Історія

Пам'ятати минуле,
щоб майбутнє не затьмарили хмари
колишніх жахів.

Голодомор - жахлива трагедія українського народу, яка не має аналогів в історії людства. Протягом року від страшної голодної смерті загинули мільйонів людей. Їх смерть - це цілеспрямована політика злочинного тоталітарного режиму, який прагнув навіки знищити працьовите й волелюбне селянство, зламати хребет української нації.

Голодомор 1932-1933 років на Бериславщині. - К.-Херсон-Берислав: Просвіта, 2008. - 108 с.: іл. - (Нариси з історії Бериславщини. Вип: 10).

…Бувають дати,
які аж страшно навіть і згадати,
але не згадувати ще страшніш.

Останніми роками у пресі порушуються закриті раніше теми, зокрема, про життя населення у період німецької окупації. У з’язку з цим хочеться оповісти про бургомістра Берислава тих часів Фальмана. Родичі цього Фальмана і донині живуть в нашому місті. От вони й просили мене більш докладно розповісти про цю людину.

Скажу відразу, зібрати матеріал про бургомістра було надзвичайно складно, оскільки після його арешту в березні 1944 року контррозвідкою «Смерш» не залишилося ніяких кінців. Був чоловік — і пропав, перетворився у табірний пил. Єдине, що залишилося — пам’ять людей.

У Миловому Полтавченків знають всяк і кожен. Вони — корінні милівчани з діда-прадіда. Старих уже й немає, а молоді зістарились, діти, правда, повиростали й розлетілися хто куди подалі від села, а внуки, ті взагалі мало що знають про Милове.

Я розкажу про діда Михайла, батька цієї великої родини, про його переламану-перекалічену війною долю.

Це був звичайний гречкосій, сільський малограмотний мужик. Незадовго перед війною побрався з кароокою милівчанкою Катериною Жидковою і народилося у них хлоп’я. Назвали Олександром — Шуркою.

Коли Миколу заарештували прямо на шкільному вечорі в честь річниці революції, йому було десь трохи за 17 років. Потім слідство, суд і вирок: ”Найвища міра покарання — розстріл”. А потім замінили смертну кару на 25 років позбавлення волі з утриманням у таборах суворого режиму. Його судили за бандитизм.

— З таборів я повернувся через дванадцять з половиною років геть сивим. Образи на Радянську владу не маю та й не тримав ніколи: правильно посадили. Якби не посадили — склав би десь голову. Все до того йшло. Надто я вже крученим уродився… — казав якось мені він незадовго до смерті.

Як ві­до­мо, шве­ди у скла­ді пос­тій­но­го на­се­лен­ня Ук­ра­ї­ни з’я­ви­ли­ся у кін­ці ХVIII ст. У ХIХ — у с. Альт-Шве­ден­дорф на­ра­хо­ву­ва­лось 84 дво­ри, 604 чо­ло­ві­ки на­се­лен­ня, які во­ло­ді­ли 3245 де­ся­ти­на­ми ор­ної зем­лі. Бу­ли збу­до­ва­ні: шко­ла, лю­те­рансь­ка цер­ква. Нез­ва­жа­ю­чи на тіс­ні сто­сун­ки з су­сід­ні­ми ук­ра­їнсь­ки­ми та ні­мець­ки­ми се­ла­ми, ма­лень­ка шведсь­ка об­щи­на, уни­ка­ю­чи аси­мі­ля­ції, збе­рег­ла­ся до на­ших днів.

Професор Петро Голубенко (Петро Іванович Шатун, мій прадід) відомий у діаспорі як науковець, політичний діяч і письменник. Народився Петро Іванович 12 січня 1907 року в селі (тепер місто) Деркачі на Харківщині, у селянській сім'ї. У родині було п'ятеро дітей, він найстарший. Навчався у сільській середній школі. У шкільні роки починає писати вірші, а пізніше - прозу. 1930 року редакція журналу "Молодняк" було схвалила до друку його повість про життя сільського учителя, але не опублікувала, - якийсь працівник видавництва у творі знайшов "український націоналізм".

20 червня 1941 року районний Будинок культури сяяв вогнями, зал і вестибюль заповнені людьми. Це — радісні, схвильовані десятикласники, їх 34, їхні батьки, гості. Відбувається урочиста частина пам’ятного вечора, п’ятого випуску школи. Скрізь квіти, квіти. Цілі кошики квітів принесли десятикласники своїм шановним учителям. Нас вітали представники партійних, радянських установ. Бажали щасливої дороги у самостійне життя. З напутнім привітанням виступив Герой Радянського Союзу Володимир Опанасович Назаренко (це високе звання він одержав за подвиг у війні проти бі­ло­фінів).