Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Швидун. Батьківська криниця
Микола Василенко. Архітектура планиди
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Алла Флікінштейн. Перша сотня
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10

Немченко Г. Театр корифеїв і Південна Україна // Вісник Таврійської фундації: Вип. 6. — К.–Херсон: Просвіта, 2009. — С. 72-95.

Театр корифеїв і Південна Україна

…Живе ще слово українське…

Микола Садовський;

 

Зрозумійте: ви, всі українці, маєте пишатися –
не було такого театру ніде, ні в Росії, ні в Європі…

В.Немирович-Данченко

 

Життя і діяльність корифеїв національного театру тісно пов’язані з різними куточками українського Причорномор’я. Насамперед, звичайно, ідеться про Херсонcьку губернію як малу батьківщину цього визначного мистецького явища. Поряд з цим видатні режисери, актори, драматурги залишили свої золоті сліди й у Таврії, на Запоріжжі, в Приазов’ї, на Кубані та Дону – по всій тогочасній Південній Україні, несучи в маси рідне слово, прищеплюючи відчуття належності до нації Сковороди і Шевченка, Куліша і Франка. Імена Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого (Тобілевича), Марії Заньковецької (Адасовської), Панаса Саксаганського (Тобілевича), Миколи Садовського (Тобілевича), Марії Садовської-Барілотті (Тобілевич), Ганни Затиркевич-Карпинської (Ковтуненко), В’ячеслава Потапенка, Івана Загорського (Подзікунова), Любові Ліницької, Федора Левицького, Ганни Борисоглібської (Сидоренко-Свидерської), Дмитра Гайдамаки (Вертепова), Онисима Суслова, Северина Паньківського, Костянтина Ванченка, Єфросинії Зарницької (Азгуріді), Олександри Віриної (Колтановської), Івана Мар’яненка (Петлішенка) назавжди залишились у розмаїтій мистецькій історії цих регіонів. І сучасні майстри сцени часто згадують немеркнучі уроки цих великих артистів, котрі передаються від покоління до покоління в професійних та аматорських театральних колективах Одеси і Херсона, Миколаєва й Сімферополя, Кіровограда й Краснодара, Тирасполя й Таганрога, Запоріжжя й Маріуполя, Севастополя й Ростова-на-Дону…

 

Марко Лукич Кропивницький

 

Один з засновників театру корифеїв Марко Лукич Кропивницький народився 22 травня 1840 року в селі Бежбайраки (нині – с. Кропивницьке) Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Дитячі літа і юність славетного митця пов’язані з різними куточками цього південного краю. Окрім Єлисаветградщини, це й Вознесенщина (м.Вознесенськ, с.Дмитрівка), Доманівщина (с.Олександрівка, с.Молдавка), Арбузинщина (с.Катеринівка), де він “здобував знання рідної мови, традицій, народної моралі” [1, с.40].

Письменницький дебют митця пов’язаний з Одещиною. У 1871-1873 рр. М.Кропивницький заявив про себе публікаціями в періодиці саме Південної України. Це були матеріали різного плану. В одних він виступав як публіцист, в інших як письменник: “Письмо в редакцию” (“Одесский вестник”, 1871, № 255), “Жестокому фельетонисту” (“Новороссийский телеграф”, 1871, № 264), “За сиротою і бог з калитою, або ж несподіване сватання. Водевіль в одній дії” (“Новороссийский телеграф”, 1872, № 110, 112), “Помирились. Жарт в одній дії” (“Новороссийский телеграф”, 1872, № 162, 164, 169). Друкувався М.Кропивницький у причорноморському місті й пізніше. Зокрема спробував свої сили в царині прози публікацією “Рассказ о турецкой войне, привезенный малорусом в Одессу”. До тексту цього оповідання, яке видрукувала газета “Одесский вестник” (1877, № 53), було вмонтовано й вірш “Турецька війна з слов’янами”

 З 1871 року протягом цілих десятиліть тривало життя М.Кропивницького на сцені. Про початки своєї сценічної кар’єри та тогочасні умови артистичної праці митець наводить такий спогад, що закарбувався в його мемуарах “За тридцять п’ять літ”: “Прослуживши на державній службі дев’ять років і бувши вже секретарем Бобринецької городської думи, я, як кажуть, покинув “печене й варене”, подав в одставку, переїхав в Одесу, де й дебютував у народнім театрі графів Моркових і Чернишова в ролі Стецька (“Сватання на Гончарівці”) 13 ноября 1871 року.

