Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Військова хитрість
Микола Василенко. Уламки імперії
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Микола Василенко. Архітектура планиди

Щербан О. Міфологеми життя і смерті у казках Емми Андієвської // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 33-37. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Міфологеми життя і смерті у казках Емми Андієвської

Творчість Емми Андієвської стала широко відомою в Україні від початку 90-х років. Найбільшу популярність здобула її мала проза, особливо казки. Творчість Емми Андієвської досліджували Анна Біла, Ніла Зборовська, Марко Роберт Стех, Богдан Рубчак, Петро Сорока, Людмила Тарнашинська та багато інших науковців, але на сьогодні ще недостатньо вивчені казки письменниці крізь призму міфокритики. Цим визначається актуальність теми нашої статті.

Міф був генетичним попередником народної казки, але, на відміну від нього, жанр останньої структурно обмежений, має усталені параметри. Літературна казка відрізняється формальною різноманітністю, може обходитися без традиційних персонажів, мотивів та сюжетів. Дія її часто розгортається не у фантастичному просторі, а у звичайній міській квартирі, сільській садибі чи будь-де. Більшість казок Емми Андієвської – це твори для дорослих, які мають філософське підґрунтя й несуть великий моральний заряд.

Трактуючи малу прозу Емми Андієвської як синтез протилежностей, Ніла Зборовська зазначає: “…Андієвська посилається на три принципи світобудови: увага як рівновага, число як кількість і співмірність всього. Формула рівноваги в тому й полягає, що гармонія випливає з подібності протилежностей (смерть – життя, матерія – дух, світло – пітьма), число є масштабом подібності, а ступінь відповідності є міра. Такий співмірний світ, спрямований на синтез протилежностей, обмін у межах єдиної субстанції, упорядкований і гармонійний, представила Емма Андієвська у своїй книзі про таємницю безсмертя, явлену в тлінних знаках” [9, с.144]. Ми поділяємо думку Л.Тарнашинської, що “твори Емми Андієвської так само важко аналізувати й пояснювати, як і осягнути сутність буття” [12, с.339], тому не претендуємо на повноту висвітлення теми, а ставимо більш скромну мету: з’ясувати семантику і специфіку художнього втілення міфологем життя і смерті у тих казках Емми Андієвської, у яких вони посідають центральне місце.

У казці “Д. і смерть” письменниця звертається до оригінальної і навіть парадоксальної трансформації традиційного персонажа фольклору – смерті. Здавна українці уявляють смерть старою, сухою бабою (чи навіть кістяком) у чорній накидці та з косою в руках, а в деяких регіонах її описують інакше: “Смерть показується у постаті жінки в білій плахті, завиненій цілком із головою, або пані, одягненій біло, що куди йде, лишає сліди за собою, бо обсмалює траву й зела, а нарешті підноситься догори й відлітає” [6, с.3]. У творі ж Емми Андієвської перед нами постає не стара баба у чорному чи білому одязі, а дівчина, зовнішність якої подається через сприйняття протагоніста – письменника Д.: “…Д. поливав розсаду, коли її (смерті) рожева сукня промайнула за огорожею… Вона мала червоні щоки й перекручену панчоху” [4, c.203]. Рожевий і червоний кольори символізують життя і здоров’я, а перекручена панчоха робить смерть зовсім не страшною і навіть трохи кумедною. З інфернальної істоти вона перетворюється на звичайну дівчину, яка допомагає Д. господарювати, п’є з ним чай у саду. Вони весело спілкуються. Господар пригощає гостю яблуками. У результаті виникає сюрреалістично інверсована версія раю, де спокусником постає письменник, а дівчина-смерть настільки піддається принадам життя, що не наважується відняти його у наміченої жертви.

У казці “Говорюча риба” авторка трансформує традиційний для усної народної творчості образ говорючої риби. Наприклад, у казці “За щучим велінням” щука, яка розмовляла людським голосом, виконувала всі забаганки Омелі-дурника, зокрема “відра самі пішли додому й вода не розплескалася, сокира сама дров нарубала, а дрова самі в хату прийшли…”, Мар’я-царівна закохується у хлопця і не може без нього жити. Отож, риба допомогла Омелі-дурнику не тільки у виконанні бажань, а й радикально змінила його життя. Емма Андієвська у порівнянні з фольклорною версією, де риба – виконавиця бажань, і навіть у порівнянні з літературною інтерпретацією подібного мотиву у казці О. Пушкіна, де золота рибка не тільки виконує бажання, але і карає, творить зовсім новий образ. Адже перед нами постає все життя неординарної істоти, зокрема її дитинство, коли незвичну здібність рибки говорити “засмучені батьки” вважали “дитячою хворобою”. Подорослішавши, вона стала зайвою у риб’ячому соціумі та потоваришувала з рибалкою – єдиною істотою, з якою могла поговорити. Перебування їх на різних ступенях “космічного царства” врешті-решт призвело до трагічної розв’язки.

