Лелеча доля

Присвячую мільйонам земляків-українців,
які змушені були покинути рідну землю,
аби вижити...

Полетів я в теплий вирій з журавлями
Від калини, України і від мами.
Дуже важко мені жити у цім світі,
Повернувся б, сил не маю долетіти...

Я сумую і ночами гірко каюсь,
Вкрай знедолений в дорозі спотикаюсь.
І не можу повернутися додому,
Вгамувати лютий відчай, сиву втому.

Мов лелека, що відбивсь вночі від зграї,
Я у розпачі на долю нарікаю...
Та нічого не поробиш, рідна ненько,
Вже стомилося пригнічене серденько.

Приспів:

Мамо, матінко, пробач мене невдаху,
Помолись за свого сина-бідолаху...
Може, врешті, усміхнеться мені доля?..
Несвідомо, все ж завдав тобі я болю...

Скільки згине тих нещасних у дорозі?..
Хто зігріє на чужині сиву осінь?..
...Та летять, летять лелеки з України -
Полишають рідних, матір й Батьківщину...