Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Йосип Файчак. Світ вирує
Микола Братан. Відчахнута віть
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Микола Швидун. Батьківська криниця
Анастасьєв А.М.
Одного чудового вечора // Анастасьєв А.М. Просто життя. — К.-Херсон: Просвіта, 2013. — С. 54-57.
Одного чудового вечора

Вибачайте за стандартну фразу, але той недільний вечір справді виявився для мене напрочуд приємним. Несподівано зазумерив мобільний телефон, і на табло висвітився незнайомий номер. Не впізнав відразу і голос свого дядька Павла. Та це й не дивно, адже не бачилися з ним і не спілкувались майже тридцять років. Не буду виправдовувати таку неуважність до рідної мені людини особливою зайнятістю чи іншими аж надто важливими обставинами. Перебуваючи постійно у вирі життя, не раз і не два змінюючи адреси проживання, все відкладав зустрічі на потім.
Ось і довідкладався. Павло Васильович сам розшукав мене у Великій Олександрівці і запросив до себе в Херсон. Домовились про зустріч на квартирі у його дочки, а моєї двоюрідної сестри Ліди, з якою, до речі, я також не бачився ще довше, ніж з дядьком. Цього разу я твердо вирішив не відкладати зустріч з родичами. Через три дні ми з дружиною взяли таксі і вирушили до Херсона.
Багато разів проїздив я раніше цим шляхом, обабіч якого розкидалися широкополі лани колишніх багатих колгоспів Великоолександрівського району. Колосилися на тих ланах пшениці, ячмені і жита, тішили зір плантації просапних культур, і серед того моря-океану злаків пливли у щасливе майбутнє веселі села. Думалося, що у щасливе...
А нині за вікнами пропливали убогі забур’янені поля, прибиті недоглядом та засухою соняшники з такими мізерними кошиками, що нинішні орендарі-господарі навіть не захотіли їх обмолочувати. Враження гнітюче.
...Нарешті Херсон. Я так давно не був у місті, що забув дорогу до будинку, де мешкає двоюрідна сестра. Виручив мобільний телефон. Цей винахід сучасного зв’язку чудово виконав роль навігатора. Водій таксі Володя Фруль відмінно орієнтувався у потоках автомобільного транспорту, і вже через кілька хвилин ми з дядьком Павлом стискали один одного в обіймах, чоломкалися з сестрою Лідою, знайомилися з її чоловіком Іваном. Я дуже хотів цієї зустрічі, але водночас у дорозі до близької рідні мене непокоїло, як тепер після стількох десятиліть, складуться наші взаємини, адже відбулося багато змін у житті кожного з нас і загалом у нашій державі. Чи співпадуть наші погляди у ставленні до нинішнього становища? Чи не доведеться нам, щойно зустрівшись, розбігтись назавжди через непорозуміння? Таке, на жаль, досить часто трапляється у нашому збожеволілому суспільстві. Мені відомі випадки, коли рідні брати і сестри, батьки і діти ворогують між собою, захищаючи до хрипоти, а іноді і навкулачки, своїх політичних кумирів. Колишні добрі приятелі, вгледівши один одного, переходять на інший бік вулиці, аби не зустрічатись...
Піднявшись ліфтом на третій поверх і, переступивши поріг квартири, обставленої та оздобленої зі смаком дорогими і зручними меблями, килимами, класичними творами живопису, ми опинилися у... Європі. Це враження підсилилося за накритим для гостей столом. Мимоволі пригадалися колишні наші трапези, на яких столи вгиналися від напоїв і від страв. А потім ще тиждень залишками тих дорогих наїдків годували свиней та іншу домашню живність. Ще й тепер у деяких родинах, аби підкреслити свою заможність не відмовилися від такого марнотратства. Тут же і натяку не було на той безглуздий купецький розмах. На столі стояло три великі блюда: з пловом, смаженими курячими стегенцями й салатом із свіжих овочів. Вже сам вигляд страв збуджував апетит. Коли ми, випивши по чарчині домашнього коньяку, скуштували тих страв, за столом почулися схвальні прицмокування. А коли сестра подала на десерт спеченого нею великого пирога, чаю і виноградного компоту, то на її адресу буквально посипалися компліменти...
