Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Історія Просвіти Херсонщини. Том 1
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Іван Немченко. Світло надії
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Партії та виборчі системи

У широкому значенні виборча система - це система суспільних відносин, урегульованих правовими нормами, яка пов'язана безпосередньо з виборами органів публічної влади тієї чи іншої країни. Така сукупність суспільних відносин регламентується нормами виборчого права.

У вузькому розумінні виборча система - це певний, встановлений законом спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців.

Електорат (від англійського "elector" - виборець) тобто особи, що віддають свої голоси тим чи іншим кандидатам, спискам кандидатів від об'єднань, або об'єднанням взагалі.

Сучасні країни застосовують широку гаму виборчих систем (сьогодні їх близько 350), і немає ані тіні згоди щодо того, яка з них є кращою, оскільки кожна система має властиві лише їй переваги й недоліки. Тож їхня класифікація не повинна мати вигляд просто довгого списку, що перелічує ці системи по одній; вони мають розглядатися як різновиди невеликої кількості загальних типів.

Метод розподілу депутатських мандатів є головним фактором, що різнить одну виборчу систему від іншої. Існують три принципово різні способи організації цього процесу. Мандати надаються тим кандидатам, які отримали відносну більшість голосів, або тим, які отримали абсолютну кількість голосів, або цей розподіл відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об'єднання кандидатів. Таким чином, можна визначити три загальних типи виборчих систем: систему відносної більшості, мажоритарну та пропорційну. Те, яку систему впроваджено в країні, залежить не від абстрактних міркувань щодо справедливості виборів чи доброго правління, а від політичних традицій країни.

 

Система відносної більшості. За системою відносної більшості перемагає кандидат, який набрав більше за всіх голосів, незалежно від того, чи одержав він більшість від загальної кількості виборців, що проголосували. Прикладом країн, що застосовують цей метод, є США та Великобританія, країни Британської Співдружності.

Система виникла й розвивалася у Великобританії та у країнах, що перебували під її впливом, була пов'язана з поняттям територіального представництва. Парламентарі представляли певну територію, а не якісь погляди чи тим більше партії. Вперше поняття одномандатного виборчого округу з'явилося в американських колоніях у ХVІІІ столітті. Більше того, перш ніж бути сприйнятим як норма у Великобританії, одномандатний виборчий округ ліг в основу представництва у Канаді, Австралії, Новій Зеландії та США. Починаючи з ХV ст. система відносної більшості діяла в Об'єднаному Королівстві на основі двомандатних округів, а відсутність конкуренції на виборах (два кандидати на двомандатний округ) була чи не головною традицією виборчого процесу в країні аж до прийняття у 1832 р. Акту про реформу. Одномандатний округ у Великобританії було впроваджено в 1709 р., основою представництва він став лише у 1885 р. Нині правом висування кандидатів в депутати палати громад мають тільки політичні партії.

Як правило, система відносної більшості діє при використанні одномандатних округів. Виняток становить система голосування обоймою, де число голосів кожного виборця дорівнює числу депутатів, що мусить бути обрана від даного округу.

Система відносної більшості є простою і зрозумілою: кожний виборець має один голос; він ставить хрестик навпроти одного кандидата; від округу обирається один депутат; перемагає той кандидат, який набирає найбільше голосів незалежно від того, чи становить їхня кількість загальну більшість від усіх поданих голосів. Система відносної більшості сприяє двопартійному чи двоблоковому політичному змаганню. При цьому треті партії, які в більшості є невеликі, позбавлені будь-яких шансів на політичний успіх. Та найвагоміша перевага цієї системи не її простота, а тісний зв'язок між виборцями і їхнім депутатом, незалежно від партійної приналежності останнього. Депутат, обраний за методом відносної більшості, може значною мірою присвячувати себе проблемам виборців і при цьому навіть вступати в суперечку з нормами, зумовленими своєю партійною належністю, а також брати на себе роль захисника своїх виборців від бюрократії.

 

Мажоритарна система. За мажоритарною (від французького слова "majoritee" - більшість) системою перемагають кандидати, які набрали 50%+1 і більше голосів, тобто абсолютну їх більшість. Відтак кандидат, який одержує абсолютну більшість голосів, розглядається як представник "більшості", чого не можна сказати про представника обраного відносною більшістю голосів. Існує два типи мажоритарної системи: система двотурового голосування та альтернативна система одномандатного округу.

