кохання

Муз. В.Плаксєєва
Спокійно, з почуттям

Іде до гурту дівчина люба,
Погляд від мене та й відверта…
Невже кохання - то моя згуба,
Зболена доля, мрія пуста?

Ой ти, дівчино, серденько добре,
Ой ти, дівчино, щира душа,
Чом ти на мене дивишся згорда
І нашу зустріч чом обійшла?

Чи може стало щось на заваді,
Може, до серця інший припав?
Може, шукаєш тої розради,
Якої досі я ще не знав?

* * *

А ми гуляли на Місяці в схованки...

Полохливо все
в пазурах,
в кратерах...
Ми дощами на вік загартовані,
Ми обвінчані
власною стратою!
І очами —
платенозорими,
Розметавши галактики вщент...
Мій Титане,
душею оголений,
П’є, сердега, холодний абсент,
В божевіллі
грою скалічений,
Відфутболений світом, герой.

Гострозубими зорями злічені
всі стежинки твоїх долонь.

Зажурюся, затужу в безкраїм полі…
Біле полум'я з вітрами - по землі…
А над шляхом вишумовують тополі,
Навівають несподівані жалі.

Приспів:
Зимова заметіль,
І сніг цей звідусіль…
Завдячую тобі
За все минуле в літі.
Спливає суєта -
І знову даль світа,
Як біло-білий біль
У цілім білім світі…

Я засяю, заіскрюсь, залебедію -

Зажурюся, затужу в безкраїм полі…
Біле полум'я з вітрами - по землі…
А над шляхом вишумовують тополі,
Навівають несподівані жалі.

Приспів:
Зимова заметіль,
І сніг цей звідусіль…
Завдячую тобі
За все минуле в літі.
Спливає суєта -
І знову даль світа,
Як біло-білий біль
У цілім білім світі…

Я засяю, заіскрюсь, залебедію -

Хочете кави, пане? Чаю? Води? Молока? Пташиного? І перестань так мені посміхатися! Так привітно. Так, ніби я щось важу. Вдох. Выдох. Не хочеш – не треба. Але ж можу я для тебе щось зробити? Я хочу… Важити. Справді…

Знаєш, я подумала… Знаєш, я вже думаю українською. Хоч дихаю – все ще російською... Але це мине, не зважай, не бійся! Вдох. Выдох. Хоча тобі, напевно, байдуже, якою мовою я дихаю. Тобі байдуже… що я дихаю.

* * *

Встаньте негайно! Не смійте сміятися!

В принципі, легко: зайти, розвернутися.

Треба в потреби “попраздничней” вбратися.

Майже дійшла. Можна перевдягнутися.

Можна питання? Будь ласка, серйозніше

І лаконічніше, ми ж це… тікаємо.

Милі дрібнички. Життя “помажорніше”.

Після десятої всіх пригадаємо.

Знаєте, купа чудового дріб’язку…

Що? Ця ремарка задовга, закінчуйте.

Дякую, що запросили і… вибачте.

Прошу, сидіть, не вставайте. Ви звикнете.

Наш берег з тобою в забутих світах,
У сні голубім, у рожевім тумані.
Лечу я до тебе, як ранішній птах,
А мрії зринають дзвінкі та рум'яні.

Приспів:
Що ж ти шумиш мені, море,
Хвилю даруєш яку?
Чи то на щастя, на горе
Стрів я тебе на віку.
З ким ти, скажи, моя зоре,
Радість стрічаєш стрімку?
Хто цю журбу переоре,
Спивши надію п'янку?

Наш берег, кохана, ще літом живе.

Наш берег з тобою в забутих світах,
У сні голубім, у рожевім тумані.
Лечу я до тебе, як ранішній птах,
А мрії зринають дзвінкі та рум'яні.

Приспів:
Що ж ти шумиш мені, море,
Хвилю даруєш яку?
Чи то на щастя, на горе
Стрів я тебе на віку.
З ким ти, скажи, моя зоре,
Радість стрічаєш стрімку?
Хто цю журбу переоре,
Спивши надію п'янку?

Наш берег, кохана, ще літом живе.