Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 2
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Іван Ющук. Якщо ти українець
Олег Олексюк. Школа-Либідко
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс

Немченко І.В. Остання мить // Немченко І.В. Шлях на Снігурівку: Вірші. Драматичні поеми. — Київ-Херсон: Просвіта, 2014. — С. 169-173. 

 

Остання мить
Драматична поема

            Микола Чернявський

            Софія Василівна

            Молодий в’язень

            Перший конвоїр

            Другий конвоїр

            Голос із ями

            Цвинтар

 

Діється в Херсоні в ніч із 19 на 20 січня 1938 року.
Пустка побіля кладовища.

 

Цвинтар.

Я в цім куті віддавна заснувався.

Ще Олександрів шанець пам’ятаю.

Ось тут козак за ворогом погнався,

Та тільки кулю наздогнав навзаєм.

Ось тут його поклали побратими

Під цим хрестом козацьким на світанні.

Ось тут навік спочили пілігрими,

Що мріяли сходить світи незнані…

О скільки тут лягло в могильну тишу

Старих і юних, бідних та багатих!

Таку дано вже долю кладовищу —

Гостей нових із року в рік чекати.

Століттями оберігав я спокій

І дбав, щоб гостям тут було затишно.

Але прийшли якісь часи жорстокі,

Страшні та дикі до цвинтарних вишень.

Ось тут, у пустці, зовсім-зовсім поряд

Нарито ям бездонних та жахливих.

Щоночі тут — людське криваве горе.

Щоночі тут, як таті полохливі,

З’являються убивці безборонно,

З’являються убивці безбороді

Та похапцем стріляють люд Херсона,

Гукнувши різко: “Іменем народу!”

Ось і цієї ночі  чутно звуки —

То наближається убивча хвиля:

Знов будуть куль тріскучі перегуки…

І купи трупів… Чи не божевілля?!...

 

(Видніють постаті з темряви. Конвоїри ведуть арештантів. Попереду видно сивого дідуся. Це херсонський літератор і педагог Микола Федорович Чернявський).

 

Про що він дума в ці останні миті?

Чи молиться? Чи хоче що згадати?

Старий-старий… Давно живе на світі.

За що ж на нього жде кривава страта?..

 

(Конвоїри й в’язні наче завмирають. Попереду їх висвічується  як на екрані кабінет   письменника. Робочий стіл. Стелажі з книжками).

 

Микола Чернявський (ступає кілька кроків і сідає за стіл, задумується).

Вже сім десятків літ

Стрічаю я світання

І сонцю шлю вітання

І матінці-землі.

 

Вже сім десятків літ…

Багато це чи мало?

Життя, як мить, промчало

Крізь радощі й жалі.

 

Вже сім десятків літ

Одлинули птахами.

Пора й мені за вами

Податися в політ.

 

Вже сім десятків літ…

Я не втомився жити

І рідний край любити,

Де свій залишу слід.

 

Вже сім десятків літ

Під українським небом

Я знав, що є потреба

Високих справ і слів.

 

Вже сім десятків літ

Не зраджував собі я.

Таким подаленію

За межі — в інший світ…

 

(Заходить Софія Василівна з філіжанкою кави)

 

Софія Василівна.

Миколо-Миколо! Ти знов у полоні

Фантазій нестримних. Проснись, дорогий!

Ось кава духм’яна. Відпий, бо схолоне.

Покинь філософські оті береги.

Припни свого човна до буднів порога.

Ну, ти невиправний… романтик від Бога.

 

(чашка випадає з рук Софії Василівни, розбивається — видіння зникає. Микола Чернявський сидить на камені. Конвоїри оживають і кидаються до нього)

 

Перший конвоїр.

Ти, псе старий! Чого отут розсівся?

 

Другий конвоїр.

Ану вставай! Що, ноги в тебе з вати?

 

(підхоплюють Миколу Чернявського і ставлять на ноги. Штовхають його та інших в’язнів у напрямку до ями)

 

Перший конвоїр: Чи ба? Ще й він у вороги пошився.

 

Другий конвоїр. По повній зараз матимеш ти плату.

 

Микола Чернявський (неголосно, але чітко).

Прощай, мій краю, рідна Україно!

Прощай, Шевченкова сумна удово!

Я вірю, що в цей час не марно гину

Від кулі ката, що упився кров’ю.

Мій дух озветься в інших поколіннях,

Які здобудуть батьківщині волю,

Державну міць і святощі нетлінні,

Які ніхто не відбере ніколи…

 

(Лунають постріли.  Арештанти падають до ями.
Молодий в’язень упав біля ями, підводиться з зусиллям на руках і дивиться у вічі конвоїрам).

 

Молодий в’язень.

Прокляття вам! Хай Бог вас покарає!

Погинути вам од страшної муки!

 

(Конвоїри добивають його, потім ногами зіштовхують до ями)

 

Перший конвоїр. Ха-ха! Злякав! На нас життя чекає!

 

Другий конвоїр. А вам кінець! Заглада вам, гадюки!

 

Голос із ями (крізь стогін).

Прокляття вам… і сталінському світу!..

Дорога вам до пекла, живодери!..

 

(Постріли обривають ці останні прокльони).

 

Цвинтар.

Отак щоночі. Вбито-перебито

Людей без міри за якісь химери!

 

(Конвой збирається відходити від місця розправи над “ворогами народу”).

 

Перший конвоїр (з робленою бадьорістю в голосі)

Ну, от і все. Скінчилась постановка… (далі вже без бравади, пригнічено)

А все-таки… як гидко бути катом.

Другий конвоїр (озирнувшись в обидва боки)

Поменше думай, а ще менше бовкай!

Бо сам підеш на отаку от страту.

 

(Відходять геть).

 

Цвинтар.

Отак щоночі. Що це за країна?

Так скоро з міста залишиться пустка.

Старих і юних нищать без упину…

За усмішку отого, що при вусах

Красується довкола на портретах.

Куди там співакам або атлетам

Із ним змагатися у славі можній!

Це ніби цар царів, чий погляд кожний

Довкола ловлять, наче дар величний…

А він звичайний кат… О Боже вічний!

Коли ж, коли надійде мить остання

До хижака, що у людській подобі

Мільйони прирікає на конання?

Коли він зогниє-зотліє в гробі?

Хай згине він, розчиниться у вирі

Безодень часу, у пекельних нетрях.

Щоб люди поховали в собі звірів,

Відкрились для душі високих злетів…

Щоб відродили милосердя в серці

І сходились у миролюбнім герці

Хіба що за спортивного змагання.

Тоді й мені вже буде спокійніше

На людські долі поглядати з тиші…

 

 

Кінець поеми.

2013 р.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)