Спілкуючись за столом, я з радістю переконався, що марними були мої побоювання щодо наших взаємин. В кімнаті панувала тепла родинна атмосфера, ніби й не було між нами такої довготривалої розлуки. Кожен з рідні, певна річ, поділився спогадами про своє життя впродовж останніх десятиліть...
Доля не щадила нікого з нас. На наші літа випало немало катаклізмів. Когось тим чи іншим крилом зачепила Чорнобильська трагедія, хоча її радіаційне хмаровиння вітри понесли трохи в інший від Херсонщини бік; хтось постраждав від експериментів та свавілля компартійних чиновників, від позбавлення можливостей на самореалізацію... Але чи не найбільше випробувань випало на долю сестри Ліди.
Закінчивши інститут, вона працювала товарознавцем у Суворовському райпродторзі, отримала у престижному районі Херсона двокімнатну квартиру, придбала необхідні меблі та речі, як тоді гадалося, для нормального життя. Біди почали звалюватись на її голову незабаром опісля масового чергового пограбування держави і народу компартійними чиновниками. У результаті перебудови і переходу до ринкової економіки майже всі надбані народом багатства прибрали до рук колишні функціонери. Мільйони матеріально і морально окрадених громадян стали безробітними, без жодного засобу для існування. Серед них опинилася і моя сестра. А на додаток її пограбували ще й квартирні злодії, яких видимо-невидимо розвелося унаслідок все тієї ж загарбницької перебудови.
В країні, якій ще донедавна керівна і спрямовуюча сила обіцяла світле майбутнє, звичайному громадянинові не було жодної перспективи для виживання, і Ліда з чоловіком Іваном наважились шукати долі за кордоном.
Іван поїхав до Португалії роком раніше і влаштувався в одній багатій родині садівником. Здавши в Херсоні квартиру в оренду, Ліда поїхала до чоловіка. Знайти роботу не складало особливих труднощів. В Португалії, як і в інших європейських країнах, ціняться працьовиті та охайні українки. Дев’ять років доглядала Ліда за старенькою жінкою. Повернулися до Херсона два роки тому. Зароблених у Португалії коштів вистачило на високоякісний євроремонт старої квартири, на нові меблі і всі необхідні кухонні та столові обладунки, на купівлю дачі тощо...
Слухав я розповідь сестри, і мимоволі напрошувались порівняння.
Знаю багатьох землячок, які нічого у житті не бачили, окрім тяжкої роботи на тваринницьких фермах, у заводських цехах, на будівельних риштованнях, і нічого не заробили у комуністичному рабстві, окрім всіляких болячок на старість та мінімальних пенсій, яких не вистачає на ліки. А тут жінка побувала у Європі неповних дев’ять літ, прилучилась до справді сучасної цивілізації, матеріально забезпечила себе на все життя, якщо, певна річ, рідна влада не зазіхне жадібно на її статки. Втім, уже зазіхає. Непомірні житлово-побутові тарифи, постійно зростаючі ціни на продукти харчування, дрімуче безправ’я щодня нагадують про повернення у рабство.
До мене приходить чітке розуміння, чому Янукович та його оточення нібито вагаються у виборі між європейським союзом та “братськими” обіймами з Москвою. Нітрохи вони не вагаються. Їм ой як не хочеться жити за європейськими правилами, втративши мільйони рабів. Водночас страх перед знедоленим народом не дозволяє відкрито рухатись у північно-східному напрямку, і тому вони топчуться на місці, імітуючи з одного боку рух до Європи, а з іншого, підписуючи потай якісь угоди з Москвою.
Наостанок хочу зазначити, що мільйони наших співвітчизників, згідно соціологічних опитувань, свій вибір зробили і рішуче скажуть про це на майбутніх виборах до Верховної Ради України, піднісши Партії регіонів і нинішній владі ганебного ГАРБУЗА.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)