Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Я щаслива
Микола Братан. Експромти з посмішкою
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана
Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
Молода муза. Випуск 2
З Україною в серці

Петречків О. Психологічні колізії у п’єсах “Чорна Пантера і Білий Медвідь” Володимира Винниченка та “Пігмаліон” Бернарда Шоу // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 7-11. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Психологічні колізії у п’єсах “Чорна Пантера і Білий Медвідь” Володимира Винниченка та “Пігмаліон” Бернарда Шоу
Трибуна молодого дослідника
За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”

Драматичні твори Володимира Винниченка і Бернарда Шоу є визначними явищами на тлі доби модернізму. Обидва письменники – засновники якісно нової інтелектуальної драматургії, пов’язаної з екзистенціалізмом (“філософією життя”) і психоаналізом. Кращими зразками такої драматургії є п’єси “Чорна Пантера і Білий Медвідь” В. Винниченка та “Пігмаліон” Б. Шоу. Ці твори відзначаються складністю психологічних колізій, які заслуговують особливої уваги. Хоча вже чимало написано наукових праць про драматургію як В. Винниченка [2; 5; 6; 8; 9 та ін.], так і Б. Шоу [1; 3; 7 та ін.], порівняльне вивчення їхньої спадщини у зазначеному аспекті ще не здійснювалося, чим і визначається актуальність теми нашої статті.

Ми ставимо мету розглянути психологічні колізії у п’єсах “Чорна Пантера і Білий Медвідь” В. Винниченка та “Пігмаліон” Б. Шоу як художні втілення “філософії життя”, проблем чесності з собою та внутрішньої гармонії людини.

Обидва письменники є яскравими митцями-новаторами своєї епохи, які розробляли деякі схожі мотиви. В. Винниченко і Б. Шоу розкривали у своїх п’єсах соціально-філософську проблематику. Їхні драми сповнені гуманістичним пафосом. В обох вищезгаданих п’єсах розкривається психологія творчих особистостей: художника Корнія Каневича та вченого-філолога Генрі Хіггінса. У їхніх характерах зіштовхуються дві гострі суперечності: професійна одержимість та людська екзистенція. Відбувається зіткнення протилежних переконань і прагнень.

Корній Каневич (на прізвисько “Білий Медвідь”) – геніальний митець, який саме творить свій найбільший шедевр – картину з зображенням хворої дитини та матері, яка в скорботі схилилась над нею, а натурщиками є його рідний син Лесик та дружина Рита (на прізвисько “Чорна Пантера”). Увесь жах ситуації в тому, що Лесик справді важко застудився – і, якщо хлопчика не повезуть до Італії найближчим часом, то сирий клімат Парижа вб’є його. Грошей на поїздку в родини немає, і дружина та мати Корнія намагаються переконати його продати полотно, на яке вже є покупець – прихильник Рити Мулен, “не молодий уже, але рум’яний, з черевцем, очі розумні, хитрі, сластолюбиві й веселі” [2, с.378]. Але художник не може продати незавершену картину, для нього це означає: “…одірвать половину серця і кинуть” [2, с.386]. Корній продовжує роботу, змушуючи і надалі дружину з хворим сином на руках позувати йому. Так і не отримавши належного лікування, Лесик невдовзі помирає.

В образі Каневича змагаються дві сутності – батька і художника. Митцеві важко мислити раціонально, але Корній намагається, і ця боротьба з самим собою “з’їдає” його зсередини. Художник постійно метається “між двох вогнів” – між своєю високою сутністю творця і земним обов’язком батька. Але ж батько теж деміург. І його творінням є дитина. Корній саме так сприймає свого сина Лесика, бо на все дивиться як людина мистецтва. Каневич вважає, що, давши своєму творінню життя, має право на свободу вибору його подальшої долі. Це стосується не тільки картини, а й дитини. Дегуманізація психології художника доходить екзистенційної межі: одержимий натхненням, він жертвує життям сина заради завершення свого мистецького шедевру.

Звісно, Корній уболіває за сина, але у стані мистецької одержимості перестає зважати на закони життя і моралі. Його вибором стає “чесність із собою”. А чесним вибором художника Каневич уважає створення шедевру.

З моральної точки зору Корній не мав права на такий вибір, на нехтування споконвічними людськими цінностями. Можна стверджувати, що пожертвувати сином заради картини зміг би тільки божевільний. Але ж недарма існує думка, що геніальність та божевілля – дві сторони однієї сутності. Генії живуть у своєму складному світі, де в чому абсурдному, мало доступному для раціонального пізнання. В. Винниченко, який знав цей світ “зсередини”, зумів глибоко розкрити психологію митця в екзистенційній ситуації, заперечивши декадентську тезу про вищість мистецтва над життям. Страшна жертва, принесена на вівтар мистецтва, виявляється марною: у фіналі п’єси гинуть і картина, і художник, і мати нещасної дитини. Отже, В. Винниченко з гуманістичних позицій обстоює “філософію життя” і заперечує декадентську естетизацію смерті.

У п’єсі “Пігмаліон” Б. Шоу оригінально переосмислив давньогрецький міф про скульптора Пігмаліона та створену ним статую, яка завдяки його коханню та палким молитвам стала живою жінкою — Галатеєю. На відміну від В. Винниченка, англійський драматург розкрив внутрішній драматизм творчої особистості не через трагедійний, а через комедійний конфлікт. Герой п’єси Б. Шоу не митець, а науковець, який “пересотворює” людину.

