Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Вісник Таврійської фундації. Випуск 12
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Олег Олексюк. Школа-Либідко
Відгук-презентація двокнижжя «Листи до Олеся Гончара»

Упорядником нового видання є Микола Іванович Степаненко (14. 10.1958) – учений, мовознавець, літературознавець, доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти, ректор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, автор понад 600 опублікованих праць, зокрема статей про творчість О. Гончара, а також монографій “Публіцистична спадщина Олеся Гончара: мовні, навколомовні й деякі інші проблеми” (2008, 396 с.), “Духов­ний посил Олеся Гончара (за матеріалами “Щоденників” письменника (2009, 260 с.), “Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара” (2010, 528 с.), “Світ в оцінці Олеся Гончара: аксіосфера щоденникового дискурсу письменника” (2012, 284 с.), “Літературно-мистецька Полтавщина” (2015, 500 с.), “Мовознавча Полтавщина” (2014, 568 с.), “Літературні музеї Полтавщини (2006, 404 с.), “Літературні, літературно-мистецькі премії в Україні” (2014, 498 с.), “Літературознавча Полтавщина” (2015, 668 с.), “Сучасні письменники Полтавщини” (2014, 90 с.). “Патріарх українського мовознавства (до 100-річчя від дня народження професора Михайла Жовтобрюха” (2015, 113 с.), “Академік Арнольд Панасович Грищенко (2016) та ін. Він упорядкував книги “Наукова спадщина Михайла Жовтобрюха” (2000, 72 с.), “Листи Юрія Шевельова до Олекси Ізерського” (2014), підготував видання окремих томів енциклопедії “Полтавіка”…

Окреме місце серед наукових проблем М. І. Степаненка посідає вивчення мови творів письменників-полтавців (Г. Сковороди, І. Котляревського, Панаса Мирного, Олеся Гончара, Петра Ротача), редагування наукових збірників, видань і т. д. Він удостоєний багатьох іменних премій, нагород і відзнак.

Двокнижжя “Листи до Олеся Гончара” (2016) – оригінальне і цінне видання, яке складається з двох книг. Перша з них охоплює 1946-1982 рр. (736 с. ), а друга – 1983-1995 рр. і має такий же обсяг – 736 с. У двокнижжі вміщено 895 листів до О. Гончара, до них подані детальні примітки й коментарі, які займають значне місце.

Листи були й назавжди залишаться важливим джерелом інформації про особливості тієї або тієї доби й перебіг знакових та менш примітних подій, які вона переживала, про суспільство загалом і окремих людей, їхні земні діяння. Словом, в епістолярію, як у фокусі віддзеркалена вся система буття, саме життя в усіх реальних і омріяних вимірах, у всьому об’єктивному та суб’єктивному багатогранні.

Велику цінність мають листи, автори яких – творчі люди, активні учасники, а не свідки віддаля всього, що довкруги них відбувається, провісники майбутнього, шанувальники минулого” (с.5-6) – цілком слушно наголошує автор передмови, яка має назву “Письменницький епістолярій”.

У двох книгах зібрані листи з персонального архіву родини письменника, із Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського.

Коло адресантів репрезентоване всіма верствами населення: від академіків, найвищого рангу державних, партійних, міжнародних, наукових, громадських діячів – до простих робітників і колгоспників, студентів, учнів. Географія – дуже широка.

Листи сповнені глибокою повагою і любов’ю до адресата. Зміст їх розмаїтий: вітання, подяки, вияви захоплення, прохання... Велику допомогу упорядникові надавала дружина письменника як берегиня творчості О. Гончара і справжній знавець його доробку.

По-своєму важливими для дослідження спадщини митця є листи українських і зарубіжних майстрів слова, особливо тих, які виводили Олеся на літературну стезю – Петра Панча, Павла Тичини, Юрія Яновського, Остапа Вишні, Миколи Бажана, Андрія Головка. Згадаймо про те, як уміло й тактовно підтримав його новелу “Модри Камень” під час її цькування П. Тичина, а П. Панч сприяв першій публікації в журналі “Україна” (1946). Або ж як Ю. Яновський привітав О. Гончара з романом “Альпи” і надрукував.

