Проза

Листи Україні

Наталя Ткачова

З Україною в серці

(лист)

У цей день я пишу листа Тобі, моя Україно!
Це вже не вперше. І знов я не вкину його у поштову скриньку, знову до Тебе не прийде поштар, не проситиме в Тебе танцю - він не знає, що Ти живеш у моєму серці - воно не має індексу.
З тобою ми спілкуємося по-іншому. У часи Твого неспокою, недуги моє серце завжди щемить; і день у день Ти змушуєш його битися, Ти грієш круговерть жаги до життя. І серце б'ється...

Вона любила гуляти наодинці. І любила дощ. Хоча інколи їй здавалося, що це плаче небо чи й вся планета. Тоді вона цей дощ ненавиділа. Та за кілька хвилин, не знайшовши, де ж у неба очі, з яких лилися б ці сльози, вона знову любила дощ…
Вона любила ніч.
В той час, коли інші спали або кляли оту жахливу погоду, вона гуляла наодинці. Вночі. У дощ.
— Хто ти? — пролунав голос чи то з темряви, чи з її душі.
— Хто ти?! — ніби луною відбилося від краєчка її серця і мільйонами нервів дійшло до мозку.

ДЕБЮТ

Наталія Підкамінна

Зустріч

Чом прекрасна ти така,
Щедра осінь, золота?!
А вона мені в одвіт:
— Я чарую цілий світ!
Як проходжу по землі —
Чую владу у руці.
Господиня гарна я,
І робота вся моя.
Я від цього не журюся,
Вмить за працю я беруся:
Намалюю я діброву
В золотавому вогні,
Ось пройдуся по садочках,
Тут так весело мені!
По стежині я ходжу,
Нові шати роздаю...
— Так ти владарка пори! —
Я вклоняюся тобі.

 

НОВЕЛІСТИКА

Наталія Юріна

СИМВОЛ

(жіноче пописування)

Що то за філолог, що не любить словників? Різних: літературознавчих, тлумачних, перекладних. Без різниці.

Я от люблю себе і люблю словники. Хоч я і не філолог. Але ж я люблю словники. Значить, я філолог???

Ні, про це я подумаю пізніше. Але ж я не філософ, аби думати…!

Я просто граюсь. Граюсь - просто - так.

***

Ніхто з нас не знає, скільки кому відведено Богом на цій землі. І це добре, що ми не знаємо про свій життєвий ліміт, інакше ми усі б давно з’їхали з глузду або натворили б якихось дивовижних дурниць.

 

Олена Ботвінцева

студентка 5-го курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Дійсний член Літературної студії ім. Василя Вишиваного.

 

Давай будемо такими

 

А давай зустрiнемось з тобою. Вдвох. А не як завжди. Вигадуватимемо новi пози, рухи. Будемо триматись за руки не так, як всi. Стояти на головi i думати по-черзi. А торкатися один одного тiльки вухами. Давай не повертатимемось додому. Будемо грати у схованки. Вигадаємо нове життя. Де ти — наприклад, пожежник, а я, ну хай буду повiєю. Тiльки не питай, чому саме так.

— Я рятуватиму життя?

— I я!

* * *

Я очистилась. Сотнi лiтрiв дощової води пройшли крiзь мене i не залишили жодної брудної частинки. Вода проходила крiзь мене, крiзь одяг, шкiру i кров, i виходила десь з-пiд пальцiв,
з-пiд нiг, одразу ж змiшуючись iз калюжами. Калюжами тих, хто очистив. Очищенi ще не знали цього i бiдкалися на це невчасне явище. Дощ? Влiтку? Злива?