поезія

* * *

Ти подивись у вічі ці солоні,
Скажи усе, що думаєш про них.
Ти подивись у вічі ці бездонні,
Скажи їм правду, стерплять все вони.

Cолоні очі. Вуста солоні.
І моря солоні долоні.

Ти посміхнись, в очах побачиш сонце.
Два стиглих сонця - неповторне "ми".
Ти подивись у вічі ці солоні
І відпусти чи міцно обніми.

Cолоні очі. Солоні скроні.
І моря цілунки солоні.

До 120-річчя М.Куліша

Василь Загороднюк

На Соловках були готові нари...

Ішов на похорон Дніпровського Івана,
А відчуття, немовби то - на свій.
І в небі голубінь до болю пожадана
У чорний вже згорталася сувій.

Під'їхав тихо "чорний ворон" канібалом,
Залізна паща клацнула ураз,
І молодий чекіст, дихнувши перегаром,
Вштовхнув митця... такий то був наказ...

Не захистили активісти-комунари.
ЦК мовчав, скували "Березіль".
На Соловках йому були готові нари,

Її чорне волосся водою спадало до шиї,
Її губи - калина червона: візьми та скуштуй.
Її очі наповнились морем - і небо закрили;
Закохався чомусь безпробудно у дівчину ту.

В неї погляд - як ніби Зевес тобі в очі поглянув;
В неї тіло - як ніби троянда квітки розпуска;
В неї руки - вино, бо від них я стаю ніби п'яним.
І чому полюбилась мені дівчинонька ота?..

Пропаду я навіки - у ній, у очах її синіх,
Пропаду, не шукайте - хоча вже і знаєте, де.
Пропаду у волоссі її з ароматом полину.

І

Пишу тобі в далекий листопад.
За обрії летять мої надії.
Щоб долучитись до святої дії,
Не можна взяти совість напрокат.

Нам варто йти вперед, а не назад,
Здолавши всі буденні веремії,
І думати під струни золотії,
І линути до зоряних принад.

Тримають вісь і Слова і Землі
На тлі віків поети й агрономи.
Планети відкривають астрономи

Із піснею та хлібом на столі...
Ми вирушаєм в помисли незлі,
Забувши про абзаци, крапки й коми.

ІІ

Молода зміна

Валерія Новикова

Натхнення

Я бажаю кожному натхнення -
У початках, творчому знанні.
Я шукаю істину, ідеї...
Ну а ти? Ти - ні?

А натхнення... що про нього кажуть?
Де взялося і куди пішло?
Мить таємності мене тривожить
А тобі? Тобі ж бо як було?

Нелегко буває тільки людям...
Завжди знай і пам'ятай про це.
Ти гадав, що запросто все буде,
Що натхнення хвилями несе.

Я тебе засуджувать не мушу,
Бо й сама не в силах зрозуміть,

* * *

Надворі буря хмурить хмари.
В кімнаті кішка мружить очі.
А в голові моїй примари.
Від них душа весь час тріпоче.

Надворі дощ у шибку стука.
А кішка все собі муркоче.
Душа моя той стукіт слуха.
Здається їй: щось дощ шепоче.

Надворі ніч свої усмішки
Дарує - сон веде до хати.
І сон чудовий сниться кішці.
А я в цю ніч не можу спати.

Надворі ранок поцілунком
Вже розбудив ліниву кішку,
Зустрів промінням-подарунком.
А я ще ніжусь трішки в ліжку.

 

ДО 100-РІЧЧЯ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

 

В'ячеслав Петренко

 

Лист Олени Шовгенівни до Михайла Теліги

(Уривок з думи)

 

 

30 квітня 1925 року
Горні-Черношіце

 

"Єдиний мій Михайлик, мій коханий!
Нарешті маю Вашого листа.
Це ніби гість у хату довгожданий.
Щаслива я в цей теплий день весняний.
В ці дні, коли природа розквіта,
"Михайлик…" - шепчуть радісно вуста.

З душі тікають сумніви колишні,
Які було закралися на мить.

На чужині, в далекій стороні

На чужині, в далекій стороні,
Де солов'їних співів не чувати,
Чомусь ти часто снилася мені:
Приходила до мене розмовляти.

Дніпро, як завжди, хвилі вдаль котив.
А ми ставали вкупі над водою.
І соловейка слухаючи спів,
Вели розмову щиру між собою.

Такі веселі, жваві й молоді.
Ще ж ні розлуки, ні журби не знаєм…
Було мені так хороше тоді,
Від зустрічі з тобою й рідним краєм.

Прокинешся… а віхола мете,
І чорна ніч у вікна заглядає.
Лежиш і довго думаєш про те,
Що в Україні хтось і нас чекає.