Проза

Півтора десятка східців з центральної вулиці селища ведуть на терасу, де у затінку запашних туй приємно відпочити будь-якої пори року. Звідси ще східцями спускаюсь на нижню терасу, потім на набережну площу до підвісного містка через Інгулець. А там — зарічний комплекс культури, спорту і відпочинку. Здійснюю подорож подумки, бо мені в інвалідному візку туди не дістатись. Може це й на краще?.. Нехай у пам’яті залишається все, як було колись…

Вікторія Лазарєва

Чай з бергамотом

Місто шумувало нічним життям. Кав'ярні, ресторани, вуличні розваги заманювали розпашілу від травневої спеки молодь. У повітрі бринів аромат квітучих дерев, майбутнього літа, шаленства і ще чогось такого ... незбагненного і легкого, і надзвичайно приємного.

 

Новелістика

 

Вікторія Лазарєва

студентка 5 курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Дійсний член Літературної студії ім. Василя Вишиваного.

Жив у нашому селі добрий чоловік Микита Чорновус. Веселив він земляків під гармошку, яку приніс з війни. Казав жартома, що йому сам Василь Тьоркін подарував її. Була та гармошка одна на все село, як ложка до обіду, як чарка для вина. Жодне весілля, жодне свято не обходилося без неї. Як тільки десь збиралася людська толока, там лилася весела і широка мелодія Чорновусової гармошки…

СЕЛО МОЄ РІДНЕ

Глибокий колодязь

Під велетенським куполом блакитного неба розпростерся мальовничими килимами-самобранками наш південний рівнинний степ.
Уранці, коли під промінням молодого світила виблискують бурштином і ряхтять золотими лелітками роси, коли вдихається на повні груди настояне на хлібних злаках і чебрецях повітря, постають міражами далекі степові села.

Було з якого боку не в’їздиш до Великої Олександрівки, ще здалеку привертала погляд гарна баня місцевого храму з хрестом на маківці.
Споруджений він року 1898-го у класичному архітектурному стилі, величчю своєю вивищувався над усіма іншими будівлями селища.

ЯРУ СЛАВУТИЧЕВІ

Загрузали німецькі гармати
У наш золотий чорнозем.
І ридали полум'ям хати,
І кричали: "Ми оживем!"
Так багато було Батиїв,
Крови й мотузів на гіллі -
Але з гір не зійшов наш Київ
І Дніпро не зійшов із землі.
Бо коли ліз вогонь по стрісі
І коли скоростріл гарчав,
Десь далеко селюк у лісі
Свіже дерево намічав,
Щоб ізнову поставить хату,
Дим розвісить, як корогов,
Щоб землю, тричі розп'яту,
Воскресити землею знов!