Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Футбол з парасолькою
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Микола Братан. День святого Миколая
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Партійні системи

Партійна система - це сукупність політичних об'єднань пов'язаних з іншими елементами політичної системи держави і суспільства та між собою певними упорядкованими відносинами, що беруть участь у тій формі політичної діяльності, що зв'язана з формуванням законодавчих і виконавчих структур влади. Партійна система є складовою частиною політичної системи. Оскільки ж сутність, останньої визначається характером державної влади і встановленого нею політичного режиму, остільки і сутність партійної системи залежить від них.

Однопартійна система. Ця система характеризується існуванням тільки однієї легальної партії з забороною утворення інших, домінуючою роллю партії в державі, зрощення партійного апарату з державним, тоталітарним політичним режимом. У разі застосування однопартійних систем практика передувала теорії. Були випадки, коли теорія так і не поставала пізніше: в деяких державах, наприклад, Португалії і Туреччині, на практиці було введено однопартійну систему, яка, проте, так і не була включена в доктрину влади. Навіть у Радянському Союзі тільки з прийняттям Конституції 1936 р. гегемонія комуністичної партії була визнана офіційно. Виправдання однопартійності на основі того, що класової різниці більше не існує, було висунуто пізніше. Теорія однопартійності була розроблена в Італії і Німеччині. Більше того, кожна з цих країн виробила таку теорію, що вписувалася у її власну однопартійну систему.

Однопартійна система існувала в 20-40-х роках в Італії, в 30-40-х в Німеччині, в 20-80-х в Радянському Союзі, в 50-80-х в Румунії, до квітня 2003 р. в Іраку. Сьогодні така система продовжує існувати на Кубі, Лівії та інших африканських країнах. Для партії, що одноосібно діє в цій системі, характерна ідеологія комунізму, фашизму або близька до однієї з них, масовий тип чле.нства, централізована структура керівних органів, авангардизм методів і засобів діяльності, соціальна база передусім у середовищі національної бюрократії, безумовний авторитет лідерів, вождизм. Всі різновиди тоталітарних режимів однопартійної системи призводили до нехтувань елементарними правами і свободами особи. Незважаючи на тимчасові переваги однопартійних систем, що зумовлені відсутністю політичної конкуренції, дана система приречена, оскільки працює на самозбереження, а не на самовдосконалення.

Будь-яке загальне визначення однопартійності обов'язково буде розпливчатим, оскільки існували і продовжують існувати фашистські і комуністичні однопартійні системи. По-перше, існує різниця між комуністичним оптимізмом і фашистським песимізмом. Комуністична філософія - прямий спадкоємець віку Просвітництва, віри в прогрес. Марксисти прагнули довести, що Золотий вік перед нами - це вік безкласового суспільства, вік закінчення експлуатації людини людиною, вік процвітання і щастя. Фашисти оспівували день вчорашній: учора були добрі старі часи; ми повинні відродити забуті традиції і повернутися до висохлих джерел. Золотий вік за нами. Комуністи беруть на озброєння стару доктрину Руссо і трохи її омолоджують: людина народжується доброю, а капіталізм її псує. Фашисти вважають, що людина від природи порочна, що вона народжується такою, і лише суспільство може її цивілізувати. Фашизм зневажає людину і в той же час возвеличує її: він зневажає звичайну людину і возвеличує надлюдину. Комунізм вірить у звичайних людей і не вірить у надлюдину. З соціальної точки зору комунізм спирається на робітничий клас, щоб скинути владу середнього класу, фашизм згуртовує вищі і середні класи, щоб попередити такий переворот.

Не всі однопартійні системи є обов'язково тоталітарними, за наявності однопартійної системи єдиної партії можливе таке явище як демократія. Найкращим прикладом цього є Націонал-республіканська партія, що діяла в Туреччині з 1923 по 1946 як єдина. Турецька однопартійність ніколи не ґрунтувалася на доктрині однопартійності. Вона ніколи офіційно не визнавала такої монополії, не робила спроб виправдати себе чи то існуванням безкласового суспільства, чи прагненням покласти кінець парламентській боротьбі чи ліберальній демократії. Для її лідерів ідеалом залишалася багатопартійна система, а монополія була результатом особливої політичної ситуації. Треба також відрізняти тимчасову й постійну однопартійність, таку, яка заявляє про свій тимчасовий статус, і таку, що претендує на те, щоб стати постійною. Антидемократична природа останньої не підлягає сумніву. Будь-які заяви про те, що демократія почнеться завтра - безглузді.

 

Гегемоністська система. Система відрізняється наявністю декількох політичних об'єднань, панівним становищем однієї партії при відсутності політичної конкуренції, визнання іншими об'єднаннями (союзниками) керівної ролі правлячої партії-гегемона. Така система була типова у 50-80-х роках для країн Східної Європи. Нині така система залишилася в Китаї та Північній Кореї. Політичний режим, близький до тоталітарного, міжпартійна передвиборча боротьба відсутня, частина місць в органах влади завчасно резервується за партіями-союзниками.

 

Система домінування. Характерною особливістю цієї системи є наявність багатьох партій, але тривалою і безперервною перемогою однієї партії (блоку партій) протягом багатьох років у конкурентній боротьбі на виборах. Формування домінуючою партією уряду та мерій і наявністю в парламентах і муніципалітетах фракцій інших партій. З усіх систем дана є найбільш ефективною, оскільки зумовлена стабільним урядом і ні чим не обмеженим плюралізмом.

