Немченко І. Пам’яті Дніпрової Чайки // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 7.
До Дніпра ішла в молитві:
Налаштуй наш люд на битви
І не дай у рабстві скніти –
Перекинчиків плодити.
Руси-України доля –
Одчайдушний бій за волю.
Визволимо батьківщину,
А “тюрма народів” згине.
Час уже людьми ставати,
А не сльози проливати.
Й камінь зрушиться ледачий,
Коли станем за Вкраїну,
А сміливих жде удача!
Немченко І.В. Розмай: (Смутки Дніпрової Чайки) // Немченко І.В. Шлях на Снігурівку: Вірші. Драматичні поеми. — Київ-Херсон: Просвіта, 2014. — С. 146.
Він прийшов неначе з казки —
Лицар, повний туги й ласки:
Дівчину причарував.
Обіцявся вік любити,
Як діброву любить вітер,
Однолюбом називавсь.
Дніпрова Чайко,
Твої смутки ячать.
Дніпрова Чайко,
Твої болі кричать.
Дніпрова Чайко,
За усмішку твою
Я віддам — так і знай,
Так і знай —
Всеньку долю свою.
Та з’явилася сестриця —
Чорноока, білолиця:
Лицар милу позабув.
І тепер лише діброва
Згадує хлоп’яче слово,
Де вогонь кохання гув.
|
|