За системою двотурового голосування повторне голосування відбувається незабаром після першого, якщо жоден кандидат не набрав абсолютної більшості у першому турі. Правила, які визначають, хто має право на участь у другому турі, бувають не однакові. Так, за часів ІІІ Французької Республіки у другому турі міг брати участь кожен кандидат незалежно від кількості голосів у першому. Нині у V Республіці на виборах до Національної Асамблеї до другого туру допускаються ті кандидати, які набрали під час першого туру щонайменше 12,5% голосів зареєстрованих виборців (не плутати з виборцями, які взяли участь у голосуванні). В більшості країн, що застосовують цю систему, до другого туру потрапляли ті кандидати, які в першому турі посіли перші два місця незалежно від кількості набраних голосів; аналогічно відбуваються вибори Президента ряду країн світу.

Система альтернативного голосування являє собою систему голосування з преференціями по одномандатних округах. Тут виборець голосує шляхом позначення своєї першої та подальших преференцій, щодо кандидатів. У разі якщо жоден кандидат не одержує абсолютної більшості голосів, із змагання виключається кандидат, який набрав найменшу кількість голосів, а інші, подані за ним преференції розподіляються між тими, хто залишився. Цей процес триває до того часу, поки один із кандидатів не набере абсолютну більшість голосів.

Різновидом мажоритарної системи є система виборів сенаторів Італійської республіки де кандидат стає парламентарем набравши 65% голосів виборців округу. В противному випадку сенаторів визначають за кількістю відсотків, що набрали кандидати від партій по всім округам, що є вже різновидом пропорційної системи.

Головний аргумент противників мажоритарного представництва завжди полягав у тому, що вона обходить меншини, і таким чином не забезпечує адекватного представництва. Проте мажоритарна система не завжди є ворогом партій другого ешелону, особливо це стосується регіонально зосереджених партій.

 

Система пропорційного представництва. За пропорційною системою мандати розподіляються між партіями (в деяких країнах також і блоків партій) відповідно до співвідношення поданих за їхні списки голосів. При цьому використовуються різноманітні методи вирахування квот на одержання мандатів та визначення кандидатів, які ці мандати отримують. Сама назва "пропорційна система" не може сприйматися як окрема система, оскільки виборець може бути змушений голосувати як за загальнонаціональний, так і за регіональний список. Тоді обрання чи необрання кандидата депутатом може залежати лише від порядкового номера у списку. Інша система може дозволяти виборцю обирати поміж самих кандидатів у середині списку чи навіть серед списків різних партій.

Історично пропорційна система з'явилася пізніше від уже розглянутих; вона прийшла під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості й часто пов'язувалася з ідеєю адекватного представництва всіх політичних сил. За пропорційної системи виборний законодавчий орган являє собою макет усього суспільства, представляючи різні інтереси, погляди та партійну ідентифікацію адекватно до реального розкладу сил. Крім того, ця система сприяє зростанню політичної ваги партіям, які представляють існуючі меншини. Такий механізм забезпечує справедливе політичне представництво, а отже, і представницький уряд. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Л.Сен-Жюстом ще в 1793 р., але почала застосовуватися лише наприкінці ХІХ ст. (Сербія,1888 р., Бельгія, 1889 р.).

Сьогодні різновиди системи пропорційного представництва поширена більше ніж у 60 країнах світу. Проте чиста форма пропорційної системи може функціонувати лише за умов наявності загальнонаціональної згоди щодо основних питань суспільного життя. На жаль, така ситуація виникає дуже рідко, тому виборча система мусить бути максимально пристосована до реального життя. Лише Ірландія застосовує "чисту" пропорційну систему. Різні її варіанти діють при обранні однієї з палат парламенту в Австралії, Німеччини, та Японії. Система, яка функціонує в Німеччині і є загалом досить поширеною, передбачає поділ території країни на декілька багатомандатних округів.

Пропорційна система діє при виборах до нижньої палати Італії, хоча в період 1928-1939 рр. єдиною партією, котра висувала список кандидатів з 400 осіб, була фашистська партія, тобто вибори були формальними. Республіка Суомі (Фінляндія) має пропорційну систему, де в кожному окрузі обирають від 6 до 22 депутатів, виключення складає Аландські острови, де діє система відносної більшості.

