Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Сонце на рушнику
Олег Олексюк. Школа-Либідко
Бериславщина. Рік 1904
Екзистенційні мотиви у ліриці Лесі Українки та Олени Теліги
Бібліографічний опис: 

Синиця А. Екзистенційні мотиви у ліриці Лесі Українки та Олени Теліги // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 17-21. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Від 90-х років ХХ століття в критичних розвідках усе частіше звертається увага на питання екзистенції в українській літературі. Такі домінантні складові цього філософського напряму, як боротьба, страждання, рішучість, волелюбство є невід’ємною складовою творчості Лесі Українки та інших українських письменників, що творили наприкінці ХІХ – у перші десятиліття ХХ ст. – період раннього українського модернізму. Саме в цей час загострюється осмислення індивідом свого призначення в суспільстві, прагнення його пізнати себе, побороти свої комплекси. Першими дослідниками, що звернули увагу на питання екзистенції у творчості Лесі Українки були А. Стебельська та Л. Залеська-Онишкевич. У розвідках сучасних літературознавців Л. Демської, А. Криловця, Н. Малютіної, Н. Михайловської, О. Онуфрієнко, А. Панькова і Т. Мейзерської розглядаються поняття цієї філософії у драматичних творах поетеси. Однак висвітлення проблем людського існування у ліриці Лесі Українки не стали об’єктом окремого дослідження.

Вже традиційно в критиці духовною сестрою поетеси, її наступницею в активній громадській позиції називають Олену Телігу. Про неї так говорив Д. Донцов: “У Теліги відчувається стихія вогня, що все її окружає. Леся Українка безнастанно говорить про пломінь жерущий у серці. У першої – символи пожежі, у другої – одблиск пожежі, лихо віщуючи, темряву ночі розсунув, – передчуття спільне обом” [5, c.40]. Обох поетес поєднує домінантна функція неоромантизму, що характерна для їх віршів. Своєрідність лірики Олени Теліги вивчали О. Астаф’єв, Б. Бойко, М. Ільницький, Ю. Ковалів, В. Моренець, Т. Салига та ін.

Як бачимо, досліджень творчості цих двох письменниць є досить багато, але питання порівняння екзистиційних мотивів у віршах Лесі Українки та Олени Теліги ще не було порушеним, що і зумовило актуальність даної розвідки. Тому за мету ставимо перед собою – дослідити мотиви екзистенції у поезії цих двох талановитих жінок-письменниць.

Леся Українка все своє життя вела боротьбу з хворобою, з болем від сухот, прагнула не засмучувати своєю безпомічністю рідних, бути достойною дочкою талановитої матері – Олени Пчілки. У листах до брата вона пише: “Після тижня масажної курації нога моя розтроюдилась так, що й ступить було годі. Тоді я покинула його. Першу ніч я провела тоді, як тінь в Дантовому пеклі, – з плачем і скрежетом зубовним. На другу ніч затялась, не плакала і цілу ніч писала в ліжку, почала невелику поему і, здається, по їй не видко, як мені приходилось тісно при писанні” [5, с. 36-37]. Творчість стає для Лесі Українки порятунком від болю, зневіри, поетеса прагне боротися духовно й фізично з хворобою, бути сильною. Так, у вірші “Contra spem spero!” лірична героїня керується поняттями життєвого вибору, свободи, що є центральними у філософії екзистенціалізму. За допомогою прийому контрасту поетеса пасивній життєвій позиції, скореності перед обставинами протиставляє сильну, вольову діяльність. Її героїня прагне, хоча і крізь сльози, жити повноцінно, радіти кожній миті, нести позитивні емоції у суспільство. Мотив роботи, діяння – “Буду сіять барвисті квітки / Буду сіять квітки на морозі / Буду лить на них сльози гіркі”, “Буду камінь важкий підіймать” [4, с.56], – що підсилено анафорою “буду”, служить для відтворення образу сильної духовно жінки, яка завдяки своїй наполегливості спроможна вести боротьбу з непосильними фізично перешкодами, і головною розрадою для поетеси є літературна справа. Символічні образи “весела весна”, “зірка провідна”, “пісня весела”, риторичні ствердні вигуки (“Так!”, “Буду жити”) авторка використала, щоб передати впевненість героїні у своїй перемозі, незламності духу, вірності обраному шляху – праці для щастя інших.

У вірші “To bе or not to bе?..” ідея творчості набуває іншого функціонального наповнення. Авторка за допомогою форми монологу-звертання до музи передає складний процес вибору життєвого шляху, формування обдарованої особистості: “Скажи мені, пораднице надземна, / Куди мені податись у просторі? /Чи маю я здійняти срібло-злото / З своєї ліри і скувати рало, / А струнами сі крила прив’язати…” [4, c. 149], “Чи, може, злинути орлицею високо, / Геть понад кручі, у простор безмежний, /Вхопити з хмари ясну блискавицю, / Зірвати з зірки золотий вінець / І запалати світлом серед ночі?” [4, c.150]. Емоційний стан ліричної героїні яскраво увиразнено через образ серця: “Стій, серце, стій! Не бийся так шалено” [4, с.149]. Алегоричний образ музи, політ угору, міфологема вогню доповнюють символічний процес творчості, що постає для ліричної героїні Лесі Українки джерелом духовної досконалості, сенсу життя.

