Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 7
Микола Братан. Знову експромти
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Микола Братан. Шоста заповідь

Немченко І. «Закоханий у райдуги і зливи» // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 13. — К.–Херсон: Просвіта, 2017. — С. 314-317. – [Рец. на кн.: Педченко В. Потреба неба: поезія. – Київ – Херсон: Просвіта, 2017. – 40 с.].

«Закоханий у райдуги і зливи»
(Педченко В. Потреба неба: поезія. – Київ – Херсон: Просвіта, 2017. – 40 с.)

Здається, ще зовсім недавно студент-філолог Володя Педченко нагадував допитливе й кмітливе пташеня, що тільки збирається навчитися літати. Але як швидко минає час. І ось уже Володимир Васильович – поважний педагог і успішний письменник – перебуває на порозі свого першого п’ятдесятиліття. За плечима лишилися роки праці на кафедрі української літератури Херсонського державного університету та в шкільних установах нашого міста, а ще творчі здобутки, заявлені в поетичних книжках “Срібло”, “Релігія рими”, “Гороскопи слова”, “Портали пам’яті”.

І ось нове видання з промовистою назвою “Потреба неба”. Поза музичністю такого словесного імперативу, що забезпечена внутрішньою римою, відчуваються ди­сонанси в душі автора, щем від фатальної невлаштованості й зашореності людини в соціумі, неподоланна жага до ідеалу. Уже в цій назві вчувається щось алюзійно-глибинне, повертаючи нас, читачів, до емоційних виплесків романтичної класики хоча б і в особі незабутнього Михайла Петренка з його ліричним циклом “Небо”, фрагмент якого став одним із найпопулярніших романсів про бажання людини стати кращою, щасливішою, крилатішою в своїх пориваннях (“чому я не сокіл, чому не літаю?”). Або ж нагадує про душевне сум’яття “непривітаного співця”, що лебедем падає з високостей униз, пізнавши велич і широчінь по-щоголевськи розкріпаченого неба і недосконалість землі. Той болючий нерв, що озивається в збірці В. Педченка, зумів відчути автор передмови О. Олексюк, назвавши свою статтю “Поет, що прагне високого, чистого і неземного”.

Дійсно, твори, що складають дане видання, романтично окрилені, приваблюють своїм життєвим оптимізмом, вірою автора в добро, людяність, справедливість. А ще – в красу. Поет не стомлюється оспівувати красу довколишнього світу, велич емоційних станів, які охоплюють особу від глибинного відчуття причетності до буття вічно прекрасної природи. Його ліричний герой – палка закохана натура. І ця любов – до світу, до рідної землі, до людини – підносить його над хвилями життєвих негараздів, допомагає в осягненні болючих проблем і випробувань. Як кожен поетичний рядок, так і кожна миттєвість долі героя має своє продовження, видозмінюється, шукає інших граней вияву. Ця жага перемін – і в собі, і в довкіллі – щемливо пронизує усю збірку. Такою одержимістю, нестримним прагненням до ідеалу автор хоче захопити й читача, запропонувавши йому “всім законам Наперекір Назбирати у Грудях неба, Бо без нього Ніяк” (с.39).

Поезії з книжки В. Педченка “Потреба неба” захоплюють віртуозністю емоційних, смислових, інтонаційних варіацій. Часом це одне лише слово, що обігрується, проглядається, прочувається в різних ракурсах: “Селяві! Селяві? Селяві...” (с.20).

Вірші збірки здебільшого мелодійні, мають пісенний характер. Цього автор досягає завдяки численним повторам, інверсованій мові тощо. Особливо йому імпонують внутрішні тавтологічні рими: “Нам би зором, хоч зором схопити Непомітних миттєвостей мак” (с.5); “Він бив копитом, щедро бив копитом” (с.19); “Захмелівши в вині, як в вині” (с.26); “А сьогодні... Сьогодні прийшла” (с.26) та ін. Подібні ритмічні елементи створюють враження співаної поезії, а сам автор нагадує віртуоза й імпровізатора-кобзаря, що йде зі своїми піснями до людей і в хвилі радості, й часини смутку.