Сучасним Пігмаліоном став талановитий професор фонетики Генрі Хіггінс, а Галатеєю – звичайна квітникарка Еліза Дуліттл. Зустрівши на одній із лондонських вулиць Елізу, чиє мовлення було дуже далеким від літературного, Хіггінс сказав, що зміг би за кілька місяців зробити так, що цю дівчину легко визнають за герцогиню. Вона виявилася винятково здібною ученицею: від Генрі перейняла бездоганну мову, а від його оточення – гарні манери. Еліза з брудного неосвіченого дівчиська перетворюється на вишукану леді. Дівчина гідно поводиться на посольському прийомі і виграє для Хіггінса парі. Але ж чи тільки Хіггінс сприяв цьому перетворенню?

З одного боку, Генрі навчив Елізу говорити, як належить леді. З іншого, він настільки брутально поводиться зі своєю ученицею, що постає питання: а чи насправді професор заслуговує, щоб його називали “новим Пігмаліоном”? Адже Хіггінс своєю поведінкою демонструє, ніби перед ним не жінка, а качан капусти. Елізи як особистості з її прагненнями, почуттями і потребами для нього просто не існує. Хіггінсові байдужа і подальша доля створеної ним “фальшивої герцогині”. Усе це призвело до конфлікту між ними.

Хіггінсові навіть не спало на думку, що насамперед природні здібності та наполеглива праця над собою Елізи сприяли тому, що вона змінилася на краще не лише зовні, але й внутрішньо. Відчути себе справжньою леді дівчині також допомогло ввічливе й джентльменське поводження Пікерінга.

Цікаво, що після завершення експерименту Хіггінс змінює своє ставлення до Елізи і навіть після їхньої сварки просить дівчину повернутися. Однак Еліза вже інша, і “підносити черевики” більше не згодна. Вона вирішує вийти заміж за Фредді та стати “Пігмаліоном” для нього. Однак про це ми дізнаємося тільки з “Післямови”. Фінал своєї п’єси Шоу залишає відкритим.

Отже, В. Винниченко та Б. Шоу запропонували образи героїв, які, понад усе в житті підносячи роль творення шедевру, почали морально деградувати. Образи Корнія і Генрі складні і суперечливі, дуже різні, але є в них одна спільність – у стані професійної одержимості обидва забули про гуманістичні ідеали та моральні цінності, що і призвело до зіткнення протилежних поглядів та почуттів у їхніх душах.

Проте, якщо гострий внутрішній конфлікт у душі Корнія приводить до жахливих наслідків – смерті сина і дружини, його поступового самознищення і як митця, і як особистості, то психологічні колізії Хіггінса стали поштовхом до створення більш досконалої особистості Елізи Дуліттл та до деякої внутрішньої метаморфози самого героя. Але фінал п’єси Б. Шоу все-таки відкритий – і читачеві залишається широке поле для роздумів над питаннями: “Чи справді внутрішній світ Хіггінса змінився настільки, що його людська сутність перемогла професійну одержимість і чи надовго це? Чи не стане Еліза Дуліттл новим “Пігмаліоном”?

Таким чином, В. Винниченко і Б. Шоу представили героїв, яких повністю захопила ідея створення шедевру та відчуття власної могутності. На прикладі суперечливих характерів Корнія Каневича з п’єси “Чорна Пантера і Білий Медвідь” та Генрі Хіггінса з “Пігмаліона” показано, які гострі психологічні колізії вони породжують і до яких наслідків усе це може призвести. Моральні оцінки драматурги залишають на розсуд читачів.

В. Винниченко і Б. Шоу є визначними митцями-новаторами на тлі своєї епохи. Саме тому в їхній драматургії є деякі схожі мотиви та психологічні колізії. Обидва розкривали у своїх п’єсах соціально-філософську проблематику, їхні твори сповнені гуманістичним звучанням. Драматургія В. Винниченка та Б. Шоу заслуговує подальшого компаративного вивчення.

 

Література

 

1.     Аникст А. Великий насмешник / А. Аникст // Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6 т. – Ленинград: Искусство, 1978. – Т.1 – С. 5 – 46.

2.     Винниченко В. К. Вибрані п’єси / упор. М. Г. Жулинський, В. А. Бурбела; авт. вступ. ст. М. Г. Жулинський / В. К. Винниченко. – К.: Мистецтво, 1991. – 605 с.

3.     Гражданская З. Бернард Шоу / З. Гражданская. – М.: Просвещение, 1965. – 212 с.

4.     Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: посібник / Н. В. Зборовська. — К.: Академвидав, 2003. – 392 с.

5.     Ковалів Ю. Історія української літератури: кінець ХІХ – поч. ХХІ ст.: підручник: у 10 т. / Ю. Ковалів. – К.: ВЦ “Академія”, 2013. – Т.2. – 624 с.

6.     Михида С. Слідами його експериментів: змістові домінанти та поетика конфлікту в драматургії Володимира Винниченка / С. Михида. – Кіровоград: Центральноукраїнське видавництво, 2002. – 192 с.

7.     Павлов М. Феномен Шоу для українського читацтва / М. Павлов // Всесвіт. — 1999. — № 11-12. — С. 63-69.

8.     Свербілова Т. Персонажі Винниченкових п’єс – кати чи жертви? / Т. Свербілова // Слово і час. – 1993. – №5. – С. 32-39.

9.     Художній i гуманiстичний iдеал Винниченка-драматурга в контекстi української та європейської драматургiчних традицій [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.bestreferat.ru/

10.   Шоу Б. Пигмалион / Б. Шоу // Шоу Б. Полное собрание пьес: в 6 т. – Ленинград: Искусство, 1980. – Т.4 – С. 205 – 304.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)