Доцільність слів, винесених у заголовок нотаток, підтверджую спогадами самого Миколи Василенка, який зазнав ув’язнення у молодому віці з політичних мотивів за часів тоталітарного режиму.
“Моїми однотабірниками були згодом відомі талановиті літератори, духовні атланти культури, які не мали в собі плазуючого раба… Мої знайомі інтинські літератори-в’язні мали вищу освіту, письменницький досвід і мені охоче допомагали зорієнтуватися у світовій літературі, філософії й загальнолюдській культурі”.
