земля

Від сонця до сонця

Від сонця до сонця і прадід, і дід,

І тато в степу гарували,

І нас научали, щоб так, як і рід,

В житті свою нивку орали.

Нехай не судилось за плугом іти,

Хай інші підняв перелоги,

Від сонця до сонця, мій брате, і ти

Не раз гарував до знемоги.

Докинув колись легендарний жнивар, –

Славетного Брагу згадаєм, –

Що маєм, нівроку, однаковий дар,

Що ділим тривоги навзаєм.

Ночами не спиш, як чогось не стача,

Осколок

Осколок з фронту

Брат привіз

На згадку вчора,

А ще – в очах

Чорнезний ліс

Од втрат і горя.

Скупий на усмішку

Й слова,

Такий незвичний.

Убралась в іній

Голова на пам’ять вічну.

Можливо, “Градів”

В тім вина,

Стріл політичних.

Він молодий,

Тож цілина

Не так трагічна.

Та цілина, що

По душі – мов протяг стиха,

Від часу трохи заросте

Йому на втіху.

Та тільки ж пам’ять-автомат