Вибори до Європейського парламенту проводяться в усіх країнах Євросоюзу за власними законами, причому всюди, крім Великобританії, за пропорційною системою. Причому в таких країнах як Данія, Греція, Франція, Нідерланди, Португалія, Люксембург діє єдиний багатомандатний виборчій округ, в інших країнах кілька округів.

Більшість країн світу використовують змішану систему. Ця система дозволяє одночасно використати переваги двох виборчих систем.

Система єдиного переданого голосу являє собою іншу модель пропорційного представництва. За цієї системи виборець голосує за одного або, за принципом преферанційності, кількох чи всіх кандидатів, позначаючи відповідною цифрою навпроти прізвища певного кандидата. Після завершення голосування неконкурентоздатні кандидати виключаються з боротьби. Іншим дійовим засобом запобігання фрагментації та збільшення числа партій є бар'єр парламентського представництва. При наявності бар'єру в 4-5% дрібні партії повинні шукати союзу з більш вагомими або між собою.

Система обмеженого голосу. Цю назву носить система, за якої кожен виборець в умовах багатомандатного округу має на одиницю менше голосів від кількості мандатів, що приходяться на даний округ. При цьому кожна партія може виставляти кандидатів по кількості голосів у виборців. Така система застосовувалася у Великобританії і забезпечувала представництво меншості. Особливим варіантом системи обмеженого голосу є система єдиного фіксованого голосу, яка застосовується в Японії; і їй притаманні багатомандатний округ і право виборця лише на один голос.

Найбільш складною з усіх систем пропорційного представництва є альтернативна система багатомандатного округу, що застосовується у Ірландії, Мальті, Тасманії і Німеччині. Ця система використовувалася із метою забезпечення певного ступеня пропорційності, який був хоч і не таким високим, як в умовах дії системи партійних списків, та все ж значно вищий за системи відносної більшості чи мажоритарної системи. Дана система діє таким чином. Бюлетень для голосування містить прізвища всіх кандидатів; якщо округ п'ятимандатний, їх приблизно по п'ять від кожної партії, плюс декілька кандидатів від представлених в окрузі меншин. Виборець нумерує прізвища залежно від переваги, яку він надає тому чи іншому кандидату. Виборець може голосувати не лише за окремі партії, а й за окремих кандидатів.

Система альтернативного голосування оперує здебільшого одномандатними виборчими округами, особливо в Австралії. Вона вимагає від виборця поставити одиницю напроти прізвища кандидата, якому той віддає найбільшу перевагу, після чого виборець може (а в Австралії мусить) проставити біля прізвищ решти кандидатів цифри "2", "3" і так далі, тим самим визначаючи ступінь прихильності до того чи іншого кандидата. Спочатку підраховують перші преференції, і якщо кандидат одержує на свою підтримку 50%+1 голос він вважається обраним.

Існує багато різновидів системи партійних списків, і всі вони мають різні політичні наслідки. То ж було б помилково трактувати цей термін як поняття, що означає окрему виборчу систему. Всі подібні системи можна кваліфікувати за чотирма критеріями, а саме:

1) список є загальнонаціональним чи регіональним;

2) відбувається пропорційний розподіл мандатів на національному рівні чи по округах;

3) голосують виборці за списки в цілому чи також за окремих кандидатів;

4) яким є походження й розмір бар'єру представництва.

1. Система загальнонаціональних списків застосовується лише в Ізраїлі та Нідерландах. В Ізраїлі виборчі округи відсутні взагалі, а в Нідерландах вони не визначають кількість мандатів, яку одержить кожна партія. Решта країн, де діють партійні списки, користуються регіональними списками та багатомандатними округами.

2. Маленьким партіям значно легше забезпечити своє представництво, якщо мандати розподіляються на національному рівні, навіть якщо якась партія не має вагомої підтримки в регіоні.

3. Різні системи пропорційних списків пропонують виборцям голосувати або за закриті списки, або за окремих кандидатів у відкритих списках. Так, громадяни Ізраїлю мають найбільш обмежений вибір: вони змушені голосувати за символіку тієї чи іншої партії, добір же кандидатів кожна партія проводить на власний розсуд. У Фінляндії прізвища партійних кандидатів розташовані в алфавітному порядку, і виборець, голосуючи за того чи іншого кандидата, ставить позначку поряд з його прізвищем.

