кохання

Незчулася подружня пара, як дожила разом до півстолітнього ювілею. А раз дожила — даєш золоте весілля. Недільного вечора на причепуреному подвір’ї ніде яблуку впасти. Все село святкує, вся рідня. Потонуло батьківська хата у квітах і піснях. Теплий спогад викликає пісня про те, як колись зустрілися молодята, де під вербами блищить річка, про те, що вже давно відцвіла калина, а любов, що поєднала душі, досі не зронила ніжний цвіт…

Муз. В.Другальова
Помірно

Де ж ти, жадана єдина зоре,
Одвічна мрія, доле моя?
В життєвім полі, у неозорім,
Може побачу тебе здаля?

Приспів:

Зорі кохання, зорі кохання
О світанковій сяють порі…
Долю кохання, мрію-жадання
Вийду стрічати я на зорі!

Маленькі зорі - долі невдалі,
В небі високім ледь мерехтять…
Долі щасливі - зорі яскраві,
Назустріч мрії своїй летять!

Приспів.

Муз. В.Другальова
Помірно

Де ж ти, жадана єдина зоре,
Одвічна мрія, доле моя?
В життєвім полі, у неозорім,
Може побачу тебе здаля?

Приспів:

Зорі кохання, зорі кохання
О світанковій сяють порі…
Долю кохання, мрію-жадання
Вийду стрічати я на зорі!

Маленькі зорі - долі невдалі,
В небі високім ледь мерехтять…
Долі щасливі - зорі яскраві,
Назустріч мрії своїй летять!

Приспів.

Поезія студійців
Інна Зелена

* * *

Світло, радість, надії та мрії...
І цвітуть у душі фіалки.
Це весна тобі серце гріє,
Ясні ночі малює й ранки.

Якщо спека розпалює серце,
А в думках твоїх срібні зорі,
То, зібравши дощі в відерце,
Літо мило до тебе говорить...

Чуєш літа плач, що стихає?
Журавлі сумно в небі курличуть.
Злотна осінь на троні сідає
І до царства свого звабно кличе.

Якщо срібними барвами в серці
Пише радість сумні візерунки,

Осінь

Спокійна осінь миготить очима,
І листя опускається додолу.
Молочна далеч ватна і незрима
Із легким зимнім запахом ментолу.
Дерев розкішних убрання барвисті
Намет коштовний стелять нам під ноги.
Калюж озерця, як сльозини, чисті
Скрізь затягнули всі міські дороги.
Так серце причаїлося у грудях...
Тремтить і щемно ще на щось чекає.
Хоч скільки помилялася я в людях,
Воно ж, наївне, знову вибачає.
Цю пору серце прийняло покірно,
Милується простим її серпанком.

Життя, якого не було…

 

Життя, якого не було…

Він був тоді з краєчку світу.

Біда батькам, а все село

Здригалось від страшного вітру…

Тієї ночі він не спав,

Вона — лиш голосно сміялась,

Її безтямно покохав —

Для того, щоб над ним знущалась…

 

Одна лиш заздрість і печаль,

Лиш тільки зрада, підлість, сльози.

Він потім полетів у даль:

У небо, від землі, де грози.

Вона не кликала: «Лишись!»

І не благала: «Будь зі мною!»

Моє кохання! Знову я з тобою!
Твоє волосся і п’янкі вуста…
Відчути їх так хочеться до болю –
Без тебе доля темна і пуста.
Я буду тінню на твоїй долоні,
Палючим сонцем у зимові дні,
Пейзажем срібним на природнім лоні
І піснею, що прилетить вві сні.

Вже квітка жовта одцвіта,
Сьогодні - осінь золота…
А я до тебе знову йду
По вересневому саду.

Приспів:
Ти, моя кохана,
Тільки ти.
З вечора до рана -
Тільки ти.
Я тобою мрію і живу
В сонячному сні і наяву…

Я лину серцем у поля,
Де літом ще живе земля,
Де васильки колись цвіли,
Де ми щасливими були.

Приспів.

Розлука довга не мина,
Яка ж гірка таки вона!