Одним із критеріїв філософії екзистенціалізму є ставлення до категорії смерті. Поняття смерті Леся Українка розглядала як щось бажане, що дозволить знайти заспокоєння і відпочинок від земних турбот. Таке ставлення до смерті є проявом бунту проти страху смерті. Тому у творах поетеси часто можемо зустріти героїв, що радо йдуть на смерть: “Самсон”, “Давня казка”, “Сапфо”, “Остання пісня Марії Стюарт”. Поступово така позиція авторки знайшла своє втілення в концепті жертви, що є неодмінною рисою екзистенціалізму. Мотив жертовної смерті стає домінантою образу митця, поета (“Давня казка”, “На столітній ювілей української літератури”).

Олена Теліга у своїх віршах, як і Леся Українка, обстоює позицію діяльного життя, якому заперечує сонне, розмірене (“Усе – лише не це! Не ці спокійні дні…”, “Сонний день”). Лірична героїня поетеси палка, імпульсивна натура, що прагне небуденних вражень: “Всі пориви запального квітня / Неможливо в дійсність перелляти, / На землі байдужо-непривітній” [3, с.11]. Екзистенційна суперечність у вірші представлена антитезою буденної свідомості і нескінченним духовним спрямуванням особистості, що було характерною рисою романтизму. Водночас героїня Олени Теліги не тільки протистоїть бездіяльності, а й постає максималісткою у своєму життєлюбстві: “Душа горить – життя таке іскристе. / Забрати все! Себе віддати всьому!” [3, с.13].

Ю. Бойко так характеризував образ жінки в поезії Олени Теліги: “Це не квола істота, не рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості – вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтомного життєлюба.., який свідомо йде назустріч небезпекам в ім’я високих ідеалів” [1, с. 363]. Жити повноцінним життям для поетеси означає впевнено й стоїчно витримувати негаразди. У вірші “Моя душа й по темнім трунку…” лірична героїня, незважаючи на удари долі, впевнено “біжить під вітер і під град”, іде “крізь січні в теплі квітні, / Крізь біль розлук – у радість стріч” [3, с.19].

У психологічних мініатюрах “Ніч була розбурхана і тьмяна…”, “Гострі очі розкриті в морок…” поетеса зобразила процес еволюції ліричної героїні, яка вміло трансформує свою емоційність, безтурботність у мудрість і таким чином мужніє духом: “Придушу свій невпинний спогад. Буду радість давати й сміх” [3, с.42]. Як і Леся Українка, Олена Теліга відтворила образ сильної жінки, для якої почуття інших людей важать більше за особисті переживання. Цілком у дусі старшої наставниці звучать рядки учасниці “Празької школи”: “Тільки тим дана перемога, / Хто й у болі сміятися зміг!” [3, с.51].

За спостереженням Т. Голембовської: “Перші опубліковані вірші Олени Теліги присвячені були коханню. І, цілком можливо, в надрах цієї ранньої любовної лірики зародилася інша любов – до Батьківщини, формуючи у глибинах громадянського сумління поетеси бажання Чину – того рішучого вибору в житті, який повністю збігається із власною сутністю, із розумінням свого призначення у цьому світі” [2, с.8 – 9].

Мотив готовності до служіння чомусь великому, яке у свідомості О. Теліги завжди асоціюється з конкретними національними імперативами, найсильніше знайшов вияв у вірші “Пломінний день”:

Хоч людей довкола так багато,

Та ніхто з них кроку не зупинить,

Якщо кинути в рухливий натовп

Найгостріше слово — Україна [3, с.12]

Жертовність протиставлена загальній збайдужілості, яка для поетки є чужою й незрозумілою. Вона прагнула своїм полум’яним словом піднести дух нації, повести за собою інших: “Хай мій клич зірветься у високість / І, мов прапор в сонці, затріпоче” [3, с.13]. Місію поезії вона вбачала у досягненні вищого художнього рівня, а не в проголошенні політичних гасел.

У віршах О. Теліги з патріотичною тематикою тісно пов’язаний мотив смерті. Для неї смерть є Божественним даром, але “гаряча смерть – не зимне умирання”, яскраве завершення життя-горіння.

Лірична героїня Лесі Українки та Олени Теліги постає як сильна, вольова особистість, яка прагне вибороти незалежність не лише для себе, а, як неоромантичний герой, хоче змінити суспільство. Питання екзистенції у віршах поетес реалізовано через рішучість, наполегливість суб’єкта лірики у досягнені своєї мети.

 

Література

 

1.     Бойко Ю. Олена Теліга як публіцистка і поетка / Ю. Бойко // Бойко Ю. Вибране. – Мюнхен, 1981. – Т. 3. – С. 363–374.

2.     Голембовська Т.М. Лірика Олени Теліги: поетика особистісної та національної ідентичності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01 “Українська література” / Т.М. Голембовська. – Львів, 2012. – 20 с.

3.     Теліга О. Збірник / ред. і приміт. О.Ждановича / О. Теліга. – Репринт. вид. – К.–Париж–Лондон–Торонто–Нью-Йорк–Сідней: Вид-во ім. Олени Теліги, 1992. – 473 с.

4.     Українка Леся. Зібрання творів: у дванадцяти томах / Леся Українка. – Том 1. Поезії. – К.: Наукова думка, 1975. – 447 с.

5.     Українка Леся. Зібрання творів: у дванадцяти томах / Леся Українка. – Том 10. Листи (1876–1897). – К.: Наукова думка, 1975. – 541 с.

Автор: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)