4. У Нідерландах національний бар'єр базується на кількості місць у нижній палаті парламенту, яких налічується 150, тобто партія, яка набирає менше 1/150 (0,67%) усіх голосів, не одержує представництва у законодавчому органі. Ізраїль є країною з найнижчим офіційно діючим бар'єром представництва: 1% голосів. У Німеччині діє найвищий бар'єр, розмір якого становить 5%.

 

Виборча система України. Можна розглядати виборчі системи тільки при наявності загальних, прямих і таємних виборів. Вибори до Австрійського Рейхстагу, на Галичині, з 1911 р., проходили за системою відносної більшості, щоправда 36 округів були двомандатними, а 34 одномандатними.

Пропорційну систему виборів вперше було застосовано в Україні при виборах міських Дум в липні 1917 р. Причому поряд з партіями до участі у виборах допускалися блоки партій, блоки партій з громадськими, національно-культурними, кооперативними, релігійними організаціями, спілки організацій. За пропорційною системою, проходили і вибори до Установчих зборів Росії в листопаді 1917 р. Партійні списки реєструвалися по округах, яких на всю колишню імперію було 79. Згідно із Законом один і той же кандидат міг балотуватися одночасно не більше ніж у п'яти виборчих округах. Усі партійні лідери скористувалися цим правом для забезпечення своїх мандатів і для реклами своїх партій. Вибрані одразу в декількох округах відмовлялися від зайвих мандатів на користь наступного кандидата по списку. Вибори до Установчих зборів України, в січні 1918 р., теж проходили за пропорційною системою.

Мажоритарна система двотурового голосування діяла при виборах депутатів Ради Союзу та Ради Національностей СРСР 1937-88 рр. та при виборах народних депутатів СРСР в 1989-91 рр. В УРСР з 1938 р. по 1990 р. за мажоритарною системою обирали депутатів Верховної Ради та депутатів місцевих Рад. Хоча фактично до 1987 р. на практиці виборча система "радянського" стилю характеризується як вибіркова, оскільки законодавчо передбачаючи альтернативні вибори, система не припускала наявності в окремому виборчому окрузі більше ніж одного кандидата. В незалежній Україні збереглася мажоритарна система абсолютної більшості в 1990-98 рр. при виборах народних депутатів України та в 1990-94 при виборах депутатів місцевих рад. В СРСР та Україні до 1998 р. в другий тур потрапляли ті кандидати, які в першому турі посіли перші два місця незалежно від кількості набраних голосів. За такою системою також тричі обирали Президента України.

Мажоритарна система не завжди є ворогом партій другого ешелону. Особливо це стосується регіонально зосереджених партій, тут згадати треба, скажімо, Рух, КУН та інші право-радикальні й націоналістичні партії, представники яких, починаючи з 1990 р., перемагали в західних областях України. Отже мажоритарна система двотурового голосування є традиційною для України.

Мажоритарна система двотурового голосування була введена при виборах до місцевих Рад в 1994 р., щоправда вона була більше схожа на систему відносної більшості. Обраним згідно нового закону вважався кандидат, який одержав на виборах найбільшу порівняно з іншими кандидатами кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, але не менше як десять відсотків голосів виборців, внесених до списку виборців. Кандидат на посаду голови Ради вважався обраним при додержані вимог, передбачених для кандидата у депутати, за умови, якщо за нього проголосували не менше як 25 відсотків виборців, внесених до списку виборців, у противному випадку проводився другий тур.

Повністю на систему відносної більшості при виборах до місцевих рад Україна перейшла в 1998 р. При використанні одномандатних округів дана система діяла при виборах депутатів сільських, селищних, міських рад та при виборах сільських, селищних, міських голів. Система голосування обоймою, де число голосів кожного виборця дорівнює числу депутатів, що мусить бути обрана від даного округу застосовувалася, з 1998 р., при обранні депутатів районних і обласних рад.

Як і більшість країн світу Україна перейшла на змішану систему. Вперше змішану мажоритарно-пропорційну систему виборів було застосовано при виборах до Верховної Ради Республіки Крим в 1994 р. Крім того згідно з виборчим законом, частина місць у крайовому парламенті була зарезервована для національних меншин. Кримські татари одержали 14 мандатів, греки, німці, болгари та вірмени - по одному.

При виборах до Верховної Ради змішана система застосовувалася в 1998 та 2002 рр. 225 народних депутатів обиралося в одномандатних округах за системою відносної більшості, а інші 225 за пропорційною системою.

 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)