 

Двопартійна система (біпартизм). Ця система відзначається наявністю багатьох політичних партій, існування двох партій, котрі значно сильніші за інші. Уряд формується однією з партій, що перемогла на виборах, при цьому партія, що програла, має сильну опозицію. Інші партії значного впливу не мають, політичний режим демократичний. Країнами з двопартійною системою є Великобританія. Англія мала дві партії впродовж всієї своєї історії аж до 1900 р., коли почав розвиватися лейбористський рух, а вже з 1918 р., і особливо з 1924 р. відбувається поступове усунення Ліберальної партії і починає утворюватися нова двопартійна система. Нині цей процес підійшов до завершення: головними є Лейбористська і, нині опозиційна, Консервативна партія.

Нині двопартійна система найбільш характерна для США. Коли засновники американської республіки писали у 1787 р. конституцію Сполучених Штатів, вони не передбачали ролі політичних партій у структурі державного управління. Для того, щоб ізолювати нову республіку від політичних партій, вони відшукали різні конституційні заходи, такі як розподіл влади, непрямі вибори Президента президентською колегією. Всупереч намірам засновників, Сполучені Штати стали першою державою, в якій партії почали розвиватися на державних засадах, а також відбувся перехід виконавчої влади від однієї фракції до іншої під час виборів 1800 р. Сьогодні Демократична партія (утворена в 1783 р.) і Республіканська (заснована в 1854 р.) повністю заповнили політичний процес. Приблизно дві третини американців вважають себе або республіканцями, або демократами, і навіть ті, котрі вважають себе незалежними, виступають чиїмись прихильниками. Дві найбільші партії домінують у Президентській і губернаторській владі, Конгресі та державних законодавчих органах. Починаючи з 1856 р., кожен Президент був або республіканцем, або демократом, а за період після другої світової війни цим партіям належить приблизно 95% голосів на президентських виборах. Після виборів 1998 р. до Конгресу було обрано лише одного незалежного кандидата, а з семи тисяч трьохсот державних законодавців міст і штатів лише двадцять не були ні демократами, ні республіканцями. Причини такої двопартійності у виборчому законодавстві. Республіканці і демократи створили такі виборчі правила, які працюють на користь більших партій. Навіть включення до виборчого бюлетеня нової партії може виявитися важкою і дорогою справою. Наприклад, згідно виборчого законодавства штату Пенсільванія, включення до бюлетеня кандидата від нової партії можливе лише за умов, якщо кількість зареєстрованих чле.нів цієї партії буде не меншою, ніж 99 тисяч осіб. Треті партії є циклічною рисою американської політики. Часто вони виносять на вістря громадського обговорення - і на порядок денний уряду - ті проблеми суспільства, яких більші партії воліють не торкатися. Проте більшість третіх партій процвітають лише протягом періоду виборів, а потім зникають, бліднуть або розчиняються в одній із більших партій. Від 1854 р. лише одна нова партія - Республіканська - змогла досягнути статусу більшої партії. З цього часу лише один раз, у 1912 р., кандидат від третьої (Прогресивної) партії набрав 27,5%, отримавши таким чином друге місце, відтіснивши республіканців на третє, і то лише тому, що кандидатом від третьої сили балотувався колишній республіканський Президент.

 

Багатопартійна система. Країна, в якій політична думка поділена між кількома групами, що є нестабільними, змінними, і які існують недовго, не є прикладом багатопартійності у справжньому значенні цього терміна: ця країна все ще перебуває у передісторичному періоді розвитку партій. Тяжко довести типовість багатопартійної системи: можна навести незлічені варіанти, починаючи від трипартійної системи і до нескінченої. У межах кожного з варіантів можливі різноманітні зразки та форми. Наприклад, трипартійна система у Франції не має нічого спільного із бельгійською традиційною трипартійністю; скандинавська чотирьохпартійна система фундаментально відрізняється від швейцарської; поділ французьких правих означає щось зовсім відмінне від поділу партій у передвоєній Чехословаччині або в республіканській Іспанії.

Трипартійна, яку ще називають двохзполовинкою (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті.

Чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її.

Багатопартійність - невід'ємний компонент цивільного суспільства, що складає з різних соціальних, національних і інших груп, що мають свої інтереси, ціннісні орієнтації, політичні установки. Але багатопартійність не панацея від усіх лих. Вона не просто сума партій у суспільстві. І оцінюється реальним, а не формальною участю всіх партій у політичному житті країни, що можливо лише на основі надання кожної з них рівних можливостей і прав.

 

Система обмеженого і поляризованого плюралізму. При обох системах існує велика кількість партій. Але в умовах обмеженого плюралізму, коли декілька партій представлені у парламенті, уряд формується однією партією, або на основі коаліції, коли опозиція майже відсутня, політичний режим демократичний. При системі поляризованого плюралізму більшість у парламенті належить центристським партіям, котрі формують уряд. При умовах демократичного політичного режиму існує двостороння (двополюсна) деструктивна, часто авангардистська, опозиція.

 

Атомізована система. Про таку систему говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку числа партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій - десять, двадцять чи більше - вже не має великого значення. Дана система характеризується наявністю багатьох політичних партій або їх відсутністю, нечисельністю або незначною впливовістю. Уряд формується на позапартійній основі або на основі широкої коаліції, режим може бути як авторитарний, так і демократичний. Дана система притаманна всім державам колишнього СРСР і більшості країн Східної Європи. При цьому ідеологічні характеристики таких партій чітко не визначені, ускладнена їх характеристика і за іншими базовими критеріями.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)