Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Микола Василенко. Уламки імперії
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Слово народне
Бібліографічний опис: 

Каляка М. Слово народне // Каляка М.М. Збуджені альманахом «Степ»: Нариси. — К.– Херсон: Просвіта, 2012. — С. 176-179.

Вона як хліб.

Вона мені свята.

І кров’ю предків

Тяжко пурпурова.

Л. Костенко.

 

Минув уже рік від дня прийняття Закону про державність української мови, а суттєвих зрушень нема. Та й на прикладі Херсонщини бачимо, що цей Закон широко не вплине на мовну ситуацію, маю на увазі ставлення до нього з боку органів влади.

Дуже слабка в нашому обласному центрі популяризація українського слова. Так, у газеті міської ради  “Херсонський вісник” переважає російська мова, чимало людей не задоволені ним, цим “двомовним кентавром”. Наяву ілюзорність надії на те, що південь України швидко повернеться до говірок своїх предків.

Нині у нас освіченість людей чомусь вимірюється загальною кількістю тих, хто має вищу чи середню освіту. Але ж освіченість — це перш за все мова, культура, світогляд, духовність. Скільки українців не вміють нею володіти, говорять “суржиком”, чим ображають і рідну, і російську мову!

Кривлять душею ті, хто вважає, що наша мова — нежиттєва, книжна, приречена, що вона годиться хіба що тільки для села. Але ж, заперечу, увага до рідного слова — це гарант збереження історії, культури, родоводу, батьківських традицій, тобто основних показників нації.

Пам’ятаймо слова Т. Г. Шевченка:

 

Один у одного питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?..

 

Звичайно, пожинаємо гіркі плоди ще від часів найжорстокішого приниження українського народу, коли він перебував у залізних лабетах царської Росії. Тоді з’явився імперський указ 1876 року, де була підтверд-жена, ще в більш категоричній формі, заборона української мови в пресі, на сцені, в школі. Негативну роль відіграла і Московська православна церква, котра підім’яла, поглинула українську Київську церкву, стала руйнівним знаряддям, повела до русифікації наш народ. А нищення сталінщиною активних творців української культури, письменників, учених! Великого лиха заподіяли Щербицький і його команда українському слову, відлучивши від нього народ.

У Комишанах Комсомольського району м. Херсона нещодавно народилися нові вулиці. Які ж вони назви одержали? Одна — імені Крилова, друга — Пестеля. Нічого не маю проти цих двох великих постатей. Та в Україні є чимало своїх видатних діячів, письменників, з чиїми іменами перш за все пов’язана історія Херсонщини. Михайлу Старицькому у грудні виповнилося 150 років з дня народження, а дата ця у нас по суті не відзначена. У Комишанах взагалі більше половини вулиць — 17 носять назви російських літераторів і військових. Своїх же, українських, лише дві — імені Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького. Он які ми! Невже це знову робиться в догоду номенклатурі, в ім’я показного інтернаціоналізму?..

В.І.Ленін у своїй статті “Карл Маркс (короткий біографічний нарис з викладом марксизму)” писав: “Батько його був адвокат, єврей...”. Але ж німець Маркс через це не зрікався своєї національності. А ми, бачте, на все здатні. У сім’ях, де мати українка, сина записують: “русский”, бо це — престижно.

Син Ярослава Мудрого Всеволод був одружений на грецькій царівні, у них народився хлопчик. Він не став греком, лише по матері дали йому прізвисько Мономах. І сам Мономах, найвидатніший державний діяч Київської Русі, одружився на світлокосій Гіті, батько якої був відомим англійським королем — Гарольдом. Володимир Мономах, за образним висловом одного дослідника, “все своє життя, весь свій труд віддав руській, тобто Київській, землі”.

У ті часи змішування крові робилося навмисно, щоб покращувати генетичний фонд, а не для того, щоб перекручувати свою національність. Хто до цього додумався у нас — не знаю. Та на превеликий жаль — багато українців добровільно — вимушено зреклися своєї нації. До революції було 38 мільйонів українців в Росії, а на кінець цього століття — також 38 мільйонів. Оце і весь “розвій”.

Тепер постає питання: чи повернуться ці українці до свого джерела? Чи скажуть батьки своїм дітям, хто вони є, звідки, з якого кореня?.. Ми самі наклали вето на свою причетність і до Київської Русі, і до волелюбного запорізького козацтва.

Сьогодні нова історична доба, ймення якій — перебудова. У Таврійському мікрорайоні споруджено нову школу. Тут кожного зустрічає гасло: “Ласкаво просимо у країну знань”! Молода вчителька Лариса Анатоліївна Кисленко добровільно очолила перший клас з українською мовою навчання. Раніше вона працювала в російськомовній школі.

На вулицях міста вже з’являються оголошення, афіші українською мовою. Чути навіть у тролейбусах, автобусах шевченківське слово. Отже, не все втрачено.

Сьогодні кожен городянин має усвідомити, що місто повинно заговорити щирою українською мовою, переломити цим ситуацію.

Починати треба з сім’ї. Не повторимо помилок минулого. У роки сталінщини в соціальній політиці відбулися потворні деформації суспільства, а в застійний час — поглибились. Якщо ми їх не подолаємо, то асиміляційні процеси з міста ще більше перекинуться на село, і українська мова може опинитися без останньої своєї опори, ризикує втратити ще більше, або взагалі — загинути. Цього не можна допустити. Нам є чим гордитися. Українське слово займає провідне місце серед світових мов, на його сторожі стоять письменники, кращі сили всієї нашої культури. Вона постає у всій своїй красі — у прозі, поезії, гуморі, піснях. 45 мільйонів людей у світі розмовляють українською мовою. Бо вона розмаїта, прекрасно звучить, як музика, а іноді її порівнюють з мелодійною італійською.

Щоб вільно, невимушено, грамотно розмовляти — треба постійно вчитися цьому і вчити інших. Шанувати прислів’я, приказки, декламувати вірші — розвивати пам’ять, не цуратися народних звичаїв, обрядів, примножувати їх.

 

І слушний час прийде — вона стрепенеться,

Всіх нас об’єднає, докупи зіллє...

Нехай же просяє, нехай усміхнеться

Повите журбою обличчя твоє!

 

Це слова видатного українського поета, Миколи Вороного. Про нашу мову і матінку Україну.

 

Херсон, 1990. Стаття друкувалась в газеті «Сьогодні і завтра»

Теми: 
Автор: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)