Український театр тоді був при “посліднім іздиханії”, тільки де-не-де аматори інколи грали раз на рік “Наталку Полтавку” або “Назара Стодолю”, як-от: в Олександрії, в Єлизаветі, в Херсоні. Справжні ж трупи нехтували ним, і самі актори з українськими прізвищами поховались за псевдоніми, то за ових, то за євих…” [15, с.104].

Народному театрові в Одесі митець віддав чимало своїх сил та енергії. Але прослуживши в цьому сценічному колективі три сезони, М.Кропивницький вирішив його залишити. Саме в цей період він здружився з М.Аркасом, який ще студентом Новоросійського університету в Одесі пробував свої сили на сцені, займався збиранням фольклорних скарбів, а затим написав і лібрето, й музику до опери “Катерина” (за поемою Т.Шевченка).

У середині 1870-х років М.Кропивницький неодноразово виступав у губернському Херсоні. Хоча спогади про такі приїзди досить невеселі та похмурі. Ось як згадує М.Кропивницький про одні з таких гастролей – початку 1875 року – у тих же мемуарах: “На зимній сезон поїхав я в Херсон до антрепренера Медведєва (Свірщевський) за режисера. І з цього города мені так не повелось, що хутко витрусилося з кишень усе, що було придбано “в Одесі та в Черкесі”…

В цім городі була вибрукована абияк одним одна вулиця, а останні топились у багнюці. На одній з таких вулиць був і театр, перероблений з жандарської стані. Зима, як на лихо, трапилась гнила, і як почались дощі з осені, то лили аж до різдва; а з кінця січня знов лили до великого посту. Спектаклі одстрочували, бо ні пройти, ні проїхати; антрепренер утік, звинувативши трупі до п’яти тисяч, і нас двадцять сім чоловіка сіли, “як рак на мілі”…” [15, с.110].

Хоча після 1889 року, коли з’явилось нове приміщення театру в Херсоні, гастролі у цьому губернському місті стали значно приємнішими для заїжджих артистів.

Довелось М.Кропивницькому попрацювати й на кримській землі. “Зимовий сезон 1876-77 р., – потверджує він у мемуарах “За тридцять п’ять літ”, – служив я в Сімферополі, у Л.Яковлєва, з дебюта в ролі городничого в “Ревізорі”. Там на половині сезону діло зовсім упало, Яковлєв зрікся антрепризи, не доплативши силу грошей акторам, за що віддав трупі на увесь сезон бібліотеку, костюми, декорації і всяку всячину… Але це не помогло, бо і в Сімферополі роз’ярився смак до оперетки… Організувалась з місцевих театралів, – між котрими був і Чехов, агент драматичних списателів, – дирекція і запровадила оперетку. Сказано – зроблено. Настановили мене за режисера…” [15, с.116].

Зустрічав Крим видатного театрального діяча і в 1886, і в 1889, і в 1891, і в 1896 роках (Сімферополь, Севастополь, Керч, Ялта), про що свідчать захоплені відгуки на сторінках тогочасних місцевих газет “Севастопольский листок”, “Крымский вестник”, “Южный край” та краєзнавчі розвідки сьогодення [10]. Так, у 1889 році М.Кропивницький виступав у цьому регіоні “зі своєю власною трупою, до якої входило багато відомих тоді українських акторів, зокрема, Затиркевич-Карпинська, Ліницька, Суслов, Левицький, Карпенко, Максимович, Загорський, Зарницька, Сластіна-Суслова, Немченко та інші” [10, с.85].

