поезія

Наш український Прометей

Тарас Шевченко - особливий наш Месія;
Він Україні Богом посланий Пророк.
Дорогу до сердець знайшли слова простії.
Його вустами промовляє Бог.

Це він, як Прометей, терпів пекельні муки
Та за народ свій, обездолений, страждав.
Хоча й не мав поет своїх дітей і внуків,
За батька нації він українцям став.

Хатини чепурні, Дніпра високі кручі
І Шлях Чумацький серед моря ковили.
Той біль людський, що завжди його мучив,
Ті думи, що в поемах ожили.

Понад усе любив Шевченко Україну,

Герменевтика

Герменевтика вмістів земних речей

За реальність трохи складніша.

Чи вона, як комп’ютерний чорний дисплей,

Чи як темна церковна ніша?

Чи машини лакований чорний капот –

катафалк старого мотора?

Перед вічністю ми – сліпота сліпот

І свідомість наша – Пандора.

 

---

 

Дивися в ніч

 

Дивися в ніч. Вона тебе вбирає,

Мов мушля воду. І на глибині

Химерний світ тобі здається раєм,

Допоки не придивишся – аж ні,

СПАДЩИНА

 

 

Дніпрова Чайка

 

 

Спадщина

 

Осінній плач

 

Туман без просвітку, без краю

Всю мокрую землю покрив

І промінь, і тіні, і згуки,

І пахощі, й рух, і зітхання –

                            Усе потопив.

Та в темряві тихій і сивій

Учулося щось-то мені:

Учулось гірке нарікання,

І шепіт, і тихе зітхання,

АРХІВ

Дніпрова Чайка

З неопублікованих поезій

Чорнявая дівчино…

Чорнявая дівчино,
Послухай-но, не бійсь:
Од неньки на хвилину
До мене нахились.
Вона тебе пестила,
Маленькую колись, –
Та я ж тобі не ворог,
Пора тобі, — прочнись!
Покинь на час ти матку
(Не тільки світ в вікні!),
З тісної вийди хатки,
Круг себе позирни.
Дивися — світ, як море,
Бурхає та кипить.
В страшнім тому просторі
Тобі прийдеться жить.
Не все тобою ненька

 

Дніпрова Чайка

З неопублікованих творів

 

ЖАР-ПТИЦЯ

Мені співала мати про жар-птицю,
Вишин володарку, пестунку хмар.
Вона минає зерно і криницю,
Лише вночі клює Волосожар.

Бувало: смеркне; стомлений балками,
Я на подушку голову кладу;
І мати гладить теплими руками,
Співні казки складає доладу:

"В далекім краї, в царстві золотому,
У недоступній людям далині,
Де навкруги - ні дерева, ні дому,
Ховають щастя скрині кам'яні.

Та в час, як жевріють зірок отари
І висить місяць вигнутим мечем,
До скринь жар-птиця прилітає з хмари