Особливо оригінальними є листи вдячності Остапа Вишні, А. Головка, Ю. Яновського, М. Рильського, О. Ковіньки, Г. Тютюнника, П. Ребра… Серед листів зустрічаємо і поетичні рядки – посвяти Д. Білоуса, Л. Коваленка, Ф. Гаріна…

Ю. Яновський назвав О. Гончара “письменником справжнім”. На глибоке переконання П. Загребельного він належить “до тих небагатьох, для кого література – це форма існування в світі і мета життя”. Він, справедливо твердить Б. Олійник, “перший наніс на суспільну мапу найгарячіші вузли проблем, які суспільство має вирішувати завтра”. Цей самобутній письменник, слушно зауважує П. Кононенко, “по-новому мислить сам і прагне підняти на вищий щабель мислення і всю літературу”. Він, як ніхто, за метким спостереженням Я. Гояна, “уміє в океані рідної мови знайти таке слово, яке несе в собі код нації, і засвітити його перед народом, піднести його як знамено, розгорнути як епоху вмістити в нього степи, ясні зорі і тихі води України”. Важливо помітити, що Олесь Гончар є не тільки совістю української літератури, а й національним проводирем, який, покличемося на Д. Павличка, “ніколи не годив кон’юнктурі”, а за словами В. Яворівського, “просвічує дорогу українцям” (с.11-12).

Листи в книзі подані в хронологічній послідовності. Зустрічаємо тут серед них вісточки від наших земляків Миколи Братана, Анатолія Кичинського, Лади Федоровської, Давида Фанштейна…

Двокнижжя “Листи до Олеся Гончара” розраховане як на дослідників, так і на широке коло шанувальників українського слова та культури, уболівальників за їхню долю. Радує те, що українська спільнота неспинно множиться, що стають зримою реальністю мрії-думки, які виношував на зорі нашої незалежності цей талановитий письменник, відомий державний і громадський діяч: “У ці дні на Вкраїну дивиться світ – численні спостерігачі зі всіх континентів, прибувши до нас, побачили образ України в істинному світлі, в її відкритій відданості принципам демократії й гуманізму, побачили народ, гідний рівноправно брати участь у житті європейського і світового товариства.

Прийдуть нащадки і… побачать Україну оновлену, вільну від екологічного лиха, від успадкованої з тоталітарних часів аморальності й таких принизливих нестатків та злиднів, віриться, що на місці гнилих нуклідних морів золотітимуть хліба народного добробуту, квітуватимуть сади – сади незалежності і свободи” (с.13).

У листах згадуються, оцінюються, іноді аналізуються окремі твори, велика увага приділяється зокрема текстам, удостоєним премій, а також “Собору”.

У розділі “Листи (1946-1982) є два епіграфи Ю. Яновського і О. Гончара. Останній я наведу: “І все-таки – найкраща з нагород листи людські” (с. 14).

Відкривається перша книга листом П. Панча від третього березня 1946 року (с.15). Завершує цю епістолярну скарбницю лист від В. Буряка від 28 грудня 1982 р. (с.547). Далі йдуть примітки, коментарі до листів (1946-1982) і знову два епіграфи – Я. Оксюти й М. Коцюбинської.

Книгу другу з (1983-1995) відкриває лист від О. Силини за 1983 рік. Епіграфи взято з Е. Межелайтіса (“З такими людьми, як Олесь Гончар, хочеться йти в ногу в найважчі походи в ім’я щастя людей”) та Дмитра Стуса (с.5). Завершується датована епістолярна добірка листом Петра Ребра від 26 червня 1995 р. Потім опубліковані кільканадцять листів без дат і починаються “Примітки, коментарі до листів (1983-1995). У виданні вміщено “Іменний покажчик (с.573-734) та “Зміст” (с.735).