На початку 1880-х рр. з ініціативи режисера й актора М.Кропивницького, що належав до російської трупи Г.Ашкаренка, було порушено клопотання про дозвіл постановки українських п’єс. Міністр внутрішніх справ Росії Лоріс-Меліков, як не дивно, пішов на зустріч і задовольнив таке прохання. Але дозволялось виставляти п’єси українською мовою лише разом з російськими постановками. Тож після заборон 1876 року настали вільніші часи. Цим скористалися ентузіасти національної театральної справи.

 М.Кропивницький надіслав листа М.Старицькому та М.Лисенкові з проханням посприяти трупі Г.Ашкаренка в гастролях у Києві. У результаті клопотань і переговорів, які оперативно провів М.Старицький, антрепренер російської трупи Іваненко запросив ашкаренківців для виступів у приміщенні театру Бергоньє. У січні 1882 року в Києві почалися вистави цього колективу за участю М.Кропивницького та М.Садовського. Поряд з російським репертуаром трупа Г.Ашкаренка запропонувала публіці й українські спектаклі. 10 січня 1882 року в Києві тріумфально минула постановка “Назара Стодолі” за Т.Шевченком. Роль Хоми Кичатого майстерно зіграв М.Кропивницький, а в ролі Назара виступив М.Садовський. Тому саме цю виставу часом вважають початковим етапом у творенні театру корифеїв. Хоча датою народження цього мистецького феномену доцільніше вважати жовтень 1882 року. А тоді, у січні 1882 року, ашкаренківці з великим піднесенням виставляли одну за одною п’єси “Москаль-чарівник” І.Котляревського, “Шельменко-денщик” та “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка, “За Немань іду” В.Александрова, “Гаркуша” О.Стороженка, “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” М.Старицького,

Протягом весни-літа 1882 року М.Кропивницький провів підготовчу роботу й зібрав власне українську професійну театральну трупу. До неї було запрошено М.Заньковецьку та ряд інших чудових артистів. У повітовому містечку Єлисаветграді (тепер Кіровоград) на Херсонщині 27 жовтня 1882 року відбулась перша вистава новоствореного сценічного колективу – драма “Наталка Полтавка” І.Котляревського. Так народився театр корифеїв. І колискою йому стала херсонська земля. Тож справжньою датою появи українського професійного театру, наголошуємо, слід вважати саме 27 жовтня 1882 року.

Зазначимо, що на Херсонщині М.Кропивницький гастролював досить часто у 1870-1890-х роках. Зрештою, саме в Херсоні він розпочав свою режисерську діяльність, поставивши безсмертну “Наталку Полтавку” І.Котляревського [4, с.81].

Тяжко переживав М.Кропивницький ті цькування та переслідування, яким було піддано українську мову, літературу, театр. Коли в 1883 році на ціле десятиліття театрові корифеїв заборонили виступи на теренах Київського генерал-губернаторства (а це Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Поділля, Волинь), звинувачуючи його в поширенні сепаратизму, то колектив знаходив розраду у гастролях по Бесарабії, Херсонській, Таврійській, Катеринославській, Воронезькій, Харківській губерніях та Донській і Кубанській областях, де переважну кількість населення становили українці, а відтак сприймали з неабияким піднесенням кожну появу визначних митців.

У вересні 1883 року трупа М.Кропивницького та М.Старицького грала в Миколаєві. В новому театрі Монте по Адміральській вулиці глядач мав змогу подивитися 14 вистав. Це були “Наталка Полтавка” І.Котляревського, “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик” Г.Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля” Т.Шевченка, “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Невольник”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “По ревізії” та “Глитай, або ж Павук” М.Кропивницького, “Чорноморці” та “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” М.Старицького й ін. З великим захопленням відгукнувся на ці неповторні дійства “Николаевский листок объявлений” від 13 вересня 1883 року: “Театр був повний. Пани Кропивницький, Барілотті, Садовський виконали свої ролі блискуче” [17, с.31].

