філософська лірика

Степ

Зозуля закувала. Зеленіють злаки

Серед степу стежкою самотньою.

Путівець підгортав пісочну пилюгаку.

Горить горицвіт гостинністю господньою.

В вишняках вітри витрушують вітрила

Терен торохтить. Торкнувсь туман

Довготи долини, досягнув до дива

Розстелився рястом, росами розтав.

Герменевтика

Герменевтика вмістів земних речей

За реальність трохи складніша.

Чи вона, як комп’ютерний чорний дисплей,

Чи як темна церковна ніша?

Чи машини лакований чорний капот –

катафалк старого мотора?

Перед вічністю ми – сліпота сліпот

І свідомість наша – Пандора.

 

---

 

Дивися в ніч

 

Дивися в ніч. Вона тебе вбирає,

Мов мушля воду. І на глибині

Химерний світ тобі здається раєм,

Допоки не придивишся – аж ні,

Горішкам твого дитинства

 

Кущі ліщини танцювали

На рідній войківській землі,

Немов на конкурс брали бали

І відганяли сили злі.

Я з ними міцно подружила,

Співала їм свої пісні.

Тому у мене їхня сила,

І гнучкість їхня у мені.

Тому снагу непобориму

І вічності серцебиття

Натхненно людям я нестиму

Без каяття усе життя.

А як горішки достигали,

То я мов білочка була.

Вони зі мною аж літали

Коли мій пращур вперше каменюку

Передніми кінцівками підняв,

Відтоді не кінцівки вже, а РУКИ

До різних призвичаїлися справ.

Часи минали, і зростало вміння:

У ворога чи в звіра звідусіль

Летіло з рук пожбурене каміння,

Влучаючи на відстані у ціль.

Спалахували і згасали зорі в небі,

Збігали часом ери і віки.

Далекий пращур завжди мав потребу

Міцної дружби КАМЕНЯ й РУКИ.

Одне об одне вдарилось каміння,

Сипнули іскри в жмуток бур’яну,

І вже вогню ясне палахкотіння

 

За вікном

За вікном
Дрімає в тиші,
Гілка орябини,
Осінь,
Розпліта косу.
Старенький дід
Несе, буханку хліба
У торбині,
Жовте листя
Стелиться в траву.
Ворота холодечі
Розчинила осінь
У ночі,
Старість —
Гріє плечі
Біля печі,
Сховались в стрісі
Веселі цвіркуни.
Більськ, 09.12.2002

 

 

Безодня

Коли я підійшов до кручі, болотняні чайки знялися з купини і почали кружляти над моєю головою. Я відчув до болю, що вони літають так, як у минулому столітті, розповідаючи тужливу пісню своїми заповітними голосами.

Пощерблений час лежав навкруги, розчавлений ратицею проминальности і болів запахом щавлів, півників та гривами лісів на видовженому обрії.

Я душу освятив цілющою водою
З криниці тої, що біля Дніпра.
І стати хочеться душі моїй такою
Відкритою криницею добра,

Як та, що при дорозі під вербою
Копав колись мій прадід молодий.
Більше ніде такої дзвонкової
Я у світах не куштував води.

Немає прадіда, а скільки ж бо народу
По сей день п’є з його криниці воду.
Вона завжди була і є для всіх.

Уже й мене мої онуки тішать,
А ця вода — один із найсвіжіших
Дитячих добрих спогадів моїх.

Якщо у серці доброта

 

Якщо у серці доброта,

То хочеш щастя всім навколо

І віриш: наша ціль свята

Здолає всі пекельні кола.

 

І буде щастя: всі побачать,

Що є великий сильний рід.

Тож за добро і щиру працю

Винагорода – цілий світ.