інтимна лірика

* * *

Вічна загадка любові

Керує всім. І на півслові

Обриваються рядки

І душа вся — на шматки.

Так все просто — будь зі мною

Серце — просто орган з кров’ю.

Без уваги. Без вагань.

Загасити вогонь лиш тілесних бажань.

І навіщо та любов?

То є вічний міф, немов

Всі ми чули добру казку,

Що в дитинстві дарувала ласку.

Та вся правда геть не в тому,

Що існує, а що — ні.

Рано чи пізно ведеться мова

* * *

У колі тебе добре так…

Живу у напівпочуттях.

Мій напівсміх у напівраю,

У напівсвіта з напівкраю.

На напівморі –

напівштиль,

На світлофорі –

світлофільтр,

На перетині –

перещось,

* * *

Про любов не кричать...

Оголені нерви пульсують...

Надчуттєвістю зветься чомусь холерична весна...

Я ілюзію дотику твого ніжністю інкрустую.

Хай по тілу промчиться розплавлений струмінь тепла.

Про любов не говорять...

Розважливо-пафосні ноти

Філософія тиші ...сірих днів сумних мікросхем

На узбіччі мовчань дику боязнь чомусь не збороти.

Обпікає нетлінність серце нестерпним вогнем!

Про любов не мовчать...

Сюжетність затертих блефів:

1

Він дріботів, ногами тупав

І біг, і стишував свій хід.

І тишком-нишком носа хнюпив,

І закривав рукою схід.

Він божеволів наодинці

І тяжко плакав, й хоч-не-хоч,

Гуляв зі мною у косинці —

Солодкий мій, весняний дощ.

2

Відчуй мене вогнем в своїй долоні,

Голубкою хоч раз мене відчуй.

Збери мене, як листя, бо холону.

Але дивись — пір'їною не здуй.

Розсип мене перлинами в дорозі,

ЗГАДАЙМО!

Тетяна Спільна

* * *

А ми гуляли на Місяці в схованки...

Полохливо все
в пазурах,
в кратерах...
Ми дощами на вік загартовані,
Ми обвінчані
власною стратою!
І очами —
платенозорими,
Розметавши галактики вщент...
Мій Титане,
душею оголений,
П’є, сердега, холодний абсент,
В божевіллі
грою скалічений,
Відфутболений світом, герой.

Гострозубими зорями злічені
всі стежинки твоїх долонь.

* * *

Встаньте негайно! Не смійте сміятися!

В принципі, легко: зайти, розвернутися.

Треба в потреби “попраздничней” вбратися.

Майже дійшла. Можна перевдягнутися.

Можна питання? Будь ласка, серйозніше

І лаконічніше, ми ж це… тікаємо.

Милі дрібнички. Життя “помажорніше”.

Після десятої всіх пригадаємо.

Знаєте, купа чудового дріб’язку…

Що? Ця ремарка задовга, закінчуйте.

Дякую, що запросили і… вибачте.

Прошу, сидіть, не вставайте. Ви звикнете.