До Дніпра ішла в молитві:

Налаштуй наш люд на битви

І не дай у рабстві скніти –

Перекинчиків плодити.

Руси-України доля –

Одчайдушний бій за волю.

Визволимо батьківщину,

А “тюрма народів” згине.

 

Час уже людьми ставати,

А не сльози проливати.

Й камінь зрушиться ледачий,

Коли станем за Вкраїну,

А сміливих жде удача!

Він прийшов неначе з казки —
Лицар, повний туги й ласки:
Дівчину причарував.
Обіцявся вік любити,
Як діброву любить вітер,
Однолюбом називавсь.

Дніпрова Чайко,
Твої смутки ячать.
Дніпрова Чайко,
Твої болі кричать.
Дніпрова Чайко,
За усмішку твою
Я віддам — так і знай,
Так і знай —
Всеньку долю свою.

Та з’явилася сестриця —
Чорноока, білолиця:
Лицар милу позабув.
І тепер лише діброва
Згадує хлоп’яче слово,
Де вогонь кохання гув.

1

Освідчення Теофана Василевського

— Чаїночко, проміннячко ясне,
Чому не хочеш слухати мене?
Поглянь мені у вічі, там на дні
Сховалися думки мої сумні.
Заглянь мені до серця: в нім лиш ти —
Собою затулила всі світи.
Подай мені тремтливе рученя,
Я поведу тебе у казку дня
І в ночі солов’їну таїну:
На стежці у незайману весну
Нам квіти будуть сяять, мов зірки,
І співи позабудуться гіркі.
Там Чаєчка Дніпрова заспіва —
І Бог благословить її слова.

2

Будиночок Дніпрової Чайки

Будиночок маленький та охайний.
Тут мешкала колись Дніпрова Чайка.
З вікна Лівобережжя озирала,

27-28 жовтня 2011 року в Херсоні відбулася Всеукраїнська наукова конференція “Літературна спадщина Дніпрової Чайки в історико-культурному контексті”, присвячена 150-річчю від дня народження відомої української письменниці. До участі в цьому форумі були залучені науковці з Глухівського національного університету імені О.П.Довженка, Донецького національного медичного університету імені М.Горького, Донецького національного університету, Дніпропетровського національного університету, Запорізького державного медичного університету, Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Інституту літератури ім.

Людмила Олексіївна Березіна ввійшла в літературу під милозвучним псевдонімом Дніпрова Чайка. Народилася вона в 1861 році в селі Карлівці на Миколаївщині в багатодітній сім’ї священика. За етнічним походженням мати дівчинки була українкою, батько — росіянином. Батьки майбутньої письменниці були веселими, гостинними людьми, дуже любили народні пісні. “Батько мій був веселий, гостинний і до всього прихильний. Через таку вдачу він — з походження великорос — був ходячим збірником фольклору. Од нього у мене напровесні життя з’явилася така охота до пісень, казок, усяких словесних узорів нашої мови” [6, с.11], — згадувала Людмила Олексіївна в автобіографії.