І.

В часи далекі і туманні,

Коли Сугдея ще була

Під греками, в світанки ранні

Ця башта з далини пливла.

У ній жила собі красуня

І неприступна, й горда вся,

Було їй одиноко, сумно

І непроглядно без кінця.

Набридлий обрій в серці нидів

І надокучливо марнів.

У всій замріяній Тавриді

Той смуток жеврів між вогнів.

І Діофант із Митридата

Вояка вправний, хоч куди,

Бажав їй серце все віддати,

Як і годиться, – назавжди.

Він обходжав ту башту ревно,

В надії вгору поглядав.

Але без толку, все даремно –

В свої покої повертав...

Моя любов – рожевий квіт

Моя любов – рожевий квіт

В весінньому саду.

Моя любов – веселий спів,

Що з ним я в світ іду.

О, як тебе кохаю я,

Єдиная моя!

Тому коханню не зміліть,

Хоч висхнуть всі моря.

Нехай посхнуть усі моря,

Потануть брили скал,

А ти навік любов моя, –

Аж згасне сонця пал.

Прощай, прощай, мій рідний край,

Прощай, моя любов,

Та де б не був я, мила, знай –

Прийду до тебе знов!

(переклад з англійської М. Лукаша)

Моя кохана

Моя кохана – пишна рожа,

Краса весняних днів;

Сонет LXVI

Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,

Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,

А капосне ніщо блищить у пишнім строю,

А вірність щирая, знай, б’ється з клеветою.

Як славу має й честь огида і облуда,

А чистоту он там сквернить насилля дике,

Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,

А власть над всіма зла, як на очах полуда.

Перед надсилою художество німіє,

А дурень мудрому відмірює права,

І правда спутана, безпомічна дуріє,

А добрий в найми йде, а ледар ужива –

Умер би! Ні, держусь тривогою одною:

Як я умру, й любов моя умре зі мною

(переклад з англ. І. Франка)