У виданні, на жаль, зустрічаємо деякі погрішності. Наприклад, якщо вірити “Змістові”, то в збірці на 2-й сторінці мав би бути матеріал “Слово від автора”. Нами такого не виявлено.

Автор нерідко нагромаджує в книжці приголосні, що суперечить законам милозвучності української мови: у заголовках творів – “Лебідь в напівдорозі”, а треба: “Лебідь у напівдорозі”; “Ворон в молоці”, а слід: “Ворон у молоці”; у самих текстах: “із горобиних жахів в сни” (с.18); “під сонцем в зеніті” (с.24); “в вині, як в вині” (с.26); “зорить в світи” (с.29); “резон був в голубах” (с.34); “а потім – в степ” (с.35) тощо. Звісно, поезія поезією, а граматика – граматикою. А все ж хотілося б, щоб наші поети-філологи не забували про правописні норми.

Якіснішою мала би бути коректорська робота. Наприклад, таємничий та не дуже милозвучний ліричний рядок “Копытят зведы даль глухую” (с.30), вочевидь, прочитується досить просто: “Копытят звёзды даль глухую”. Замість тире в багатьох текстах чи й у заголовках чомусь ужито дефіс (с.4, 7, 9, 13, 18, 19, 23, 25, 27-30, 36-39). У ряді випадків проігноровано необхідні інтервали (с.2, 4, 9, 22-24, 27, 31), або ж виставлено зайві (с.6, 15, 24). Слова з репресованою, а в наші часи реабілітованою літерою “ґ” подаються за радянськими мірками: “ганку” (с.7); “грунт” (с.9); “грунти” (с.29). Зустрічаються чисто технічні огріхи: посеред слів вистрибують великі літери (с.7, 17, 29). Наприклад, “промІнистий” (с.7). Хоча в українській мові такого слова взагалі не існує – є форми: “промінний”, “променистий” і “промінястий”. Принаймні, якщо шановний автор “кує слова” і пропонує свій новотвір, то його слід було би подати належно: “промінистий”.

Сумнів викликають окремі графічні вирішення віршів. Наприклад, у творі “Туман” рядок “Дивовухо до нього” явно дисонує з ритміко-смисловим малюнком тексту:

Брунатний гриб

Набравсь чуток,

Приклав багряне

Дивовухо до нього

Липовий листок (с.14).

Як на нашу думку, цей текст заради його стрункості мав би репрезентуватися хоча б і так:

Брунатний гриб

Набравсь чуток,

Приклав багряне

Дивовухо

До нього

Липовий листок.

Або ж рядки із вірша “Літні миті”, де прийменник відривається від іменника з прикметником:

І зникає в

Заплаканих травах... (с.32),

доцільно було б подати, скажімо, в такому варіанті:

І зникає

В заплаканих травах...

У вірші “Вітер на ночівлі в степу” маємо подібне – залежний від іменника прийменник фатально відторгнутий від нього, перебуває в іншій ритмічно-смисловій площині:

Хотів його про

Море розпитати (с.35).

Щоб читача не разили наповал якісь загадкові істоти “йогопри” (бо на слух сприймається, ніби “йогопро” хоче про щось розпитати море), текст можна було би подати природніше:

Хотів

Його

Про море розпитати.

У ряді творів (“Ти не та...”, “Божевільна весна”, “После дождя”, “Ворон в молоці”, “Осенний рейс”) початкові літери рядків подано безсистемно. Мають місце зайві розділові знаки (с.17, 18, 34).

А проте ці побіжні зауваження не применшують загального позитивного враження від книжки. Збірка поезій В. Педченка “Потреба неба” має чимало безперечних чеснот і безумовно знайде своїх вдячних читачів, котрі, як і герої творів співця, бажають, “аби в полон взяли Цей дикий світ Краса, Любов і Мрія”.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 118 книг;
1,510 статей;
344 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)