“З любов’ю до людей, до рідного краю, з вірою – усе можна зробити”. Ці слова Дмитра Васильовича Марковича були його життєвим і творчим дороговказом, морально-естетичним девізом, яким він неухильно керувався в усій своїй службовій, культурно-громадській і літературній діяльності. Юрист за освітою та фахом (судовий слідчий, адвокат, мировий суддя), він у той же час був письменником-прозаїком, художником слова за покликанням. Популярності Д.Марковича сприяли публікації його оповідань в альманасі “Степ” (1886), в окремій книжечці російською мовою “Три рассказа” (1894), у збірці “По степах та хуторах” (1899).

Дмитро Васильович Маркович (1848-1920) – талановитий український письменник, що мав красномовне життєве і творче кредо, якому ніколи не зраджував: «Треба жити по-новому, люблячи людей!..». Тож і зображував життя селян з теплом, любов’ю і розумінням. Перед нами постають часи сваволі царських урядовців та щирі, людяні герої (селяни-хлібороби, трудівники), які попри все прагнуть до кращого життя. Дмитро Маркович зображує степові хутори Півдня України та їх жителів, що мають своєрідні власні назви. Розглянемо онімний простір творів Д.Марковича.