В. Войтович зазначає, що “риба протиставляється птахам, які належать до верхнього царства, тваринам – середнього і знаменує нижній ступінь космічного царства” [ 5, c.305]. Водночас наші давні предки уявляли, що світ стоїть на трьох китах, яких вони вважали рибами. Образ риби асоціюється з водою, яка належить до першооснов життя. В українському фольклорі риба є символом здоров’я і свободи (“А я собі гуляю, як рибка по Дунаю”, – співається у відомій народній пісні). Зображення риби – це символ, за яким перші християни впізнавали одне одного. Біблійні розповіді про Ісуса Христа насичені “рибною” символікою: зокрема, Христос годує голодних рибою і хлібом; апостолів Петра і Андрія Він обіцяє зробити “ловцями людей”.

На нашу думку, риба у казці Емми Андієвської дорівнялась до Homo Sapiens. Письменниця створила образ міфологічної істоти, яка вміє не тільки говорити, але й бути справжнім другом людини, від якої врешті-решт і зазнала смерті: коли риба прийшла в гості до свого приятеля-рибалки, а він на той момент відлучився, його дружина підсмажила її. Чоловік забув попередити жінку, що друг, якого він чекає, – риба. Господиня ж так була заклопотана приготуванням вечері, що не почула спроб риби заговорити з нею. Рибалка дуже засумував за втраченим другом, життя його більше не радувало. Отже, висновок прозорий: дружити треба з подібними собі. Відкритою залишається інша проблема: доля незвичайної особистості, наділеної якимись винятковими здібностями. Про цю проблему Емма Андієвська пише у багатьох своїх творах, нерідко звертаючись до “риб’ячої” символіки. Одна з її поетичних збірок навіть названа “Риба і розмір”.

Вершиною збірки “Джалапіта” – поетичною і філософською – є казка з цією назвою. Авторка унеможливлює однозначне прочитання тексту, змушуючи читача поринати в чарівну фантасмагорію реальної абсурдності, яка часто створюється на сюжетному розгортанні стилістичних засобів, зокрема метафори, іронії, порівняння. Наприклад, метафора “феєрверк емоцій” набула такого образного втілення: “Джалапіта пішов на концерт. А йому музикою рознесло все тіло на порошини, і він мусив цілий рік збирати себе по атому з космосу” [1, c.10]. Звідси довідуємося, що герой здатний до самовідновлення, отже – безсмертний.

Провокативність й інтрига твору – в утриманні читача в постійній напрузі, підживленні його прагнення відгадати загадку, що потенційно не має розв’язання, – хто такий Джалапіта. Потрактування його імені іронічно подане як пародія на наукові розвідки: “…оголосили, що Джалапіта взагалі не Джалапіта, що походження його дуже підозріле, і не виключено, що він постав з простого перекручення двох санскритських слів Jali pitar, що означає батько води, і Jali cara, – той, що живе у воді” [1, c.14].

Кожна частина казки є окремим твором, що перегукується з іншими, а разом становлять дивне поєднання, що потенційно не має завершення, адже про те, що безмежне, неосяжне, всюдисуще й сутнісне, можна говорити без кінця, а саме таким образом і є вигаданий Андієвською Джалапіта.

Отже, можемо резюмувати, що казки Емми Андієвської так само неоднозначні й не вписуються в якісь усталені норми, як і її новели, романи, поезії та картини, бо репрезентують складну художню натуру, що по-різному проявилася в різних мистецьких сферах. Письменниця оригінально трансформує традиційні міфологеми і створює власні. Її літературний доробок потребує подальшого вивчення крізь призму міфокритики.

 

Література

 

1.     Андієвська Е. Джалапіта: вибрані твори / Е.Андієвська. – Львів: Піраміда, 2006. – 160 с.

2.     Андієвська Е. Казки: вибране / Е.Андієвська // Кур’єр Кривбасу. – 2005. – № 185. – С. 116-150.

3.     Андієвська Е. Казки / Е.Андієвська. – Париж; Львів; Цвікау: Зерна, 2000. – 136 с.

4.     Андієвська Е. Рання проза / Е.Андієвська // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 171. – С. 155-207.

5.     Антологія українського міфу: у 3 т. / зібрав та упор. В.Войтович. – Т. 2: Тотемічні міфи. – Тернопіль: Навч. кн.; Богдан, 2006. – 608 с.

6.     Антологія українського міфу: у 3 т. / зібрав та упор. В.Войтович. – Т. 3: Потойбіччя. – Тернопіль: Навч. кн.; Богдан, 2007. – 848 с.

7.     Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки / А.Біла. – К.: Смолоскип, 2006. – 464 с.

8.     Бойчук Б. Емма Андієвська / Б.Бойчук, Б.Рубчак // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 174. – С. 117-123.

9.     Зборовська Н. Піднявшись над усим тліном / Н.Зборовська // Кур’єр Кривбасу. – 1997. – № 79-80. – С. 144.

10.   Сорока П. Емма Андієвська: літ. портрет / П.Сорока. – Тернопіль: б/в, 1998. – 240 с.

11.   Стех М.Р. “Іншим обличчям в потойбік…” / М.Р.Стех // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 171. – С. 146-154.

12.   Тарнашинська Л. Гіпертекст Емми Андієвської як індивідуальний світовияв / Л.Тарнашинська // Тарнашинська Л. Презумпція доцільності: абрис сучасної літературознавчої концептології. – К.: ВД “Києво-Могилянська академія”, 2008. – С. 333-342.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)