистецьке утворення розпалось на два автономних. До трупи М.Старицького перейшла молодь, а з М.Кропивницьким залишились провідні акторські сили в особі М.Заньковецької, М.Садовського, П.Саксаганського. Тож зимовий сезон 1886 року трупа М.Кропивницького знову відпрацювала в Одесі, але вже в зміненому складі. Цього ж року відбулися успішні гастролі корифеїв у Миколаєві, про що повідомляли тогочасні газети “Николаевский листок объявлений”, “Южанин”, “Николаевская газета”. Одностайно підкреслювалось високомайстерне виконання ролей знаменитими акторами [17, с.32].

Південь України нерозривно ввійшов як у гастрольне життя корифеїв театру, так і в їхню творчість. Ряд п’єс М.Кропивницького написано на матеріалі з життя та побуту мешканців даного регіону, зокрема “Дай серцю волю, заведе в неволю” (1863), “Глитай, або ж Павук” (1881), “По ревізії” (1882). До двох перших з названих творів додано авторську заувагу, що дія відбувається на Херсонщині.

У своїх п’єсах М.Кропивницький, як і його побратим по сцені та письменству І.Карпенко-Карий, відгукувався на нові явища в суспільному житті, зокрема створення землеробських артілей. Так представник народництва  М.Левитський організував у Херсонській губернії ряд землеробських, ремісничих, споживчих спілок. Ці новації знайшли відгук і в творчості І.Карпенка-Карого (“Понад Дніпром”, драматичні картини в 5 одмінах), і в доробку М.Кропивницького (“Конон Блискавиченко”, малюнки сільського руху в 4 діях). Жанрове визначення п’єс зумовлене змінами в структурі драм. Конфлікт творів різноплановий (соціальний переплітається з моральним та побутовим). Головні герої драм – Мирон Серпокрил (“Понад Дніпром”) і Конон Блискавиченко (“Конон Блискавиченко”) – організатори артілей, представники народу. Виведено також у п’єсах якісно нові образи жінок як соратниць чоловіків – Марії (“Понад Дніпром”), Тетяни (“Конон Блискавиченко”).

Слід сказати, що в багатьох драмах вітчизняних авторів ХІХ-початку ХХ століття виведено образи інтелігентів-народолюбців – “Не судилось” М.Старицького, “Світова річ” Олени Пчілки, “Нахмарило” і “На громадській роботі” (“Арсен Яворенко”) Б.Грінченка, “Понад Дніпром” І.Карпенка-Карого, “Не зрозуміли” Д.Марковича, “Учитель” І.Франка… Прототипами таких героїв нерідко були діячі, пов’язані з південноукраїнським краєм (М.Левитський, О.Русов та ін.). Подібні персонажі характерні і для доробку М.Кропивницького (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть” та ін.).

У 1897 році в Миколаєві було видано оперу його давнього друга М.Аркаса “Катерина”. І вже в 1899 році трупа М.Кропивницького виставила цей твір на кону й тим самим дала йому путівку в широке сценічне життя.

Помер М.Кропивницький під час гастролей 21 квітня 1910 року, повертаючись з Одеси до Харкова – побіля станції Підгородня Херсонської губернії (поблизу сучасного Первомайська на Миколаївщині). Похований у столиці Слобожанщини.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 119 книг;
1,511 статей;
344 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)