Пустіть інваліда поза чергою
Біль. Невимовний біль застиг у серці. Він змусив моє життя зупинитися. Так, я дихав, відчував, розумів, але морально – я помер. Цей біль неможливо витримати, його неможливо пережити… Він просто є всередині і ти нікуди його не подінеш. Його не вирвеш з корінням із серця, не випустиш його отруйні ріки із крові, не повернеш душі квіт, коли все у ній згоріло дотла…
У тебе так легко це виходить… Знову чую ці слова, давши комусь прочитати свого вірша.
Чомусь здається, що це природжений дар, яким я просто насолоджуюся, і що слова самі по собі просто стають в моїй голові на свої місця. Рима до рими, строфа до строфи – от тобі й вірш. Чим не мистецтво?
Та от тільки ніхто не задумується над тим, чого варті мої вірші. І тут вже не зіграєш на економії масштабу – начебто три збірки, кожна за рік-півтора написана – хіба важко? Так, важко. Надзвичайно важко.
Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав
Пишіть реферати та курсові.
При передруці посилання залишайте на місцях!