Є тут листи індивідуальні й колективні (с.233, 536, 630). Хотів би навести декілька коротких цікавих та оригінальних листів. Від А. Головка, квітень 1968 р.: “Слова, які я хочу сказати, або точніше, слова, яких я не можу не сказати сьогодні дорогому ювілярові Олесю Гончару, видатному українському письменникові в оцей урочистий день його п’ятдесятиріччя, це слова щирої любові, глибокої пошани, великої подяки йому за все те, що він, як письменник уже зробив до сьогодні для нашого народу”. Головко підготував ювілейну промову, яку йому не вдалося виголосити. Він записав виступ, який не відбувся з сугубо технічних причин. Копію він надіслав до “Літературної України”. Проте чи побачить вона світ (знову ж таки з причин технічних). Хтозна, тому даю вам, Олесю Терентійовичу, на всякий випадок у машинопису “гірше” (книга 1, с.233). Від П. Тичини та його дружини 31 грудня 1959 р.: “Дорогий Олесю Терентійовичу, з Новим роком, з новим щастям Вас з родиною сердечно вітаємо. Бажаємо здоров’я, радісного настрою, творчих перемог, все нових і нових на нашу радість. Тичина ” (книга перша, с.128). Від Остапа Вишні. 11 липня 1947 р. Олесеві Гончарові: “Пробачте, що я звертаюся до вас із цим листом. Ви ввійшли в літературу як справжній, хороший, ласкавий письменник. Дозвольте мені, старому робітникові на цій ниві потиснути Вашу руку і, коли Ваша на це буде ласка, – обняти Вас і поцілувати. Я хочу, щоб ви знали, яка радість обгортає мене, коли мені довелось жити в той час, як живе на світі Олесь Гончар. Тисну Вашу руку. Любіть літературу, Андрія Малишка, Платона Воронька. Взагалі треба, по-моєму, любити справжніх людей і справжніх талантів. Ваш Остап Вишня. 11.07.47” (книга перша, с.35). Від Ліни Костенко 3 квітня 1978 р. “Дорогий Олесю Терентійовичу. Ваш день народження –це завжди свято, в ювілей, і не в ювілей. Просто тому, що народилася така красива людина та спрвжній, необхідний своєму народові письменник. Вітаю Вас сьогодні, глибоко шаную Вас завжди. Хай стрункі, не зломані щогли Ваших бригантин вічно йдуть до берега любові крізь усі циклони цього гіркого і прекрасного моря. Ліна Костенко” (книга перша, с.378). Від Ліни Костенко 2 квітня 1985 р. “Дорогий Олесю Терентійовичу! Вітаю Вас з Днем народження. Щастя Вам і здоров’я. Нехай Ваша зоря світить високо і ясно” (книга друга, с.76). Від О. Ковіньки 25 січня 1968 р. “Дорогий Олесю Терентійовичу! Прочитав Ваш роман “Собор”. Читав, хвилювався і невимовно радів. Ви створили чудовий літопис про славних людей славної землі української. Велике Вам спасибі! Із щирою до Вас повагою Ол. Ковінька” (книга перша, с.226). Від М. Рильського 2 березня 1963 р. “Дорогий Олесю Терентійовичу! Ще не зовсім виборсався я з своєї недуги, але виборсуюсь. І от мені потрапив у руки другий номер “Вітчизни”, а в ньому Ваш роман у новелах. Треба сказати, що останнім часом став я дуже перебірливим і примхливим щодо своєї “лектури”. Почнеш ото книжку – ніби й зацікавишся – і чомусь не дочитуєш. Мова не про так званих “молодих” і ”старих”, навіть уславлені частенько мене розчаровують. Ну і от узявся я до Вашого роману. На мене війнуло справжньою поезією. Читаю і радію. І мені захотілося про це Вам сказати… Ваш М. Рильський” (книга перша, с.162-163).

Є й віршовані вісточки. Таким є лист від Д. Білоуса, 3 квітня 1993 р.:

Дорогий Олесю!

Радий, що ти досяг свого зеніту.

За внесок твій для України й світу

Спасибі тій землі, що породила,

Спасибі тій сім’ї, що спорядила,

Спасибі тій судьбі, що огрядила,

Адже добі твої потрібні крила.

Коли вожді маніакально хворі

Хотіли люд тримати у покорі,

Підносив ти людину в кожнім творі

Й собори душ возславив у “Соборі “!

То хай же все сторицею воздасться.

Здоров’я, успіхів тобі і щастя!

Дмитро Білоус (книга друга, с.332).

Двокнижжя чудово і зразково оформлене. Після першого вибіркового прочитання це видання залишає захоплення, заслужену вдячність за проведену сумлінну і величезну роботу М. Степаненка та інших людей, які причетні до його появи. Книга заслуговує на відзнаки та нагороди, які, сподіваємось, не забаряться.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 118 книг;
1,510 статей;
344 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)