Весняний сезон 1884 року трупа М.Кропивницького та М.Старицького грала в Придонні. Митцям аплодували Новочеркаськ, Ростов, Таганрог. Від Різдва до посту 1885 року трупа, очолена М.Кропивницьким та М.Старицьким, з великим успіхом виступала в Одесі, але завершення цього зимового сезону принесло розрив між керівниками колективу. Єдине мистецьке утворення розпалось на два автономних. До трупи М.Старицького перейшла молодь, а з М.Кропивницьким залишились провідні акторські сили в особі М.Заньковецької, М.Садовського, П.Саксаганського. Тож зимовий сезон 1886 року трупа М.Кропивницького знову відпрацювала в Одесі, але вже в зміненому складі. Цього ж року відбулися успішні гастролі корифеїв у Миколаєві, про що повідомляли тогочасні газети “Николаевский листок объявлений”, “Южанин”, “Николаевская газета”. Одностайно підкреслювалось високомайстерне виконання ролей знаменитими акторами [17, с.32].

Південь України нерозривно ввійшов як у гастрольне життя корифеїв театру, так і в їхню творчість. Ряд п’єс М.Кропивницького написано на матеріалі з життя та побуту мешканців даного регіону, зокрема “Дай серцю волю, заведе в неволю” (1863), “Глитай, або ж Павук” (1881), “По ревізії” (1882). До двох перших з названих творів додано авторську заувагу, що дія відбувається на Херсонщині.

У своїх п’єсах М.Кропивницький, як і його побратим по сцені та письменству І.Карпенко-Карий, відгукувався на нові явища в суспільному житті, зокрема створення землеробських артілей. Так представник народництва  М.Левитський організував у Херсонській губернії ряд землеробських, ремісничих, споживчих спілок. Ці новації знайшли відгук і в творчості І.Карпенка-Карого (“Понад Дніпром”, драматичні картини в 5 одмінах), і в доробку М.Кропивницького (“Конон Блискавиченко”, малюнки сільського руху в 4 діях). Жанрове визначення п’єс зумовлене змінами в структурі драм. Конфлікт творів різноплановий (соціальний переплітається з моральним та побутовим). Головні герої драм – Мирон Серпокрил (“Понад Дніпром”) і Конон Блискавиченко (“Конон Блискавиченко”) – організатори артілей, представники народу. Виведено також у п’єсах якісно нові образи жінок як соратниць чоловіків – Марії (“Понад Дніпром”), Тетяни (“Конон Блискавиченко”).

Слід сказати, що в багатьох драмах вітчизняних авторів ХІХ-початку ХХ століття виведено образи інтелігентів-народолюбців – “Не судилось” М.Старицького, “Світова річ” Олени Пчілки, “Нахмарило” і “На громадській роботі” (“Арсен Яворенко”) Б.Грінченка, “Понад Дніпром” І.Карпенка-Карого, “Не зрозуміли” Д.Марковича, “Учитель” І.Франка… Прототипами таких героїв нерідко були діячі, пов’язані з південноукраїнським краєм (М.Левитський, О.Русов та ін.). Подібні персонажі характерні і для доробку М.Кропивницького (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть” та ін.).

У 1897 році в Миколаєві було видано оперу його давнього друга М.Аркаса “Катерина”. І вже в 1899 році трупа М.Кропивницького виставила цей твір на кону й тим самим дала йому путівку в широке сценічне життя.

Помер М.Кропивницький під час гастролей 21 квітня 1910 року, повертаючись з Одеси до Харкова – побіля станції Підгородня Херсонської губернії (поблизу сучасного Первомайська на Миколаївщині). Похований у столиці Слобожанщини.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)