У шкільні роки я дуже любив вірш Лермонтова “Выхожу один я на дорогу”. Для того, щоб краще запам’ятати вірша, я записав його на останній обкладинці зошита.
Якось, знаючи, що мати на роботі, знаходячись один в хаті, я відкрив зошит і на весь голос почав декламувати улюблений лермонтовський вірш. Коли, раптом, відчинилися двері і переді мною постала мати з грізними очима. Вона вихопила з рук зошита. На третій, чи четвертій сторінці (вже не пам’ятаю) красувалася червона двійка, розмашиста, велика.
— Це що?! — закричала. — Я все роблю, аби тільки мій синок вчився. А він?..
